Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Розвиток педагогічної науки в Україні в другій половині ХХ століття (1950 – 2000 рр.)

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
55
Мова: 
Українська
Оцінка: 

науки як цілісного, системного утворення, складного багатогранного явища.

2.Розробити алгоритм формування масиву першоджерел, необхідних для забезпечення оптимального охоплення найбільш істотних фактів щодо історичного розвитку педагогіки в Україні в другій половині ХХ ст.
3.Обґрунтувати технологію поєднання кількісних і якісних методів аналізу масиву першоджерел з метою забезпечення повноти й надійності результатів дослідження.
4.Визначити особливості розвитку теорії навчання школярів в Україні в другій половині ХХ ст. і внесок провідних українських науковців цього періоду в розвиток дидактики.
5.Визначити особливості розвитку теорії виховання школярів в Україні в другій половині ХХ століття і внесок провідних українських науковців цього періоду в розвиток теорії виховання.
6.Визначити особливості розвитку теорії управління загальноосвітньою школою в Україні в другій половині ХХ ст. і внесок провідних українських науковців цього періоду в розвиток теорії управління загальноосвітньою школою. 
7.Визначити з сучасних методологічних позицій періодизацію розвитку головних педагогічних теорій в Україні в другій половині ХХ ст.
8.Визначити тенденції розвитку педагогічної науки в досліджуваний період та умови, дотримання яких сприятиме тому, щоб творча спадщина українських педагогів другої половини ХХ ст. стала фундаментом для подальшого прогресу вітчизняної педагогічної науки. 
Теоретико-методологічну базу дослідження склали:
головні положення теорії пізнання, сучасної форми діалектичного методу й системного підходу як конкретизації принципів теорії пізнання й діалектики стосовно дослідження складних соціальних об’єктів як систем (І. Блауберг, В. Келлє, В. Лекторський, Е. Юдін, М. Ярошевський та ін.); 
філософські концепції розуміння в науці, мови науки, логіки наукового знання, меж наукової раціональності (А. Ішмуратов, П. Йолон, С. Кримський, Б. Парахонський, А. Піскоппель та ін.); 
головні положення наукознавства щодо сутності та особливостей розвитку такого складного явища, яким є наука (Г. Волков, Г. Добров, С. Кара-Мурза, В. Кізіма, С. Кримський, Г. Лахтін, Є. Мамчур, Е. Мирський, С. Мікулінський, О. Огурцов, В. Онопрієнко, Б. Парахонський, Т. Пікашова, М. Попович, В. Рижко, Н. Танатар, Н. Теппер, С. Хайтун, Дж. Холтон, В. Філатов, Б. Юдін та ін.); 
підхід до аналізу педагогічної науки як сукупності головних педагогічних теорій, сучасне розуміння законів та закономірностей розвитку педагогіки, сутності педагогічних категорій, понять, явищ, процесів, які безпосередньо стосуються предмета дослідження (М. Богуславський, Л. Ваховський, С. Гончаренко, Г. Корнетов, Б. Коротяєв, В. Курило, О. Савченко, О. Сухомлинська, Є. Хриков та ін.). 
Для вирішення поставлених завдань було використано комплекс методів дослідження, серед яких можна виділити: а) аналіз, синтез, аналогія, порівняння, індукція й дедукція, класифікація, узагальнення, моделювання для визначення вихідних теоретико-методологічних позицій; б) суцільний метод, метод основного масиву, монографічний і вибірковий методи для формування масиву першоджерел; в) аналіз, синтез, порівняння, визначення, виокремлення смислових блоків та ідей, оцінювання тощо для традиційного якісного аналізу змісту першоджерел; г) кількісні методи аналізу автентичних документів (наукометричний аналіз назв публікацій і дисертацій, підрахування кількості досліджень певної тематики в той чи інший період часу, визначення їх частки в загальній кількості наукових робіт) для визначення ступеня дослідженості тих чи інших науково-педагогічних проблем, динаміки змін інтересу науковців і педагогів-практиків до певних науково-педагогічних проблем в той чи інший період часу; ґ) індуктивний, дедуктивний, генетичний, хронологічний, порівняльно-зіставний методи для інтерпретації результатів аналізу масиву першоджерел.
Концептуальні положення:
1. Незважаючи на те, що в період, який досліджується, чотири десятиріччя Україна входила до складу СРСР і її науковий простір був частиною наукового простору союзної держави, в Україні існували свої науково-педагогічні установи, свої засоби науково-педагогічної комунікації, свої наукові школи, а головне – свої науковці, які створювали педагогічні знання, що збагачували не тільки радянську, а й світову педагогіку. Тому правомірно в якості об’єкта дослідження обрати саме українську педагогічну науку.
2. Українська педагогічна наука другої половини ХХ ст. – це цілісне, системне, багатогранне й багатомірне явище, і в межах одного дослідження побудувати його всеохоплюючу модель неможливо. Найбільш доцільно в історико-педагогічній роботі зосередити увагу на вивченні процесів розвитку педагогічної науки як системи знань, тобто проаналізувати розвиток головних педагогічних теорій – дидактики, теорії виховання й теорії управління педагогічними системами.
3. Головним джерелом для дослідження процесів розвитку педагогічної науки як накопичення й перетворення системи знань є наукова продукція, у якій ці знання зафіксовані – публікації й дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата й доктора педагогічних наук. 
4. Системний та багатомірний аналіз української педагогічної науки другої половини ХХ ст. передбачає багаторівневий її опис, застосування комплексу кількісних (абсолютна й відносна кількість публікацій і дисертацій з тієї чи іншої проблеми) та якісних (змістовність, новизна, суспільний резонанс публікації чи дисертації, її значення для розвитку педагогічної теорії й практики тощо) параметрів. Це дозволить подолати межі чисто фактографічного опису й фетишизації окремих показників, позбавитися суб'єктивності, перейти від розгляду історії педагогічної науки як історичної реальності у вигляді сукупності подій до теоретичних уявлень про предмет дослідження, які дають можливість логічних реконструкцій процесів історичного розвитку системи педагогічних знань.
Наукова новизна та теоретичне значення дисертаційної роботи полягають у тому, що: уперше предметом спеціального аналізу став цілісний процес розвитку головних педагогічних теорій в Україні в другій половині ХХ ст.; зібрано, узагальнено й систематизовано відомості про основний масив публікацій і дисертацій українських авторів з питань дидактики, виховання й управління загальноосвітньою школою другої
Фото Капча