Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Голодомор 1932-33 рр. в Україні

Предмет: 
Тип работы: 
Бакалаврська робота
Количество страниц: 
81
Язык: 
Українська
Цена: 
900 грн.
Оцінка: 

ЗМІСТ

ВСТУП
1. Історіографія проблеми
2. Передумови виникнення та початок голоду в Україні
3. Перебіг голодомору
3.1. Молодь України в період голодомору
3.2. Освітні заклади і процеси в період голоду
4. Пам’ять про  жертв голодомору
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

 

Введение: 

Актуальність теми дослідження. У 2006 році виповнюється 73 роки з того часу, як голодна смерть у мирний період на найродючішій землі у світі обірвала мільйони людських доль. Ці сумні роковини, сама дата дає можливість залучити більш широку увагу до проблеми голодомору. Ще живі люди, які пам’ятають голодомор і які можуть розповісти про нього. Ще зберігається шанс засвоїти урок історії не заочно, за підручниками, а через безпосередній контакт з нею. Але з кожним роком така можливість зменшується. Голодомор щодня віддаляється у часі, людей, які можуть про нього розказати стає все менше, і саме тому проблема дослідження причин і ініціаторів цього жахливого вчинку є надзвичайно актуальною.

Трагедія українського голокосту 1932-1933 рр., геноциду, влаштованого українському народу більшовицькою Росією, почала досліджуватися відносно недавно. Майже до самого відродження державної незалежності України у 1991 р. про неї не можна було навіть згадувати, не наражаючись на репресії. Тільки в США завдяки зусиллям прогресивної громадськості і в першу чергу передчасно померлого дослідника голодомору проф. Джеймса Мейса (1952-2004) Конгрес цієї держави у 1983 р. визнав штучний характер голоду 1932-1933 рр. За незалежності в Україні відбулися принципові зрушення, що засвідчило відзначення 60-ї (1993 р.) та 70-ї (2003 р.) роковин геноциду. Зокрема, з 21 по 30 листопада 2005 р. по всій країні та за її межами були проведені панахиди в церквах, траурні мітинги й зібрання, наукові конференції, виставки тощо.

У 2003 р. події 1932-1933 рр. врешті набули досить широкого міжнародного розголосу. Так, 3.04.2003 р. сенат Бельгії вшанував пам'ять жертв голодомору. Президент США Джордж Буш звернувся зі спеціальним посланням до українського народу, в якому підкреслив, що "світ повинен взяти урок з цієї чорної сторінки історії, щоб подібне ніколи не повторилося". 26 держав світу (США, Канада, Австралія, Аргентина, Бразилія, Угорщина та інші), ряд народів (парламент Країни Басків та ін.), авторитетних громадських організацій визнали український голокост геноцидом проти українського народу. Представники Всеукраїнської Ради Церков звернулися з листом до Генерального Секретаря ООН Кофі Ананда, в якому просили його докласти зусиль у клопотанні перед ООН про визнання голоду 1932-1933 рр. актом геноциду проти українського народу. 

Незважаючи на недостатню розробленість проблеми, слід зазначити, що завдяки насамперед національно-демократичним силам в Україні протягом останніх 15 років вийшло ряд цінних документальних публікацій, наукових досліджень. Вагомі підсумки досліджень знайшли відображення в сотнях публікацій свідчень та наукових розвідок, які зафіксовані у цінному бібліографічному покажчику праць про український голокост 1932-1933 рр., виданому в 2003 р. одеськими книгознавцями.

Джерельною базою роботи стали різноманітні книги й статті, присвячені аспектам проблеми, такі як книги С. Старіва про трагедію голодомору 1933 р., вітчизняних та іноземних фахівців – роботи С. Кульчицького, О. Субтельного,       Д. Мейса та інших, і що особливо важливо – документальні свідчення очевидців. 

На основі оцінки наявних джерел об’єктом дослідження визначено голодомор 1932-33 року в Україні як цілеспрямований акт знищення цілого народу, а відповідно, предметом – документальні свідчення та архівні документи, які стосуються обраної тематики.

Мета роботи – всебічно оцінити й показати всі аспекти голодомору 1932-33 років в Україні, провести аналіз документальних та літературних джерел, а також опрацювати проблему юридичного визначення й визнання голодомору актом геноциду на світовому рівні.

Голодомор, невідомо – на жаль чи на щастя, - забувається новими поколіннями. Проте його страшний спадок продовжує тиснути. Щоб його позбутися, слід залучити до процесу переосмислення голодомору весь народ України. Через п’ять-десять років зробити це буде дуже важко. Тому треба це робити сьогодні. Зокрема, слід організувати масове розповсюдження знань про голодомор серед усіх верств населення, у всіх без винятку регіонах. Через ЗМІ, книги та публічні заходи необхідно донести людям інформацію про трагедію і пояснити її значення.

