Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Основні форми організації суспільного виробництва

Предмет: 
Тип работы: 
Лекція
К-во страниц: 
15
Язык: 
Українська
Оценка: 
Тема  2. Основні форми  організації суспільного виробництва
 
2.1.Натуральне і товарне виробництво
2.2.Товар  і його властивості
2.3.Виникнення  та розвиток грошових  відносин.  Суть та функції  грошей
2.4.Закон  вартості  та закон  спадної  граничної  корисності
2.5.Перетворення грошей  в капітал. Соціально-економічна суть капіталу  та його будова
 
2.1. Натуральне і товарне виробництво
 
Людству  відомі  дві  основні  форми   організації  суспільного  виробництва–натуральне та  товарне. Історично першою формою  господарювання було натуральне виробництво.
Натуральне виробництво–це виробництво, за якого продукти праці використовуються для задоволення власних  потреб  виробника,  для  споживання всередині господарства, що їх виробляє.
Натуральне господарство переважає в умовах примітивного рівня  продуктивних сил, відсутності суспільного поділу праці, товарно-грошових відносин, коли виробничі відносини є прозорими, тобто безпосередніми відносинами між людьми. Для натурального господарства характерні обмеженість виробництва і споживання, незмінність пропорцій  і структури  виробництва, рутинна техніка, домінування ручної праці та ін.
Натуральне господарство існувало у первісних общинах, у патріархальних селянських господарствах, переважало в рабовласницьких латифундіях, середньовічних феодальних маєтках, де виконувались всі необхідні для  життя  види робіт. Натуральне господарство задовольняло лише примітивні потреби  людей.  Для феодалів і рабовласників предмети розкоші і екзотичні продукти привозилися з інших країн. Зазвичай вироблений продукт не  виходив  за  межі  господарської одиниці, а рівень  споживання визначався виключно рівнем  виробництва. Між окремими господарствами поділу праці не було, хоч всередині їх раби чи кріпаки могли закріплюватись за певними видами робіт. Окремі продукти праці одних господарств інколи могли обмінювалися на продукти праці інших, проте цей обмін був випадковим і не  чинив суттєвого  впливу  ані  на їх виробництво, ані на поживання. Головною галуззю натуральної економіки було сільське господарство. Виробничі відносини у натуральному господарстві виступали як відносини між самими людьми, а не між продуктами їх праці, тобто не уречевлювалися. Експлуатація ґрунтувалась на позаекономічному примусі,  на відносинах особистої залежності рабів і кріпаків від господаря. Замкненість господарств (автаркія) спостерігалася і на рівні окремих країн, переважала політика господарського відокремлення і самозабезпечення.
З розвитком продуктивних сил натуральне виробництво витісняється товарним. У той же час  пережитки натурального господарства  зберігаються  і в умовах  панування  товарно-грошових відносин. У багатьох слаборозвинутих країнах натуральні форми господарювання складають значну, а в деяких країнах– переважну частину  економіки.
Товарне виробництво–це  форма організації суспільного господарства, за якої економічні відносини між людьми  проявляються через ринок, через купівлю-продаж продуктів. В результаті таких відносин продукт праці стає  товаром.
Матеріальною основою, першою умовою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці.
Суспільний поділ праці–це спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів  або  на певній виробничій діяльності.
Генезис суспільного поділу  праці включає  три етапи.
Впродовж  майже  трьох мільйонів  років існування  первіснообщинного ладу суспільний поділ праці був відсутній. Це  означало, що  кожна  доросла людина  виконувала усі види роботи. У  ІІІ-ІІ тисячоліттях до  н.е. пастуші племена  відокремлюються від  землеробських.  Це перший великий суспільний поділ праці. Пізніше відбувся другий великий суспільний поділ праці–ремесло відокремилось від землеробства. Третій великий суспільний поділ праці відбувся  в рабовласницькому суспільстві,  коли виділився клас купців.
 
