Просте речення у віршованому мовленні (на матеріальній поезії П. Тичини)

Актуальність теми дослідження. Прості речення - цілком самостійні синтаксичні одиниці, які мають широкі виражальні можливості і специфіку уживання у всіх стилях мовлення. Вони не протиставляються складним реченням або іншим синтаксичним конструкціям, не вимагають повноит членів речення, і часто не можуть бути змінені на складні без зміни змісту висловленого. У поетичному мовленні П. Тичини найчастіше вживаються односкладні прості речення, які на сьогодні мають усталену класифікацію, за якою виділяють односкладні означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні та номінативні. 

Прості речення, одно- і двоскладні, як синтаксичні конструкції існують давно, у слов’янські мови вони, за дослідженнями науковців, прийшли з індоєвропейської групи. Формування односкладних простих речень як окремого типу синтаксичних конструкцій відбувалося паралельно з двоскладними реченнями.. 

Незважаючи на давню історію, велику кількість присвячених їм праць, прості речення залишаються найменш вивченими серед інших мовленнєвих об’єктів. У їхньому тлумаченні спостерігаються значні розбіжності не тільки серед представників різних мовознавчих напрямків, але й в працях, які грунтуються на однакових вихідних принципах аналізу синтаксичних явищ, зокрема в дослідженнях семантико-синтаксичного спрямування.

Використання ж простих речень у творчості П. Тичини посідає чільне місце у ритмічному і поетичному словотворі. У його віршах короткі, часто однослівні прості речення формують той неповторний стиль автора, яким він і прославився в українські поетиці.

Актуальність теми дослідження зумовлюється місцем поезії П. Тичини в історії розвитку сучасної української літератури, майстерністю цього автора, індивідуальною і сучасною манерою письма, широкою репрезентативністю аналізованого синтаксичного матеріалу в творчості П. Тичини та відсутністю лінгвістичних досліджень з проблеми функціонування простих речень у його поезії.

Теоретичними засадами дослідження є класифікація і характеристика простих речень, поданих у «Синтаксисі української мови» [28]. Вони не суперечать, а лише доповнюють і конкретизують вихідні положення академічного синтаксису з позиції стану сучасного мовознавства. 

Об’єкт дослідження – поетичне мовлення П. Тичини.

Предмет дослідження – структурно-семантичні особливості та функціональне навантаження простих речень в поезії П. Тичини.

Мета роботи - аналіз структурно-семантичних та функціонально- стилістичних особливостей простих речень в поезії П. Тичини, що дає змогу усвідомити специфіку кожного типу речень, їх роль у створенні індивідуального стилю і творчої манери поета.

Мета дослідження передбачає виконання наступних завдань:

• проаналізувати поняття і видів простих речень;
• з’ясувати особливості простих речень з умовною модальністю;
• охарактеризувати прості речення з предикацією, засоби її вираження;
• дослідити лінгвістичні особливості функціонування односкладних особових речень у поезії П. Тичини;
• проаналізувати використання односкладних неозначено-особових та узагальнено-особових речень у поезії П. Тичини;
• з’ясувати місце безособових односкладні речення та специфіку їх вживання у поетичному мовленні П. Тичини.

Методи дослідження. Для виконання поставлених у роботі завдань використовувалися наступні методи і прийоми дослідження: теоретичні – аналіз наукової лінгвістичної літератури, літературознавчих праць, та емпіричні – структурно-семантичний, описового, функціонально-стилістичного методів, елементів статистичного аналізу віднайденого синтаксичного матеріалу.

Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження і передбачає вступ, два поширених розділи, висновки і список використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 35 сторінок.