Образ України у творчості П. Тичини і Є. Маланюка

Актуальність дослідження проблеми порівняльного аналізу образу України у творчості Павла Тичини і Євгена Маланюка зумовлена об’єктивною необхідністю комплексного вивчення їх в контексті органічного взаємозв’язку з літературною діяльністю обох українських поетів.

Зіставлення стилістичних домінант, дослідження функціонування однотипних образів у різних поетичних світах (у порівняльному аспекті) є важливою проблемою літературознавства,, особливо якщо брати до уваги той факт, що компоненти індивідуальних стилів тих поетів, які писали в одну епоху, є водночас і складниками стилю поезії цієї історичної доби взагалі.

П. Тичина, як яскравий і самобутній письменник ΧΧ століття, був справжнім майстром мистецтва слова. У всіх перлин творчості П. Тичини спостерігається глибинний образ України, щоправда, інколи нівельований тогочасною. Твори автора назавжди увійшли в українську і світову літературу як правдиве й водночас страшне свідчення людини про свій час. І що б не писали про П. Тичину, про підневільний характер його творчості, слід пам’ятати, що в умовах жорстокого диктату з боку радянської влади, який поширювався на всі сфери життя суспільства в цілому й особистості зокрема, практично вся творчість митця, ідейне наповнення якої не відповідало вимогам соціалістичної ідеології, «компрометувала» поета, руйнувала ідеалізований образ П. Тичини, створений і утверджений у радянському літературознавстві. У результаті його твори часто необ’єктивно вважалися помилкою молодого поета, зумовленою суперечностями в його ще не зовсім сформованому світогляді, а потім на багато десятиліть взагалі була вилучена з літературного процесу й за життя поета не передруковувалася, повернувшись на сторінки шкільних підручників і монографій літературних критиків лише наприкінці 1980-х років. Між тим, при неупередженому дослідження твори поета виявляється просякнуті любов’ю до України, образністю рідного краю, і повинні стояти в ряду найбільших досягнень у творчому доробку української поетики початку ХХ ст. і української літературі взагалі, тому їх аналітичне вивчення є важливим і необхідним.

Ім’я ж Євгена Маланюка тривалий час було майже невідомим широкому загалу, твори його не друкувалися, адже для більшості він був «ворогом народу». Лише в останнє десятиліття частіше з’являються на сторінках преси відомості про особистість автора, особливості його поетичних творів. Особистість Є. Маланюка цікавила багатьох дослідників, які по-різному оцінили творчу спадщину поета. На сьогодні з’явилось багато досліджень про творчість, але Євген Маланюк воістину невичерпний. І всього ще не дослідженого ми, в першу чергу, можемо дійти через глибокий аналіз образу України у поетичній спадщині автора, оскільки протягом довгого і складного життя, зітканого із «переходів та ісходів», Євген Маланюк жодного разу не зрадив собі, не зрікся свого добровільного вибору, того хресного шляху, який пророкувала його розіп’ята душа. Свідчення тому - низка поетичних книг, історіософічні, культурологічні, публіцистичні, літературно-критичні статті, нариси. У поета, дослідника, публіциста Євгена Маланюка один адресат і один герой - Україна. І то однаково стосується як творів, у яких поет величає її степовою Елладою, так і тих, де митець з болем і гнівом назве Україну «Пріською гетьмана Петра».

Отже, актуальність дослідження визначається тим, що порівняльна характеристика образу України у творах П. Тичини та Є. Маланюка не була об’єктом літературознавчих студій у порівняльному дискурсі, потребою охарактеризувати ідіостилі через зіставлення художніх образів, що є визначальними для цих поетів.

Творчий доробок як П. Тичини, так і Є. Маланюка, як двох визначних постатей української поетичної стезі, став об’єктом досліджень багатьох науковців. Зокрема, дослідженню творчості П. Тичини присвячені праці Білецького О., Губаря О.І., Гальченко С.А., Гуменюка В., Опанасюка І., Тельнюк С. В., Фасоля А. Творчий доробок Є. Маланюка аналізується Астаф’євим А., Барабаш Ю., Білокінь С., Куценко Л. В., Ревою Л., Сивокінь Г. Проблему образу України у творчості автора досліджують О.М. Тищенко, Прохоренко О., Салига Т. Аналіз образності поезій П. Тичини виконаний Зеровим М., Клочек Г., Ковалів Ю., Мех Н., Іванишиним П.В., Шаховським С.В.

Об’єкт дослідження – поетична спадщина П. Тичини і Євгена Маланюка.

Предмет дослідження – особливості засобів художнього змалювання, інтерпретації та представлення образу України у творчості П. Тичини і Євгена Маланюка.

Мета роботи – дослідити особливості художнього образу України у творчості П. Тичини і Євгена Маланюка.

Відповідно до мети, об’єкта і предмета дослідження визначено наступні завдання:

• проаналізувати поняття і особливості дослідження художнього образу у сучасному літературознавстві;
• охарактеризувати використання образу України у творчості П. Тичини;
• дати характеристику звертання до образу України у творчості Є. Маланюка;
• дослідити функціонування образу України у збірках П. Тичини «Сонячні кларнети», «Вітер з України», «Замість сонетів і октав»;
• здійснити аналіз образу України у поетичному сприйнятті Є. Маланюка у збірках «Стилет і стилос», «Гербарій», «Земна мадонна» і «Перстень Полікрата».

Методи дослідження. Під час вирішення поставлених завдань використовувались наступні методи: теоретичні - синтез, аналіз та узагальнення літературних джерел для теоретичного підгрунтя дослідження, метод порівняльного аналізу для порівняння різних джерел. Крім того, застосовується описово-статистичний метод з його універсальними прийомами спостереження, систематизації та інтерпретації мовних фактів; метод порівняльного аналізу словесних образів.

Структура роботи. У відповідності до поставлених мети та конкретних завдань дослідження, визначено структуру роботи, яка складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел, загальний обсяг роботи склав 61 сторінку.