    Розрізняють три форми суспільного поділу праці:
-загальний–поділ суспільного виробництва на великі сфери, роди  (промисловість, сільське господарство);
-частковий–поділ сфер і родів на окремі галузі, види виробництва;
-одиничний–поділ праці всередині окремого підприємства на професії, види зайнятості.
Внаслідок загального та часткового суспільного поділу праці окремі господарства почали спеціалізуватися на виготовленні певного продукту. Це дало їм можливість вдосконалити засоби праці, підвищити її продуктивність, збільшити обсяги виробництва продуктів та об’єктивно зумовило виникнення і перетворення обміну у життєву необхідність .
Однак здійснити обмін може лише власник засобів виробництва і виробленого  продукту. Отже, другою умовою виникнення товарного виробництва є соціально-економічна відокремленість виробників, яка виступає у формі приватної  власності на  засоби виробництва. На основі приватної  власності і особистої праці виникло просте товарне виробництво.
Відокремлене ведення господарства на основі приватної власності і власної  праця ставить у пряму залежність рівень  споживання сім’ї від рівня і ефективності виробництва. Кожен виробник хоче обміняти продукт своєї праці на рівноцінний продукт чужої праці, тобто за принципом еквівалентності,– це сприяє раціональному використанню ресурсів,  скороченню витрат  виробництва.
З  розвитком  продуктивних сил  засоби праці (знаряддя праці особливо) стають настільки великими, що переростають рамки індивідуального господарства, а конкуренція розорює дрібних  виробників,  у яких нижча продуктивність праці, вони втрачають свої засоби виробництва. Більш досконалі засоби виробництва зосереджуються в руках невеликої частини суспільства. З іншого боку поступово зникає рабство і кріпацтво  як економічні явища, –люди отримують особисту свободу. Не маючи  засобів виробництва і засобів існування, вони змушені   найматись  до   власників  засобів  виробництва–так виникає капіталістичне  товарне  господарство, основане на чужій найманій праці. Таким чином розвиток простого товарного виробництва в кінцевому результаті привів до утворення капіталістичного господарювання.
Просте і розвинене (капіталістичне)товарне виробництво як форми організації суспільного виробництва мають як загальні риси, так і відмінності.
Загальні риси простого і розвиненого товарного виробництва полягають у тому, що, по-перше,   обидві форми в своїй основі мають приватну власність на засоби виробництва; по-друге, економічні зв’язки  між виробниками здійснюються у формі обміну продуктами.
 
     Відмінності цих форм  наступні:
-при  простому  товарному виробництві власник  засобів виробництва і виробник поєднуються в одній особі;
-при розвиненому–виробниками є наймані  робітники,  позбавлені засобів виробництва;
-просте товарне виробництво основане на особистій праці, а капіталістичне–на найманій, на експлуатації    чужої праці;
-продукт праці при простому товарному виробництві належить товаровиробникові, у капіталістичному–   власникові засобів виробництва, тобто капіталістові;
-просте товарне виробництво є дрібним, розпорошеним; у ньому не існує одиничного поділу праці;  капіталістичне товарне виробництво передбачає спільну працю багатьох найманих працівників, розвинений    одиничний поділ праці;
-метою простого товарного виробництва є задоволення особистих потреб товаровиробника, метою ж  капіталістичного виробництва є нажива,  отримання прибутку капіталістом;
-просте товарне виробництво має обмежений характер, тобто лише частина вироблених продуктів  використовується для обміну, інша частина–для споживання; розвинене(капіталістичне) товарне  виробництво  має пануючий характер в суспільстві,  воно стає загальним. Всі блага виробляються для продажу.
Основною категорією товарного виробництва є товар .
 
