Розвиток мовлення у дітей віком від одного до трьох років

мовлення у дітей від одного до трьох років

Незважаючи на те, що за своєю структурою і правилами мова є однією з найбільше складніших винаходів людства, діти всіх країн і народів з дивовижною легкістю в ранньому дитинстві засвоюють її і опановують мовою, причому цей процес починається у всіх дітей однаково і проходить одні і ті ж стадії. Приблизно в рік дитина вимовляє окремі слова; десь в два роки вона говорить двох-трьох слів ними реченнями; в чотири роки діти вже можуть говорити майже так добре, як і дорослі [7, с. 258].

Після народження, дитина відокремлюється від матері фізично, але біологічно пов’язана з нею ще довгий час. Наприкінці немовлячого періоду, набуваючи деяку самостійність, вона стає біологічно незалежною. Починає руйнуватися ситуація нерозривного єдиного цілого дитини і дорослого – ситуація «Ми», як назвав її Л. С. Виготський. А ось наступний етап – психологічне відділення від матері – настає вже в ранньому дитинстві. Це пов’язано з тим, що у дитини не лише з’являються нові фізичні можливості, але й інтенсивно розвиваються психічні функції, а в кінці періоду з’являються першопочаткові основи самосвідомості [10, с. 333].

У новонародженої дитини можна спостерігати лише природжені голосові реакції – крики, які є реакцією на зовнішні та внутрішні подразники. Крики не мають функції спілкування. Це реакція на стан дитини, а не прохання про допомогу. Крик вправляє і розвиває мовний апарат.

На другому-третьому тижні дитина починає прислуховуватись до різних звуків, наприклад, перестає плакати, коли до неї голосно заговорять. Пізніше, на другому-третьому місяці, вона починає пов’язувати звуки людського голосу з присутністю дорослого. Так закладається основа спілкування дитини з дорослими.

Першим підготовчим елементом у розвитку звукової сторони активної мови дитини є гуління. До 3 місяців переважають уривчасті, гортанні звуки И, Г; починаючи, приблизно з 3-4 місяців дитина співуче аукає, вимовляє а-а-а-о-оо-е-ее та деякі інші голосні звуки.

Наприкінці першого півріччя життя з’являється лепет-вимовляння складів. Спочатку дитина вимовляє такі склади, як ба, ма, па, пізніше – тя, дя. У процесі лепетання в дитини розвивається артикуляційний апарат, слух і увага до звуків. Це дає їй можливість до наслідування звуків, мови дорослих. Лепет і наслідування переплітаються, спочатку дитина наслідує власний лепет, а у віці 10-11 місяців у неї можна розвинути наслідування нових звуків. Але основний період, в який відбувається оволодіння мовою, це раннє дитинство [4, с. 92-93].

Раннє дитинство – сенситивний період для оволодіння мовою (особливої чутливості) (Л. С. Висотський). Чому ж саме в цьому віці мова має найбільш сприятливі умови для розвитку? Розвиток предметної діяльності створює сильний стимул для оволодіння мови. Саме мовне спілкування із дорослими с приводу дій з предметами стає необхідним як зброя організації спільних дій, ділового співробітництва. Предметна діяльність, окрім того, створює основу для отримання різноманітних вражень, оволодіння значенням слів і пов’язання їх з образами предметів і явищами навколишнього світу [18, с. 190].

Основний елемент мови – слово, яке позначає елементи навколишньої дійсності та є умовою розвитку конкретно-образного мислення, а, на його базі – абстрактного.

Слово в ранньому віці виступає для дитини як зброя, яку вона використовує частіше, ніж будь-яку іншу зброю. Саме тому, що слово в цьому віці виступає як зброя, відбувається надзвичайно інтенсивний розвиток мови. Дитина практично за два-три роки опановує рідну мову, подібно до того, як вона опановує іншою зброєю, слово диференціюється, насичується предметним значенням, завдяки переносу до іншої ситуації, відривається від предмета і збагачується. Велика роль і зображення іграшок в цьому процесі. Л. С. Висотський писав про те, що силою однієї речі необхідно викрасти ім’я у іншої. Це і відбувається в образотворчому мистецтві і грі.

Функції слова:

• позначає предмет, стан, дію, зв’язок, роль, робить їх «видимими», тобто стає об’єктом пізнання;
• оскільки будь-яке слово узагальнює, то діти переходять до категоріального сприймання, словесно позначаючи зв’язки (передусім часові та причинно-наслідкові) ;
• визначає мету дії (без розвитку мови неможливий розвиток вольової дії), зокрема в «потрібно» і «не можна», зафіксовані основні вимоги дорослих до поведінки дитини; унаслідок формування правил поведінки дитина самостійно застосовує їх у різних обставинах;
• дорослий відображає власні переживання, які стають зрозумілими дитині; ставить завдання, яке спрямовує її розумову діяльність;
• розвиває початки самосвідомості («Я хороший») [15, с. 135]

Називати речі своїми словами дитина починає в віці біля одного року. До цього часу діти, звичайно, мають вже достатньо чималий досвід пізнання навколишньої дійсності з допомогою органів чуття. В них склалися більш чи менш чіткі уявлення про власних батьків, про їжу, про навколишню обстановку, про іграшки. В таких умовах, для початку оволодіння мовою дитини, залишається зробити не так вже й багато: пов’язати образи, які вона вже має з тими чи іншими співвідношеннями звуків, які неодноразово вимовляли дорослі в її присутності, якщо в цей момент в полі зору знаходилися відповідні предмети чи явища [6, ст. 58]

Більшість якостей, які знаходяться в словах, як в понятті, діти спочатку засвоюють далеко не все, а лише окремі якості, характерні для того предмета, з яким першочергово це слово опинилось пов’язане з їхнім сприйняттям. В подальшому, з ростом досвіду використання даного слова, діти потрошки оволодівають більш