Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Загальна фізика. Частина 2. Магнетизм. Коливання і хвилі. Оптика. Елементи атомної фізики, квантової механіки і фізики твердого тіла. Фізика ядра та елементарних часток

Предмет: 
Тип работы: 
Курс лекцій
К-во страниц: 
111
Язык: 
Українська
Оценка: 

ядро. Ядро для -частинки є потенціальним бар’єром, висота якого U0 більша від енергії -частинки Е (рис. 8.5). Внутрішня сторона бар’єру обумовлена ядерними силами притягання, зовнішня – силами кулонівського відштовхування. Явище стає зрозумілим на основі квантової механіки: -частинка виникає в момент радіоактивного розпаду ядра і долає бар’єр ядра за допомогою тунельного ефекту (для мікрочастинки існує відмінна від нуля ймовірність проникнути через бар’єр з енергією меншою від висоти бар’єру; Г. Гамов, 1928 р.).

Теорія -розпаду, що спирається на явище тунельного ефекту підтверджує емпіричний закон Гейгера-Неттола
 , (8.21)
де А і В – константи,  – стала розпаду, R – пробіг -часинки, який, очевидно, пропорційний до її енергії E. Цей закон показує, що менш стабільні ядра дійсно випромінюють -частинки з більшою енергією.
8.3.3. Існує три типи -розпаду:  – -розпад (ядро випромінює електрон  ),  +-розпад (ядро випромінює позитрон ) і так зване електронне захоплення (ядро поглинає один з електронів К–, рідше L–, чи М– шару свого атома).  – розпад відбувається за схемою
 , (8.22)
з якої випливає, що при  –-розпаді масове число дочірнього ядра не змінюється, а зарядове число змінюється на одиницю; наприклад,  . Як і при -розпаді, енергія реакції -розпаду визначається за дефектом мас реакції і лежить в межах від десятків кеВ до десятків МеВ. 
Пояснення  –-розпаду зустрілось з труднощами:
1. незрозумілим було походження електрона (електронів у ядрах немає);
2. незрозумілим був неперервний характер  –-спектрів ядер (мал.8.6);
3. було незрозуміло, чому при -розпаді не змінюється спін ядра.
Ці труднощі усунули В. Паулі та Е. Фермі (1930–1934 рр.). Вони висунули гіпотезу, що електрон при  –-розпаді виникає в ядрі разом з антинейтрино  за рахунок процесу перетворення нейтрона в протон:
 . (8.23)
Антинейтрино не має маси спокою і електричного заряду, його  спін  . Процес (8.23) – можливий енергетично, бо  ; він пояснює походження електрона при  –-розпаді, а також – незмінність масового числа і зростання зарядового числа дочірнього ядра на одиницю (протон  залишається в ядрі). Виліт з ядра двох партнерів (електрона і антинейтрино), спіни яких компенсуються, усуває трудність зі спіном при -розпаді, а також пояснює неперервний характер  –-спектру, бо максимальна енергія  –-розпаду Emax розподіляється між двома партнерами випадково. Походження -променів, що супроводжують  –-розпад – таке ж, як і при -розпаді: дочірнє ядро може виникати у збуджених станах, випромінюючи -кванти при переходах у більш низькі стани.
 +-розпад відбувається за схемою
 , (8.24)
наприклад,  . Він супроводжується випромінюванням позитрона   і нейтрино  , які є античастинками, відповідно, для електрона   і антинейтрино  . Цей вид -розпаду має місце для штучно-радіоактивних ядер, які мають надлишок протонів над нейтронами. Його можна пояснити за рахунок процесу перетворення протона в нейтрон:
 . (8.25)
Для вільного протона цей процес неможливий, бо  ; в ядрі ж протон може запозичити потрібну енергію від інших нуклонів ядра.
Реакція електронного захоплення має вигляд
 , (8.26)
що можна пояснити перетворенням протона в нейтрон:
 . (8.27)
Захоплення електрона ядром супроводжується характеристичним рентгенівським випромінюванням, яке обумовлене перебудовою електронної оболонки атома внаслідок виникнення електронної вакансії в ній. По цьому випромінюванню Л. Альверс і відкрив К-захоплення, у 1937 р. Прикладом цього процесу може бути перетворення калію в аргон:
 
Суттєва для пояснення -розпаду гіпотеза нейтрино Паулі-Фермі стала початком вивчення так званої слабкої взаємодії, відповідальної за ряд перетворень елементарних часток. Ця гіпотеза була підтверджена експериментально у 1956 році Ф. Райнісом і К. Коуеном. При роботі на реакторі, що давав потужний потік нейтронів (і антинейтрино) їм вдалося підтвердити реакцію
 , (8.28)
яка, фактично, є оберненням реакції (8.23).
У цьому ж році Р. Девіс підтвердив також існування електронного нейтрино  . Пізніше було виявлено й інші типи нейтрино і антинейтрино: мюонне ( ) і таонне ( ); вони з’являються в процесах взаємодії з мюонами   і   – лептонами. Доведено, що   – різні частинки, як і їх античастинки  .
8.3.4. Важливим для практичних застосувань радіоактивності є поняття активності. Під активністю радіоактивного зразка розуміють число розпадів, які відбуваються в ньому за одиницю часу,
 . (8.29)
З (8.13) випливає, що
 , (8.30)
тобто активність змінюється з часом за законом
 , (8.31)
де   – активність при  . Одиницею активності в СІ є 1 бекерель [Бк], що відповідає одному розпадові за секунду. Позасистемними одиницями активності є 1 кюрі [Кі] та 1 резерфорд [Рд]; 1 Кі = 3,71010 Бк, 1 Рд = 106 Бк.
За відомою активністю може бути розрахована експозиційна, поглинута та еквівалентна доза радіації і потужність дози (доза, віднесена до часу опромінення).
Експозиційна доза Дексп є мірою іонізації повітря рентгенівським або -випромінюванням. Вона чисельно рівна відношенню сумарного заряду всіх іонів одного знаку Q, створених в елементарному об’ємі повітря вторинними частинками при їх повному гальмуванні, до маси m повітря в цьому об’ємі  . Одиницею експозиційної дози є  , позасистемною одиницею
CAPTCHA на основе изображений