2.2.Товар  і його властивості
 
Товар –це продукт  праці, виготовлений для  продажу.
Сама  річ, продукти праці, ще не товар . Товаром вони стають лише коли опосередковують відносини обміну між людьми.  Тобто, товар–це певні економічні відносини–відносини еквівалентного обміну продуктами праці між товаровиробниками.
Будь -який товар  має дві властивості: споживну вартість та вартість.
Споживна вартість–це здатність товару задовольняти певну суспільну потребу. Щоб продукт став товаром, він має бути корисним  не для  виробника,  а для  покупця . Повинен бути суспільною споживною вартістю.
Здатність товару обмінюватись на інші товари у певних кількісних пропорціях  називається  міновою вартістю.
На ринку обмінюються товари, що мають різні споживні вартості. Що дає можливість їх співставляти, прирівнювати один до одного? Єдине що об’єднує  усі товари–це те, що усі вони є продуктом  праці. Товари прирівнюються один до одного у відповідності з тією кількістю суспільної праці, яка витрачається на їх виробництво.
Втілена у товарі суспільна праця називається вартістю. Це друга властивість товару. Вартість–це внутрішня властивість товару, яка проявляється при обміні як мінова вартість. Отже, мінова вартість є зовнішньою формою прояву  вартості.
Наявність  двох властивостей у товару пояснюється двоїстим характером праці, втіленої у товарі.
З одного боку, праця будь-якого товаровиробника виступає як конкретна праця (певної спеціальності). Конкретна праця–це корисна праця, яка витрачається у особливій формі і якісно відрізняється від  усіх інших видів діяльності. Види конкретної праці відрізняються своєю метою, предметами і засобами праці, значенням, навичками і досвідом виробника,  кінцевими результатами. Праця пекаря, столяра, токаря якісно різна . Все це різні види  конкретної праці, які створюють  різні споживні вартості.
З іншого боку, праця товаровиробників, що виступає як витрата робочої сили взагалі, безвідносно до її конкретного виду, називається абстрактною працею. Абстрактна праця –це  витрата в трудовому процесі фізичної, психічної енергії людини, те що притаманне усім видам діяльності.Абстрактна праця створює вартість.
Абстрактна   і  конкретна праця–це дві сторони одного трудового процесу, праці, втіленої в товарі. Вони нерозривні у просторі  і часі.
Розкриття двоїстого характеру праці дає можливість зрозуміти суперечливий характер товарного господарства. Так, конкретна праця виступає як приватна, бо сам товаровиробник вирішує, якою  саме конкретною працею він буде займатися. Однак усі товаровиробники тісно між собою пов’язані розподілом праці та обміном.  Саме в процесі купівлі-продажу товару проявляється абстрактна праця, її суспільний характер. Між приватним і суспільним характером  праці існують суперечності, які проявляються на ринку у формі різних труднощів реалізації товару–через їх надвиробництво, високу ціну, низьку  якість, тощо.
Вартість–це уречевлена в товарі абстрактна суспільна праця. Тому її величина визначається не індивідуальними витратами праці окремого виробника, а суспільно-необхідними витратами праці, або кількістю суспільно-необхідного робочого часу, витраченого на створення товару. Суспільно-необхідний робочий час–це час, що відповідає суспільно-нормальним (типовим) для даного суспільства умовам виробництва (середньому рівню умілості  працівників,  техніки, інтенсивності праці).
Суспільно-необхідний робочий час–величина мінлива. Він змінюється під впливом кількох чинників, основними з яких є продуктивність, інтенсивність та складність праці.
Продуктивність праці–це кількість продукції, що створюється у одиницю робочого часу. Продуктивність праці зростає внаслідок застосування нової технології, нових засобів праці. Зі зростанням продуктивності праці така сама кількість праці створює  більше продуктів. Кількість продукції зростає, а вартість усієї продукції за одиницю робочого часу не змінюється, тому вартість одиниці продукції  зменшується.
Інтенсивність  праці–це напруженість праці, витрати робочої сили в одиницю часу. Зі  зростанням інтенсивності праці вартість одиниці продукції не змінюється, а кількість виготовленої продукції  збільшується, відтак вартість усієї продукції  зростає .
На величину вартості товару впливає і складність праці, яка визначається кількістю суспільно-необхідного часу, затраченого на підготовку даного працівника. Чим вищим є рівень освіти і кваліфікації працівника, тим складнішою є його праця, тим більшу вартість в одиницю часу вона створює.
 
CAPTCHA на основе изображений