+3 8(066) 185-39-18
fУсі ці іони називаються потенціаловизначаючими іонами. Електрично заряджені частки, обмежені адсорбційним шаром, називаються гранулою. Іони, що нейтралізують гранулу, утворюють навколо ядра іонну атмосферу, розподіляючись між адсорбційним і дифузійним шарами. Ці іони називаються протиіонами. Як правило, в адсорбційному шарі міцели розміщаються потенціаловизначаючі іони, а в дифузійному – протиіони. Таким чином, міцелу можна розглядати як комплекс гранули і проти-іонів. Докладна будівля міцел розглядається в курсі фізколоїдної хімії.
У фармацевтичній практиці застосовуються головним чином гідрозолі, тобто дисперсні системи, де дисперсійним середовищем є вода.
У зв'язку з великим розміром часток колоїдні розчини мають характерні властивості: мала дифузійна здатність, низький осмотичний тиск, мала здатність до діалізу, здатність розсіювати світло у всі боки при розгляданні розчинів у відбитому світлі (утворюється характерний конус Тиндаля). Міцели в колоїдному розчині знаходяться в хаотичному русі. Для них характерний броунівський рух.
Колоїдні розчини є седиментаційно стійкими системами.
Седиментація – це процес осідання часток під дією сили ваги. Осіданню часток у колоїдних розчинах перешкоджає броунівський рух, який розподіляє частки по всьому об'єму.
Колоїдні розчини – агрегативно і термодинамічно нестійкі системи, тому що частки мають надлишкову поверхневу енергію. В результаті зменшення поверхневої енергії може відбуватися коагуляція колоїдних розчинів.
Коагуляція – це процес сполучення між собою часток у дисперсних системах з утворенням крупніших комплексів.
Укрупнення часток в колоїдних розчинах виникає під впливом молекулярних сил зчеплення і поверхневого натягу рідини. Сили міжмолекулярного притягання сприяють зчепленню часток при їх зіткненні, а сили поверхневого натягу рідини – зменшенню поверхні зіткнення рідини з частками. Однак, незважаючи на це, типові колоїдні розчини зберігають свою стійкість протягом визначених термінів, що можна пояснити наявністю факторів, які перешкоджають сполученню колоїдних часток. Один з таких факторів – наявність у колоїдних часток однойменних електричних зарядів, завдяки чому вони відштовхуються, а, отже, не з'єднуються у великі агрегати. Колоїдні розчини можуть бути стійкими тільки в присутності третього компонента – стабілізатора, що, адсорбуючись на поверхні розподілу частка – середовище, попереджає коагуляцію. Стійкість колоїдних систем поліпшується і за рахунок виникнення сольватних шарів з молекул розчинника.
Колоїдні розчини – нерівноважні системи: вони не мають властивості оборотності (якщо колоїдний розчин упарити чи осадити електролітом, а потім знову додати воду, то колоїдного розчину не вийде). Необхідно також мати на увазі, що при тривалому зберіганні може відбуватися так зване «старіння», яке виявляється в злипанні часток, що приводить до їх коагуляції. Це явище також відрізняє колоїдні розчини від істинних.
Стійкість колоїдних розчинів порушується за рахунок самовільного злипання часток, при додаванні електролітів (які, гідратуючись, віднімають воду від міцели колоїдного розчину, тобто порушується водна оболонка навколо колоїдних часток, в результаті чого частки укрупнюються і відбувається їх осідання), при зміні температури, рН середовища, під впливом світла.
Стійкість системи забезпечується наявністю заряду на поверхні частки (дисоціація речовини, адсорбція однойменних іонів), сольватним шаром, оболонкою з ВМС, ПАР навколо часток дисперсної фази, що перешкоджає їх злипанню.
Механізм стабілізуючої дії ВМС і ПАР полягає в тому, що вони адсорбуються на поверхні часток і орієнтуються на межі розподілу фаз таким чином, що полярною частиною звернені до полярної рідини, а неполярною – до неполярних часток, утворюючи на поверхні фази мономолекулярний адсорбційний шар. Іони ПАР, адсорбуючись на поверхні розподілу, мають поверхневу активність, при цьому підвищуються сили відштовхування між часточками і знижується їх поверхневий натяг, що сприяє агрега-тивній стійкості. Крім того, навколо плівки ПАР, що оточує часточку, орієнтуються молекули сольватного шару (у воді – гідратна оболонка). Такі колоїди називаються «захищеними».
Оскільки розмір часток захищених колоїдів такий, що вони не проходять через фізіологічні мембрани, вони позбавлені здатності всмоктуватися, а їх препарати, отже, виявляють тільки місцеву дію.
3.1 ВИГОТОВЛЕННЯ РОЗЧИНІВ ЗАХИЩЕНИХ КОЛОЇДІВ
У фармацевтичній практиці застосовують в основному три захищених колоїдних препарати. Це коларгол, протаргол і іхтіол.
Коларгол і протаргол застосовують як в'яжучі засоби, антисептики, протизапальні засоби. їх розчини застосовують для змазування слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, в очній практиці, для промивання сечового міхура, гнійних ран і т. п.
Розчин протарголу (срібло білкове) – Argentum proteinicum – це аморфний порошок коричнево-жовтого кольору, без запаху, слабко гіркого і злегка в'язкого смаку, легко розчинний у воді, є захищеним колоїдним препаратом срібла, містить 7, 3-8, 3% (у середньому 8%) срібла оксиду. Роль захисного колоїду виконують продукти гідролізу білка (альбумінати). Препарат описаний у ГФ IX, ст. 398.
Rp. : Solutionis Protargoli 2% 100 ml
Da. Signa. Для промивання порожнини носа.
При готуванні розчинів протарголу використовується його здатність набухати завдяки вмісту великої кількості (близько 90%) білка. Після набухання протаргол самовільно переходить у розчин.
2, 0 г протарголу насипають тонким шаром на поверхню 100 мл води і залишають у спокої. Препарат набухає, і часточки протарголу, поступово розчиняючись, опускаються на дно підставки, даючи доступ наступним порціям води до препарату. Збовтувати розчин протарголу не рекомендується, бо при збовтуванні порошок злипається в грудки, утворюється піна, що обволікає частки протарголу і вповільнює його пептизацію.
Отриманий розчин при необхідності проціджують у флакон для відпуску через пухку грудочку вати, промиту гарячою водою. Розчини