Сутність народної моралі у поезії Лесі Українки

Сучасне переосмислення морально-світоглядних переконань Лесі Українки надає можливість подивитися на її філософію через естетику, що постає дуже важливим кроком до вирішення проблеми сучасної української духовності і культури, зокрема, народної моралі. 

Пантеон моральних поглядів Лесі Українки формується і співпадає з тим періодом розвитку Європи, коли на межі ХІХ-ХХ століть іде процес інтенсивного пошуку  перспектив подальшого розвитку мистецтва. Саме у цей час виникають нові течії, проголошуються морально-естетичні концепції, обґрунтовуються різноманітні мистецькі теорії. В Україні утверджується явище, яке увійшло в науковий вжиток під назвою «авангард». Коли націонал- ліберали – колишні народники, - перелякані революційними зрушеннями у масах, відмовили поезії в праві служити цим масам, Леся Українка відстояла гуманістичну гідність і громадянську честь власної моралі. Головне завдання вона бачила у звільненні свого народу від ярма духовного і соціального кріпацтва. Так, у її поемі «Давня Казка» образ безіменного співця народний тим, що на нього не можна одягти «золоті кайдани, а тільки залізні. Поети, закуті у золоті кайдани, німіють, в залізних – здобувають собі безсмертя».

Варто наголосити, що елементи народної моралі в творчості Лесі Українки розглядалися переважно в аспекті їх трансформації, переосмислення, своєрідної авторської інтерпретації. Мало хто з дослідників звертав увагу на те, що драматичні твори найповніше віддзеркалюють морально-ціннісні уподобання письменниці, що, використовуючи народну символіку, авторка водночас зберігала власний морально-етичний зміст цих образів-символів, прагнула «вживити» в українську суспільну свідомість духовні цінності. Має рацію Є. Сверстюк, наголошуючи, що творчість Лесі Українки є «своєрідним еквівалентом інформаційної моральної «енергії»...