Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
6
Мова: 
Українська
Оцінка: 
43 варіант
 
1. Структура будівельного комплексу. Техніко-економічна специфіка його галузей
2. Чинники розміщення продуктивних сил, їх вплив на територіальну організацію виробництва
 
 
1. Будівельний комплекс складається з таких основних блоків: виробництво будівельних матеріалів (галузь промисловості) : власне будівництво; будівельне машинобудування; проектно-конструкторські та дослідні роботи в галузі виробництва. Частка будівельного комплексу в народному господарстві досить значна. В Україні питома вага в ВВП тільки будівництва становить 8%. Комплекс охоплює 10% цих зайнятих в народному господарстві, з них 6% – в будівництві.
Будівництво – одна з найстаріших галузей народного господарства. Будівельні матеріали були досить простими у першу чергу це було те, що давала сама природа – камінь (переважно вапняк, або піщаник), глина, вапно, деревина; по-друге, це були штучні вироби невеликої складності – цегла, черепиця. Ситуація докорінно змінилася після промислової революції з ІІ пол. ХІХ ст. з’являється залізобетон, сталеві й алюмінієві конструкції, армоване скло. Винахід залізобетону спричинив справжню революцію в будівництві. Можна сказати, що ХХ сторіч – це не тільки епоха електрики, автомобілів чи космічних кораблів, але й епоха залізобетону.
Будівельний комплекс тісно пов’язаний з іншими галузями народного господарства. Насамперед, за його участю створюється значна частина основних (виробничих й невиробничих) фондів. З іншого боку, комплекс є споживачем продукції багатьох галузей.
Так, будівництво використовує 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів. Воно споживає також вироби хімічної промисловості (лаки, фарби, пластмаси). Для продукування будівельних матеріалів потрібна велика кількість палива, а іноді й води. Будівельні матеріали, конструкції є важливою частиною вантажообігу транспорту.
Будівництво – головна ланка комплексу, воно створює основні фонди, народного господарства. Залежно від призначення його поділяють на промислове (спорудження заводів, фабрик), гідротехнічна (гідроелектростанцій, водосховища, канали) ; енергетична (автомобілі, залізничні шляхи, аеропорти, трубопроводи), сільське (спорудження тваринних ферм, елеваторів), житлове.
Виробництво будівельних матеріалів є однією з галузей важкої промисловості та найважливішою складовою частиною будівельного комплексу. Промисловість будівельних матеріалів має багатогалузевий характер. Вона об’єднує галузі добувної промисловості (природний камінь та нерудні матеріали) ; переробної промисловості (азбоцементні вироби, збірний залізобетон та ін.) ; змішані підгалузі, які об’єднують добування та переробку сировини і матеріалів. Головні галузі виробництва будівельних матеріалів – цементна промисловість і виробництво будівельних конструкцій та деталей. У будівництві також використовується продукція скляної та фарфорово-фаянсової (віконне скло), хімічної (поліетиленова плівка) промисловості.
Будівельне машинобудування – галузь важкого машинобудування, проте воно є також часткою будівельного комплексу. Основна продукція галузі: екскаватори, бульдозери, грейдери, бетономішалки, крани.
Отже, України має потужний будівельний комплекс. Головне завдання – ефективне використання його потужностей.
 
2. Проблема територіальної організації продуктивних сил для будь-якої країни є визначальною, бо вона лежить в основі господарського управління територією. Кожна держава, перш ніж розробити концепцію розвитку в довколишньому просторі, оцінює власні економічні, демографічні, природні, територіальні можливості, шукає нішу в територіальному й міжнародному поділі праці, визначає галузі спеціалізації як між внутрішніми територіями, так і щодо обміну товарами на світовому ринку.
Територіальний поділ праці, що закріплює певні галузі виробництва за регіонами, виявляється не лише у їхньому розташуванні, формуванні зон виробництва й збуту, але й у спеціалізації економічних районів та поєднанні їхніх галузей у між- і внутрішньорайонних зв’язках.
Територіальна організація ПС – це просторовий взаємозв’язок галузевих, міжгалузевих і територіально-виробничих комплексів, що спирається на раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, заощадження витрат на подолання диспропорцій у взаємно розміщених джерел сировини, палива, енергії, місць виробництва і споживання продукції.
Розміщення продуктивних сил – це географічний поділ продуктивних сил по території. Термін “розміщення” виражає конкретне поняття, а саме – приуроченість господарських об’єктів до тих або інших джерел сировини, палива і енергії, місць концентрації трудових ресурсів і районів споживання готової продукції.
Територіальна організація ПС передбачає зв’язки виробництва з природним середовищем та економічні зв’язки. Для територіально-виробничого комплексу можна виокремити два типи економічних зв’язків: виробничі і невиробничі. У мажах промислового комплексу є такі групи зв’язків:
- зв’язки, зумовлені єдністю місця (електро-, тепло-, газо-, водопостачання) ;
- матеріально-технічні (постачально-збутові) зв’язки стосовно сировини, палива, обладнання та готової продукції;
- зв’язки за кооперуванням, тобто за спільним виготовленням продукції;
- зв’язки за комбінуванням, тобто за послідовною обробкою сировини.
Залежно від рівня господарювання території, рівня економічного розвитку країни та мети функціонування її господарства постачають різні форми організації території та виробництва. Більш спрощеним є поняття “розміщення виробництва”, тобто географічне розширення промисловості, сільського господарства й транспорту на земній кулі. З цим поняттям пов’язане використання природних ресурсів, а також налагодження зв’язків між країнами та регіонами. Під розміщенням ПС розуміють “налагодження господарських зв’язків”.
Територіальна структура – це сукупність стійких зв’язків між елементами об’єкта, причому обов’язковою умовою для їхньої реалізації є подолання гоопростору. Це власне, поділ географічного утворення (країни, району) на просторово виділені елементи, що кожний з них виконує певну функцію з розвитку одного утворення (об’єкта). Цими об’єктами можуть бути промислові вузли, райони, територіально-виробничі комплекси, технополіси, зони спільного підприємства, торгово-промислові комплекси, тощо.
Деякі з них, як от промислові вузли, центри, або територіально-виробничі комплекси, близькі до понять, які визначають територіальну організацію виробництва або промисловості, але оскільки в їхній основі лежить “територія” – вона зближує усі ці елементи. Тому їх можна вважати як за форми територіальної організації та розмноження продуктивних сил.
Такі поняття, як ТВК, ППК, енерго-виробничі цикли, технополіси, більше тяжіють до “виробництва” проте вони функціонально пов’язані з довколишньою територією й розвиваються переважно завдяки їй.
Потенціал спеціалізації території виявляється за допомогою економічного районування. Аби науково обґрунтувати межі економічних районів у країні, треба виділити компактні й виробничо взаємопов’язані ланки розміщення продуктивних сил, їхню основу складають ТВК (форми територіальної організації продуктивних сил, покликані комплексно розвивати території з максимально ефективним використанням місцевих природних ресурсів) та енерговиробничі цикли (продуктивне поєднання підприємств і галузей довкола певного виду сировини та енергії). Вони дають можливість об’єднати виробничі процеси на території та виявити напрями господарської спеціалізації регіонів.
 
Використана література:
 
1. Розміщення продуктивних сил України. Підручник / Є. П. Качан, М. О. Ковтогнюк, М. О. Петрика та ін.. К. : Вища школа. 1997 р.
2. Шевчук Л. Розміщення продуктивних сил. Навч. посібник. – Львів, 2001.
3. Атлас. Україна 8-9 клас. 2001 р.
Фото Капча