Виникнення братських шкіл в Україні та їх роль у становленні та розвитку національної системи освіти та виховання

Потреба у поширенні писемності на Русі і створенні шкіл була усвідомлена досить давно. У літописах є згадка про те, що у 988 році київський князь Володимир забрав у кращих дружинників дітей і віддав іх на «книжне навчання».

Князь Ярослав, у 1028 році в Новгороді, забрав від старостів і попів 300 дітей і «віддав їх вчити книгам». У 1086 році в Києві княжна Анна Володимирівна організувала жіночу школу, де 300 дівчат вчилися читати, писати, співати і рукоділлю. Жіноча школа існувала і в Суздалі (ХІІІ ст.). Смоленський князь Роман Ростиславович і галицький князь Ярослав Осмомисл (ХІІІ ст.) також відкрили школи.

В історії нашої країни ХVІ-ХVІІ ст. були періодом складних економічних перетворень і політичних подій, коли міцніла та розвивалась Російська держава, а на Україні і в Білорусії точилась боротьба народних мас проти феодального польсько-шляхетського поневолення і католизму. Визвольні селянські війни під керівництвом Вогдана Хмельницького закінчилися великою за своїм історичним значенням подією - Переяславською радою, яка в січні 1654 року прийняла рішення про возз’єднання України з Росією. Рішення Переяславської радн знаменувало здійснення споконвічних прагнень та сподівань українського народу і було повторним етапом у його історичному житті.

Українські прогресивні діячі усвідомлювали, що польсько-шляхетська експансія, політика насильницької полонізації загрожують самому існуванню українськото народу і що в цих умовах їм необхідно протиставити свою, вітчизняну духовну культуру, свою систему духовних цінностей - мову, літературу, мистецтво, традиції.

У підготовці цього історичного акту певну роль відіграли братства і створені ними освітні заклади. Літератури про братські школи України ХVI-XVII ст. небагато. У досить численних дореволюційних працях про братські школи зібрано чималий фактичний матеріал, але висвітлення ролі і діяльності шкіл потребує повного перегляду. Братства та їх школи звичайно розглядались як релігійно-благодійні організації і установи.

Для того, щоб зрозуміти характерні риси братських шкіл України ХVI-XVII ст., треба хоча б коротко проаналізувати, чим були українські братства того часу, яке їхнє походження та яку роботу вони відіграли у визволенні України від гніту польських панів та єзуїтів. Безперечно, що ці братства були релігійно-національними організаціями українського населення. Якщо вважати, що братства створювалися з цілями, головним чином, благодійними, то братські школи будуть розглядатися як мирні благодійно-релігійно-виховні установи. Якщо ж визнавати, що братства України ХVI-XVII ст. були організаціями боротьби поневоленого українського народу проти полонізації та окатоличеиня і створювалися для цієї боротьби, то і братські школи постануть перед нами, головним чином, у цьому аспекті - як один із засобів ідеологічної боротьби украінського народу проти полонізації та окатоличення. С. Соловйов вважав, що братства так званої південно-західної Русі беруть свій початок від давньоруських організацій – «братчин», які існували у Новгороді та інших містах. З цієї концепції далі випливало, що українські братства були не особливими і своєрідним явищем , а являли собою безпосереднє продовження споконвічних руських давніх братчин: були не організаціями боротьби проти полонізації та окатоличення, а мирними товариствами, які виниклн на основі громадських банкетів. Одним з найголовніших засобів своєї боротьби проти полонізації та окатоличення братства України з 80-х років ХVІ ст. зробили братські школи.