Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Розвиток чиншового землеволодіння на волині в контексті господарської колонізації краю (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
6
Мова: 
Українська
Оцінка: 
У другій половині ХІХ ст. на землях Волинської губернії широкого розмаху набув колонізаційний рух, зумовлений господарською кризою після скасування кріпосного права та наявністю значних масивів дешевої родючої землі. В заселенні та господарському освоєнні краю взяли участь представниками кількох некорінних етнічних груп, серед яких найбільш масово були представлені німці, поляки, чехи, росіяни та євреї.
Частині переселенців, що мали достатньо коштів, вдавалось придбати землю у власність. Та найбільш прийнятною для більшості новоприбулих господарів формою землекористування на Волині була оренда землі, за яку вони сплачували державі чи поміщикам (в залежності від належності землі) регулярний грошовий оброк – чинш. Найчастіше вдавались до чиншової оренди польські та німецькі селяни, що прибували на територію губернії з Царства Польського, Австрії та Прусії.
Залишки чиншового землеволодіння на Волині були одним із пережитків кріпосництва. Виникло воно в середньовічну епоху та особливого поширення набуло на Правобережжі з ХVІ ст., коли польські магнати з метою освоєння своїх величезних володінь надавали сільським жителям, вихідцям із різних станів – селян, міщан, шляхти у вічно спадкову оренду ділянки землі. За користування цими ділянками феодалу вносилась спеціальна плата, так званий чинш (від нім. zins – процент). Залишаючись особисто вільними, чиншовики перебували в певній залежності від землевласника, оскільки часто виконували різноманітні господарські повинності [5, с. 262].
Відповідно до підрахунків 1877-1878 рр. у правобережних губерніях нараховувалось 46 498 чиншових дворів, населення яких становило 266 984 чол. 29% чиншових господарств припадало на Волинські землі (13 540 дворів), чиншове землеволодіння в краї обчислювалось у 106 720 дес. [11, арк. 33-34]. Вартість чиншової оренди землі на Волині у пореформенні роки була досить низькою, особливо цілинних земель, вирубаних лісів, чагарників і заболочених ділянок, для освоєння яких потрібен був тривалий дбалий обробіток. У різних повітах орендна плата коливалась від 75 коп. до 2 руб. в рік за десятину землі, найдешевшою була оренда у північних поліських районах Волинської губернії, де переважали піщано-глинисті, часто заболочені грунти [10, с. 76-77]. 
Як відзначає В. Надольська, із зростанням кількості переселенців та збільшенням потреби у земельних наділах, умови чиншової оренди почали змінюватись на користь землевласників, що здавали їм землю. Колоністи спочатку сплачували вступні (до 75 руб. з двору, незалежно від величини щорічного оброку). Багато контрактів передбачали залучення користувачів землею до виконання натуральних повинностей – відпрацювання в поміщиків по кілька днів на рік під час збору врожаю, іноді забезпечення поміщиків продуктами сільського господарства [6, с. 101].
Виявлені у фондах Державного архіву Рівненської області матеріали про чиншове землеволодіння дають змогу ознайомитись з контрактами на оренду землі, що укладались між переселенцями та місцевими поміщиками. Наприклад, німецькі селяни лютеранського віросповідання, що переселились на Волинь з Калишської губернії Царства Польського, уклали в грудні 1869 р. контракт з поміщиком Антоном Прушинським на орендне утримання землі в колонії Несподзянки Рівненського повіту. Договір дозволяв колоністам користуватись 550 дес. землі, зарослої лісом та чагарниками впродовж 36 років. У перші 3 роки поселенці звільнялись від сплати чиншу, далі платили за оренду землі по 1 руб. за десятину в рік. Після закінчення дії договору колоністи могли проживати на наданій землі на тих самих умовах [2, арк. 29, 97].
У 1856 р. на землях маєтку поміщика Івана Рибчинського (Березненської волості Рівненського повіту) оселились поляки-міщани, уклали словесний договір про чиншове користування землею на 36 років, за яку сплачували чинш по 156 руб. на рік із слободи, могли користуватись сервітутами. Спочатку поляки отримали 146 дес. землі з можливістю розширювати земельні володіння шляхом вироблення чагарникових території навколо слободи, в результаті у 1887 р. 21 сім’я вже обробляла 206 дес., а в 1894 р. – 327 дес. землі.
У 1894 р. Рівненське повітове по чиншових справах присутствіє визнало, що землеволодіння носить вічно-чиншовий характер та дозволило подати землю на викуп [3, арк. 3-12, 43]. У слободі Пудралівка Селищської волості Рівненського повіту на 1888 р. проживало 14 сімей польських селян, які поселились тут в різні роки, володіли землею в маєтку поміщика Якубовського на правах сільських чиншовиків. Поляки безкоштовно користувались сервітутами (випасали худобу і рубали в певних обсягах ліс на сусідніх поміщицьких землях) [4, арк. 1-52]. Схожими були умови оренди землі і в інших поселеннях, в яких осідали колоністи на розпарцельованих у волинських поміщиків землях.