Дослідження політики і практики тоталітарних режимів нині викликає особливу увагу вчених. Тоталітарна система, яка існувала за радянських часів, підпорядковувала собі всі сфери суспільного життя країни. Вона не допускала іншого тлумачення історії, ніж те, що не розходилося з офіційними партійними документами.

Радянська система була кровно зацікавлена у знищенні, утаємниченні або фальсифікації фактів, які суперечили офіційному трактуванню історії і могли породжувати серед громадського загалу сумніви у непогрішності методів соціалістичного будівництва. У цьому контексті актуальним є дослідження проблеми голодомору 1932-1933 рр. в Україні – однієї з найтрагічніших сторінок вітчизняної історії. Понад півстоліття за радянської влади ця тема вважалася "закритою". За будь-яку спробу її торкнутися вчені звинувачувалися як наклепники, українські "буржуазні націоналісти" тощо. Навіть спогади про це страшне соціальне лихо тоталітарна система намагалась викреслити з пам’яті народу. Ще й до сьогодні трапляються історики, які продовжують не визнавати факту голодомору в Україні на початку 30-х років або применшувати його масштаби та наслідки.

Пріоритет у дослідженні проблематики голодомору 1932-1933 рр. в Україні належить зарубіжній історіографії, зокрема, історикам української діаспори. Починаючи з 30-х років, дослідники діаспори одержали можливість ефективно користуватися джерелами, які проникли на Захід, і без перепон публікувати свої праці. Понад 10 тис. книг і статей налічує бібліографія, складена канадським дослідником М. Царинником[7,34].

Біля витоків зарубіжної історіографії стоять автори журнальних і газетних повідомлень і статей, які почали друкуватися на Заході вже з 2-ї половини 1932 р. Ці повідомлення слід розглядати одночасно і як джерела, що містять конкретний фактичний матеріал, і як наукові праці, оскільки в них вперше дається оцінка й аналіз тих трагічних подій. Кореспондент берлінського щоденника В. Штайн був першим, хто передав на Захід репортаж про голод в Україні (27 травня 1932 р.)[7,35]. Причиною голодомору автори статей називали поспішні темпи переведення сільського господарства на соціалістичні рейки, інформували про великий дефіцит хліба, розмах голоду, поширення злочинності. Вони підкреслювали, що тягар основних страждань ліг на селянство, доводи, що радянська влада не вела ніякої боротьби з голодом (М. Маггерідж, Г. Джоунс, С. Бартійон, Г. Ланг)[9,11].

У 1934 р. з’явилася праця У. Чемберлена, яка є першим значним дослідженням про голодомор[23,2]. Автор вважав, що голод в Україні був інструментом національної політики більшовиків, вжитий свідомо як засіб зламати опір українського селянства колективізації.

У 40-70-х роках представники української діаспори (М. Вербицький, О. Воропай, В. Гришко, В. Давиденко, О. Звичайна, О. Калиник, Ф. Правобережний) опублікували велику кількість розвідок і матеріалів стосовно голодомору. Головне питання, на яке дослідники намагалися дати відповідь – хто винен і які причини голодомору. Вони розглядають трагедію голоду 1932-1933 рр. як явище, невід’ємно пов’язане з політикою більшовицького керівництва. Дослідники вважають, що завданням запланованого голоду було якщо не винищити, то всебічно ослабити українську націю. Головними винуватцями голодомору називають членів КП(б)У. Роль комітетів незаможних селян у цій трагедії визначають як ганебну і братовбивчу. У цих працях підкреслюється, що голодомор в Україні відбувся при байдужому ставленні західних країн, які своїм невтручанням фактично потурали організаторам трагедії.

Значне місце у вивченні проблеми голодомору займає праця Д. Солов’я. Робота містить не тільки глибокий аналіз трагічних подій, свідком яких був сам автор, а може бути й цілком надійним історичним джерелом для розкриття питань голоду 1932-1933 рр. в Україні.

У 80-х роках, до 50-річчя голодомору, на Заході опубліковано масу нових розвідок про голодомор. Провідною думкою цих праць є визнання штучного характеру явища. Дослідники оцінюють його як інструмент національної політики більшовиків, геноцид проти української нації (О. Воропай, В. Гришко, М. Марунчак, Г. Сенешин, М. Хвощовий)[7,37]. Українці діаспори домоглися, щоб при Конгресі США було створено спеціальну комісію для вивчення і розслідування злочину голодомору в Україні. Кількість померлих від голоду 1932-1933 рр. в Україні західні дослідники оцінюють у межах від 7 до 10 млн людей.

