Розвиток сучасної шкільної освіти в Україні

Актуальність теми дослідження. Освіта XXI століття - це освіта для людини. Її стрижень - розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв'язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни. XXI століття - це час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, у якому якість людського потенціалу, рівень освіченості і культури всього населення набувають вирішального значення для економічного і соціального поступу країни. Інтеграція і глобалізація соціальних, економічних і культурних процесів, які відбуваються у світі, перспективи розвитку української держави на найближчі два десятиліття вимагають глибокого оновлення системи освіти, зумовлюють її випереджувальний характер.

Входження України у світовий освітній простір зумовлює приведення вітчизняних освітніх стандартів, зокрема щодо тривалості здобуття загальної середньої освіти, відповідність з нормами світового співтовариства (не менше 12 років). Досі вона не відповідала цим нормам і становила 10 років для учнів, які вчаться у трирічній початковій школі (а таких 75%), і 11 років - для решти дітей. Це не сприяє підвищенню рівня освіченості молодого покоління, поглиблює розрив між дошкільним вихованням і початковою, загальноосвітньою і вищою школою.

Охоплення дітей 6-річного віку шкільним навчанням дозволить виправити ситуацію, яка склалася нині щодо недостатнього використання психологічних можливостей шостого - сьомого року життя дитини для її повноцінного розвитку. Зараз лише 50% міських дітей і 19% сільських виховуються у підготовчих групах дошкільних закладів. Залучення до навчання шестиліток за програмою 4-річної школи вирівняє можливості дітей цього віку у своєчасному одержанні якісної шкільної освіти.

Слід зважити і на те, що 12-річна школа - економічно доцільна й ефективна форма зайнятості молоді 17 - 18-річного віку, яка в умовах конкуренції на ринку праці далеко не завжди може знайти роботу.

Актуальність теми бакалаврської роботи полягає, насамперед, у тому, що з переходом до 12-річної системи шкільної освіти виникло багато проблем і запитань, головними з яких є неготовність педагогів до різкої зміни системи викладання, перерозподіл навчального навантаження внаслідок часто ї зміни програм тощо.

Метою роботи поставлено аналіз і оцінку стану розвитку сучасної системи шкільної освіти в Україні з точки зору необхідності її реформування та пошуку оптимальних шляхів змін.

Об’єктом дослідження у роботі виступає система шкільної освіти в Україні, а предметом – коло проблем, які стосуються матеріального, кадрового та методичного забезпечення сучасної школи.

Відповідно до теми і мети роботи нами було визначено наступні завдання дослідження:

• проаналізувати сучасний стан системи шкільної освіти в Україні;
• провести кількісну оцінку стану розвитку шкільної освіти на основі даних соціальних досліджень;
• визначити пріоритетні напрямки реформування системи шкільної освіти України та оцінити їх ефективність;
• обгрунтувати пропозиції щодо реформування системи шкільної освіти.

У роботі використовувалися наступні методи дослідження: описовий, метод контент-аналізу  прес-матеріалів та розрахунково-графічні методи для ілюстрації отриманих даних.

Джерельною базою виконання дослідження стали праці провідних вітчизняних та зарубіжних педагогів, зокрема, слід відзначити роботи М. Стенко, Я. Болюбаш, К. Левківського, Ю. Сухарнікова (“Модернізація вищої освіти України і Болонський процес”, Р. Оуенса (Організаційна поведінка в освіті: Керівництво учбовими закладами та шкільна реформа ), П. Уайт (“Громадянські чесноти і шкільна освіта: виховання громадян демократичного суспільства) та ін.

Практичне значення виконаної роботи визначається можливістю використання даних дослідження та аналізу для оцінки сучасного стану шкільної освіти в Україні, крім того, дані роботи можуть бути використані у подальших дослідженнях в напрямку шляхів реформування системи шкільної освіти.

Слабким місцем нашої школи є несформованість у частини її випускників належного рівня національної свідомості, достатньої життєвої компетентності, соціального розвитку, необхідної комп'ютерної грамотності, уміння опрацьовувати інформацію, володіння іноземними мовами. Недоліком загальноосвітньої підготовки залишаються недостатні вміння учнів вільно використовувати здобуті знання для розв'язання практичних завдань, аналізу нестандартних ситуацій. Зміст шкільної освіти переобтяжений надмірним фактологічним матеріалом, містить відомості, які не мають суттєвої загальноосвітньої цінності, його склад і структура недостатньо враховують необхідність диференціації навчання залежно від нахилів, здібностей, життєвих планів школярів. За останні роки значно зросло навчальне навантаження учнів, зумовлене невідповідністю змісту освіти, навчальних технологій їхнім віковим психофізіологічним особливостям. Це гальмує різнобічний розвиток дітей, негативно впливає на стан їхнього здоров'я, мотивацію учіння.

Все це вимагає перегляду підходів до визначення мети і завдань шкільної освіти, формування її змісту, організації навчально-виховного процесу. 

Зосередженість на потребах освіти і розвитку учнів передбачає пряму залежність проектування навчального змісту і методичного забезпечення від вікових та індивідуальних особливостей школярів. Основою всіх перетворень має стати реальне знання потенційних можливостей дітей, прогнозування потреб і моделей розвитку особистості. Саме на цьому грунтується застосування особистісно орієнтованих педагогічних технологій. 

Вектор шкільної освіти, спрямовуючись у площину цінностей особистісного розвитку, варіативності і відкритості школи, зумовлює принципову необхідність переосмислення усіх факторів, від яких залежить якість навчально-виховного процесу, змісту, методів, форм навчання і виховання, системи контролю і оцінювання, управлінських рішень, взаємовідповідальності учасників навчально-виховного процесу.