+3 8(066) 185-39-18
fна мовне виховання дітей.
2. Найсвятіший і найперший обов’язок кожної матері — навчати своїх дітей рідної мови й защепити їм правдиву любов до неї.
3. Кожна мати перші п’ять літ віку дитини повинна розмовляти з нею не йнакше, як тільки своєю рідною мовою.
4. Пам’ятаймо, що в недержавного народу мати — найміцніша твердиня збереження та плекання рідної мови. Працюймо ж усі, щоб наші матері були свідомі своїх рідномовних обов'язків.
5. Кожна свідома мати мусить пам’ятати, що та мова, яку вона прищепить дитині з молоком своїх перс, позостанеться в неї на ціле життя за мову «матірню», — за наймилішу мову цілого світу.
6. Мати, що не навчить своєї дитини рідної мови й не защепить їй правдивої любови до неї, є зрадниця своєї нації. Цей найбільший гріх супроти свого народу непокоїтиме таку матір ціле життя, й вона не зазнає правдивого щастя до могили.
7. Кожна інтелігентна мати, особливо ж недержавного народу, конче мусить добре знати Науку про рідномовні обов’язки.
8. Дбайлива інтелігентна мати вияснить своїй дитині різницю між її мовою літературною й говірковою їхньої домової служби.
9. Кожна свідома мати подбає, щоб у неї в хаті на почесному місці висіла таблиця: «Шануйте рідну мову» з десятьма рідномовними заповітами.
XVІ. Молодь і рідна мова
1. Цілий народ мусить дбати, щоб його молодь правильно й своєчасно навчалася соборної літературної мови, цебто виховувалась на почутті всенаціональної одности.
2. Кожний свідомий громадянин мусить подбати, щоб його дитина навчалася вдома соборної літературної мови, якщо вона не навчається її в школі.
3. Вся молодь мусить добре усвідомити собі, що її найперший обов'язок перед своїм народом — навчитися соборної літературної мови й вимови й тим защепити собі почуття національної одности.
4. Юнак чи юнка, що не знають своєї соборної літературної мови, стають зайві для свого народу, як нації.
5. Кожен юнак чи юнка, що не знають бодай найголовніших рідномовних обов'язків, не є свідомі члени нації.
6. Кожний юнюк і кожна юнка мусять конче працювати в «Гуртку плекання рідної мови».
XVІІ. Спортові організації й рідна мова
1. Усі спортові організації недержавного народу мусять брати на себе й обов’язки плекання соборної літературної мови.
2. Кожний член спортових організацій мусить виказатись перед своєю владою повідним свідоцтвом, що знає соборну літературну мову й вимову, та соборний правопис.
3. Кожний член спортових організацій мусить добре знати Науку про рідномовні обов’язки й віддано працювати за її наказами.
4 Усі спортові організації мусять пильно дбати про добрий розвиток своєї фахової рідномовної термінології.
5. В здоровому тілі — здоровий дух. Але нех кожний спортовець пильнує, щоб дух цей був національний, найповніший для служби своєму народові,а для цього добре знання своєї літературної мови — найперша умова.
6. Спортові організації мусять встановити відзнаку для своїх членів за добре знання своєї соборної літературної мови й вимови та соборного правопису.
XVІІІ. Молодь початкових шкіл і рідна мова
1. Початкова школа від першого року мусить провадити своє навчання соборною літературною мовою. Тією ж мовою провадиться праця й у дитячих садках.
2. Головне завдання початкової школи в рідномовній ділянці – практично навчити своїх учнів соборної літературної мови та соборного правопису.
3. Ціле суспільство мусить пильнувати, щоб усім учням початкових шкіл защіплювалося почуття одности народу, як основи соборної літературної мови.
4. Цілий народ мусить дбати, щоб усі без винятку діти навчалися в початкових рідномовних школах.
5. Народ, що не всі його діти навчаються в рідномовних початкових школах, тим самим призначається на не державність та на національне та культурне нидіння.
6. Ціле громадянство мусить дбати, щоб учні початкових шкіл мали відповідну здорову літературу для свого національного розвитку й для виховання почуття одности народу.
7. Коли в недержавного народу не всі діти мають змогу навчатися в початкових рідномовних школах, то цілий народ мусить карно дбати, щоб такі діти одержали початкову рідномовну науку поза школою.
8. Кожна дитина, що покінчила чужу школу, але не вміє читати й писати рідною мовою, втрачена для народу.
ХІХ. Середньошкільна молодь і рідна мова
1. Кожний учень середньої школи, якого б фаху не була вона, якщо хоче стати свідомим громадянином свого народу, мусить пильно працювати, щоб добре вивчити свою соборну літературну мову й вимову та свій соборний правопис.
2. Громадянство мусить пильнувати, щоб його середньошкільна молодь конче виховувалась у почутті всенаціональної одности, як основи соборної літературної мови.
3. Середньошкільна молодь мусить виховувати себе на творах рідної літератури, особливо ж таких, що змальовують ідею всенаціонального почуття.
4. Середньошкільна молодь недержавного народу, поділеного поміж кількох чужомовних держав, мусить не забувати великого зла його культури — існування двох чи кількох правописів: свого соборного й місцевого шкільного. Уживай приписового правопису в твоїх шкільних працях тільки з наказу, а поза тим пильнуй одного соборного правопису.