У зарубіжній історіографії найбільш вагомим дослідженням про голодомор в Україні є праця Р. Конквеста[11,4]. Автор оцінює колективізацію і голодомор як війну проти трудового селянства, що згодом переросла у війну проти всього українського народу.

Значну цінність мають висновки Міжнародної Комісії з розслідування голоду 1932-1933 рр. в Україні. Вона була утворена в лютому 1988 р. при Конгресі США під загальним керівництвом Д. Хертеля, науково-дослідну роботу очолив проф. Дж. Мейс. Комісія вивчала питання тривалості голоду, його причини та географію, кількість жертв голодомору та його наслідки, хто несе відповідальність за цей злочин. Факт штучного голоду в Україні у 1932-1933 рр. визнано як безсумнівний. Безпосередньою причиною названо грабіжницькі хлібозаготівлі в умовах примусової колективізації. Доведено, що радянське партійно-державне керівництво знало про голод, але не застосувало спроб його відвернути або своєчасно полегшити, а навпаки, злочинно відмовилось від пропонованої із Заходу допомоги, сприяло загибелі мільйонів людей голодною смертю[2,59]. Комісія дійшла висновку, що за нормами міжнародного права голодомор в Україні 1932-1933 рр. визначається як геноцид[2,76].

Таким чином, проблеми голодомору в Україні плідно вивчалися вченими Заходу на протязі більш як шістдесяти років.

Історіографія радянського періоду про голод 1932-1933 рр. надзвичайно обмежена, оскільки факт голодомору тривалий час замовчувався. Зокрема, в радянській історичній науці 30-х – середини 50-х років і натяку нема на голод 1932-1933 рр. Аграрні перетворення періоду суцільної колективізації висвітлюються тільки у відповідності з існуючими партійними постановами (В. В. Бондаренко, С. М. Іоффе, І. М. Михайловський, С. П. Трапезников, П. А. Хомич, М. І. Цапко, А. П. Ярошенко та ін.). Початок 30-х років визначався як "період всесвітньо-історичних перемог і видатних досягнень соціалістичного будівництва в усіх галузях народного господарства". Згідно з "Коротким курсом історії ВКП(б)" колективізацію оцінювали як "найглибший революційний переворот", рівнозначний Жовтневій революції, здійснений при підтримці "мільйонних мас селян"[30,156].

Наступний період у дослідженні соціально-економічних перетворень у сільському господарстві розпочався з 2-ї половини 50-х років. Зрушення стали можливими у зв’язку з певною лібералізацією суспільно-політичного життя СРСР в період так званої хрущовської "відлиги". Ці процеси відбилися і на розвитку гуманітарних наук, зокрема, й історичної. З’явилися роботи, що містять натяки на голод 1932-1933 рр., але відкрито про голодомор не писали. 

Досліджуваний період окреслювався піднесенням сільського господарства та покращенням матеріального становища селянства і лише зауважувалося, що в 1931-1933 рр. мав місце деякий спад сільськогосподарського виробництва. Торкаючись питань, пов’язаних з голодомором, науковці змушені були застосовувати евфемістичні звороти, замінюючи поняття "голод" на "продовольчі труднощі", "ускладнення з харчуванням в ряді районів" (Л. В. Гусєва, Ф. Д. Піджарий, Н. Івницький, М. Т. Куц, Ю. А. Мошков, А. Я. Пащенко, І. І. Слинько) тощо. Причинами цих явищ називали ускладнення періоду соціалістичної реконструкції сільського господарства, деякі "перегини" у здійсненні суцільної колективізації, недорід, шкідницьку діяльність "класових ворогів". Найвідомішою працею з аграрної проблематики середини 50-х – кінця 80-х років є робота С. П. Трапезникова. Автор визначає колективізацію як найглибшу революцію, що завершилася видатною перемогою трудящих і значним піднесення їхнього добробуту[17,23].

З кінця 80-х років під впливом політичних сил в СРСР розпочався якісно новий етап у дослідженні проблеми голоду 1932-1933 рр. Факт голоду в Україні в 1932-1933 рр. вперше у радянській пресі був визнаний в грудні 1987 р. Робляться перші спроби дослідити передумови голодомору, підрахувати кількість жертв. З питань переосмислення соціально-економічних перетворень кінця 20-х – початку 30-х років проводяться численні науково-практичні конференції, дискусії, бесіди "за круглим столом". Поступово змінюється підхід до оцінок колективізації, висвітлюються "білі плями" в історії соціалістичного будівництва (В. П. Данилов, І. Є. Зеленін, Ю. О. Курносов, С. К. Песцов, Г. І. Шмельов та ін.)[17,29].

