Планета Земля і людство

Тема 3. Планета Земля і людство

3.1. Фізичні параметри Землі

3.2. Внутрішня будова Землі

3.3. Зовнішні оболонки планети

3.4. Фізичні поля Землі

3.5. Ендогенні процеси і їх вплив на суспільство

Дотримуючись цілеспрямованості даної роботи, яка присвячується екології людини не будемо зупинятись на чисельних гіпотезах походження Землі, а розглянемо особливості її внутрішніх та зовнішніх оболонок, щоб зрозуміти роль процесів, що мають негативний вплив на людський організм, та обумовлюють дискомфорт проживанню людини.

Планета Земля є типовою зіркою Всесвіту і однією з дев’яти планет Сонячної системи, що входить разом з

Меркурієм, Венерою та Марсом до

Земля переміщується навколо Сонця по еліпсоїдній орбіті зі швидкістю 29,8 км/с, одночасно обертаючись навколо власної вісі за 1 добу.

Наявність у Землі постійного природного супутника – Місяця, віддаленого від неї на 384,4 тис. км, надає їй характеру своєрідної подвійної планети, що теж помітно відбивається на її особливостях. (59).

3.1. Фізичні параметри Землі

Форма та розміри Землі турбували людей споконвічно і їх уявлення змінювались завдяки науковим досягненням в даній області знань. Сприйняття Землі як правильної кулі панувало до середини ХVII сторіччя, коли спочатку теоретичні розрахунки Ньютона і Гюйгенса, а потім градусні виміри Французької Академії Наук у приекваторіальній частині Перу та Лапландії показали, що Земля розтягнута біля екватора і приплюснута біля полюсів, тобто має форму сфероїда або еліпсоїда обертання. Полярне стиснення Землі зумовлене обертальними причинами і в першу чергу дією відцентрових сил, що призводять до своєрідного розтягування в’язкопластичного тіла, щільність якого зростає ближче до центру.

В 40-х роках минулого сторіччя було встановлено, що екваторіальне коло також має неправильну форму, тобто екваторіальні півосі сфероїда не рівні між собою. Цей факт дозволив радянському математику Ф. Красовському і одночасно працюючим над даною проблемою американським вченим Д. Хайфорду і Р. Бешелю, визначити математичну форму Землі як тривісний еліпсоїд обертання і обчислити основні його параметри, які з

1946р. стали обов’язковими при виконанні всіх астрономічних, геодезичних та інших глобальних розрахунків,

згідно яким:

- велика піввісь (екваторіальний радіус) – 6378,160 км;

- мала піввісь (полярний радіус) – 6356,777 км;

- середній радіус – 6371,1 км;

- полярне стиснення – 21,36 км;

- екваторіальне стиснення – 213 км.

На основі цих даних визначаються інші характеристики Землі, які використовуються при розв’язанні глобальних та прикладних проблем.

Для комплексності інформації про фізичні величини планети Земля добавимо, що довжина кола екватора –

40075,7 км; довжина полярного кола – 40008,5 м; загальна площа поверхні Землі – 510,2 млн.км2; з них: площа суходолу – 149 млн. км2, площа Світового океану – 361 млн.км2.

Маса Землі – 6х1027г, середня щільність (густина) речовини планети – 5,6 г/см3.

Наведені цифрові параметри планети доказують її стиснутість та витягнутість по екватору, але вони не пояснюють особливостей фігури Землі, що постійно змінюються внаслідок нерівномірного розподілу важких та легких порід з якими пов’язуються зміни сил тяжіння і обумовлюються морфологічні закономірності планетарного масштабу, що названі гомологіями (подібний, відповідний).

В подальшому, коли ми будемо розглядати умови екологічної відповідності територій Землі проживанню людини, ми звернемось до гомологій, основними з яких є: антиподальність материків і океанів. Суть цієї гомології полягає у тому, що кожному материку, або групі материків протистоїть океан або його частина. Найбільш виразною вона є на 70-х широтах до яких зростає “континентальність” північної півкулі і збільшується “водність” південної.

Велике значення має антиподальність у розвитку геологічних процесів. По суті вона констатує асиметрію розподілу мас відносно центра Землі, яка створює моменти сил, що не співпадають з напрямком оберту довкола вісі (82).

Наступною гомологією є те, що північна півкуля є переважно континентальною, а південна – океанічною. Закономірності розподілу суші і океану створили клиновидну форму материків, яка визначає так званий епейрогенічний меридіан – 105 0-750, що розглядається як фізична межа між західною та східною півкулями, або найдовша лінія суші вздовж меридіана.

Інколи ми звертаємо увагу на попарне сполучення північних та південних материків та їх синусоїдальну форму, що розглядається як наслідки ефекту кручення Землі.

До гемологій можна віднести різну форму океанічних берегів – східних та західних. Західні мають більш складні обриси ніж східні. Це можна пояснити тим, що приливна хвиля розповсюджується зі сходу на захід.

Своєрідною є будова континентів і океанічного дна. Так, у смузі широт біля 30-400 зосереджені найбільш крупні гірські системи на континентах і найбільш глибокі депресії в океанах.

Менш масштабних гомологій можна провести значну кількість, що засвідчує своєрідне розташування суші і океану.

Приведені короткі відомості про фізичні параметри Землі, морфометричні особливості її поверхні та інші властивості, свідчить про не стаціонарність нашої планети, розвиток якої залежить від якоїсь фізичної доцільності і має визначену систематику.

Пам’ятаючи про людиноцентричну модель у вивченні Світу, ми ознайомились з загальними питаннями світотворення і з’ясували місце нашої планети у Всесвіті. Не завжди маючи пояснення тим чи іншим феноменам, що виникають на поверхні планети, про що може свідчити і розгляд