В останній чверті ХІХ ст. розвиток чиншового землеволодіння не відповідав інтересам більшості волинських поміщиків, адже ціни на землю швидко зростали, а розміри чиншу залишались незмінними тривалий час. Незадоволення великих землевласників західних губерній імперії існуючим станом речей повело за собою перегляд чинного законодавства, що регулювало чиншові відносини. 9 червня 1886 р. було прийняте «Положення про поземельний устрій сільських вічних чиншовиків в губерніях Західних і Білоруських», яке поклало початок ліквідації чиншового землеволодіння. Відповідно до положень закону, чиншовики отримали право викуповувати поміщицькі землі, за користування якими вони раніше сплачували чинш. Тепер ці землі перейшли до їх рук за помірною ціною 50 крб. за десятину з викупом при сприянні казни упродовж 49 років, тобто на тих самих правах, що й для всіх інших селян. Доказами вічно-чиншового землеволодіння слугували визнання чиншових прав поміщиками, контракти, договори, різні документи діловодства, квитанції про сплату чиншу [9, с. 2380-2388].
Приведення в дію поземельного устрою сільських вічних чиншовиків покладалось на утворені Повітові по чиншових справах присутствія, а також на Губернські по селянських справах присутствія під наглядом міністра внутрішніх справ та генерал-губернатора [9, с. 2 383]. На практиці чиншова реформа супроводжувалась багаторічними позовами і зловживаннями з боку чиновників, поміщиків та селян. Багато справ розглядались упродовж 5-10 років, а деякі не були завершені й до 1914 р. На 1 січня 1913 р. у Волинському губернському в селянських справах присутствію було ще 238 незавершених справ чиншовиків [8, с. 69]. В багатьох випадках вічночиншові права селян не визнавались, земля вилучалася з користування селян. Якщо перед реформою 1886 р. у Волинській губернії було 28 458 сімей чиншовиків, що користувались 115 464 дес. землі [5, с. 262], то «Огляд Волинської губернії» за 1908 р. зафіксував кількість чиншової землі у 56 111 дес. [7, с. 3]. На 1897 р. в чиншових правах було відмовлено 24 330 особам, а визнано лише за 8 824 особами [1, с. 70].
Отже, чиншова оренда, що мала глибоке коріння у правобережних губерніях, стала найбільш поширеною формою землеволодіння на Волині серед польських та німецьких переселенців другої половини ХІХ ст. Хоча чиншові відносини являлись рудиментом кріпосництва, певним чином обмежували свободу землекористувачів, вони були економічно вигідними для них через невисоку вартість орендної плати. Із середини 80-х рр. стартувала реалізація чиншової реформи, яка через масові бюрократичні зловживання затягнулась до початку Першої світової війни. Реформування мало наслідком ліквідацію чиншового землеволодіння та фактично не задовольнило інтересів більшості волинських селян-чиншовиків.
 
Список використаних джерел
 
Буравський О. Поляки Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / О. Буравський. – Житомир: Вид-во ЖДУ, 2004. – 168 с.
Державний архів Рівненської області (далі – ДАРО) – Ф. 15. – Оп. 1. -Спр. 16.
ДАРО. – Ф. 15. – Оп. 1. – Спр. 9.
ДАРО. – Ф. 15. – Оп. 1. – Спр. 5.
Кудь В. Чиншове реформа на Волині / Вадим Кудь // Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і край: матеріали ІХ наук. істор. -краєзн. міжнар. конф., (Луцьк, 20-23 січня 1998 р.) / Волинська ОДА, Володимир-Волинська міська Рада [та ін. ]. – Луцьк: Надстир’я, 1998. – С. 262.
Надольская В. Хозяйственная деятельность иностранных колонистов Волынской губернии (вторая пол. ХІХ – начало ХХ вв.) / Валентина Надольская // Социальная трансформация и межэтнические отношения на Правобережной Украине: 19 – начало 20 вв. : сб. науч. трудов / Центр славянских исследований при университете Хоккайдо; Науч. ред. К. Мацузато. – М. : РОССПЭН, 2005. – С. 89-131. – (Славяно-евразийские исследования. Вып. 8).
Обзор Волынской губернии за 1908 год. – Житомир: Волынская Губернская Типография, 1909.
Обзор Волынской губернии за 1912 год. – Житомир: Волынская Губернская Типография, 1913.
Свод законов Российской империи, дополненный по продолжениям 1906, 1908, 1909 и 1910 гг. и позднейшими узаконениями 1911 и 1912 гг. : неофиц. изд. / Сост. Н. Е. Озерецковский, П. С. Цыпкин; Под ред. А. А. Добровольского. 2-е изд. – СПб. : Законоведение, Кн. 2. – Т. V – ІХ. – 1913. – 2756 с.
Субботин А. П. В черте еврейской оседлости. Отрывки из экономических исследований в Западной и Юго-Западной России за лето 1887 года. – Вып. II. – СПб., 1890. – 240 с.
Центральний державний історичний архів України, м. Київ. – Ф. 442. – Оп. 713. – Спр. 410.
Фото Капча