В українській радянській історичній науці вперше про голод 1932-1933 рр. питання поставив С. В. Кульчицький. Автором проаналізовані причини і характер кризових явищ, що виникли в сільському господарстві України в ході здійснення колективізації. В роботі показано, як хлібозаготівельна політика, заснована на принципі розкладки, сприяла поглибленню кризи, наслідком якої став голодомор.

Публікуються праці, присвячені процесу розселянювання країни, з характеристиками його суті, окресленням хронологічних рамок. Автори показують, як Сталін та його прибічники, ігноруючи принципи кооперування селянства, здійснювали насильницьку колективізацію, знищували в ході розкуркулювання найбільш дбайливих селян господарів, завдаючи цим великої шкоди сільському господарству, наближаючи голодомор (С. С. Діброва, В. А. Розумов, І. К. Рибалка). Увагу істориків привернула діяльність в Україні В. Молотова, Л. Кагановича, П. Постишева та інших вищих партійно-радянських керівників кінця 20-30-х років (Р. Я. Пиріг, Ю. І. Шаповал). Дослідники аналізують діяльність громадських організацій, в тому числі профспілок, мобілізованих партією на здійснення насильницьких соціально-економічних перетворень у сільському господареві (А. Шаблій)[7,60].

Вчені поставили за мету виявити глибинні причини голодомору, дати оцінку цьому безпрецедентному явищу в історії українського народу, вказати на винуватців трагедії, оцінити її наслідки (В. М. Даниленко, Г. В. Касьянов, С. В. Кульчицький, В. І. Марочко, Є. П. Шаталіна). Науковці реконструюють жахливу трагедію українського народу, її причини, показують Й. Сталіна, В. Молотова, Л. Кагановича, П. Постишева та інших відомих діячів комуністичної партії і радянської держави як головних організаторів і винуватців штучного голоду. Найкращою з цих робіт є дослідження С. В. Кульчицького. Автор дає характеристику соціально-економічній політиці років першої п’ятирічки, складовою частиною якої стала суцільна колективізація і голодомор. Велику увагу в роботі приділено дослідженню накладеної на колгоспи надмірної хлібоздачі, фактичної продрозкладки, що швидко привела до занепаду і деградації сільськогосподарського виробництва. С. В. Кульчицький характеризує надзвичайну хлібозаготівельну комісію, яка діяла в Україні у листопаді 1932 – лютому 1933 рр. під керівництвом В. Молотова, як злочинну.

У роботах Л. А. Гордона, Е. В. Клопова, В. П. Данилова, С. В. Кульчицького, Є. А. Осокиної, А. Л. Перковського, С. І. Пирожкова, В. В. Цапліна робляться спроби вичерпно оцінити демографічні втрати населення від голоду 1932-1933 рр. в Україні. Проте в публікаціях зустрічаються досить різні підрахунки – від 3,5 до 9 млн. жертв. Це пояснюється як складністю проблеми, так і недостатньою вивченістю джерел.

Цінним внеском в історіографію проблеми є статті науковців, вміщених як передмови до збірників документів про голод 1932-1933 рр. (С. С. Діброва, С. В. Кульчицький, В. І. Марочко, М. І. Панчук, Є. П. Шаталіна). Так, у вміщених до збірників документів статтях О. П. Єрмака та Т. В. Поліщук на основі регіонального підходу висвітлюються питання голодомору на території сучасної Полтавської обл. та суміжних районів Харківської. Проблемам голоду 1932-1933 рр. у Богодухівському р-ні Харківської обл. присвячена розвідка М. Беляєва[7,77].

Для вивчення проблем голодомору 1932-1933 рр. велике значення має праця   С. В. Кульчицького "Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928)". У ній глибоко проаналізовані витоки політики, що призвела до трагедії голодомору.

Останнім часом з’явилося багато задокументованих свідчень очевидців трагедії. Перші кроки були зроблені свого часу передчасно померлими українськими журналістами В. Маняком та Л. Коваленко, які видали фундаментальний збірник, вміщені у якому свідчення охоплювали всю територію тодішньої УРСР; письменником О. Міщенком, який простежив трагедію на прикладі одного району (Козельщанського р-ну Полтавщини). 

Потім стали виходити солідні документальні збірки, у яких матеріал групувався по областях України і в перспективі має охопити всі регіони без винятку. Дуже цінними є відносно невеликі за обсягом публікації спогадів, здійснені ентузіастами краєзнавцями. Через брак коштів вони виходили в світ мізерним накладом, на поганенькому папері, без обкладинки, за оформленням нагадуючи "самвидав" брежнєвських часів. Прикладом таких видань можуть служити брошури краєзнавців Т. Кохно та Б. Демківського. Останній, подавши історію свого с. Мазепинці - батьківщини гетьмана Івана Мазепи - і торкнувшись теми голодомору, вказав на той разючий факт, що за чотири роки Другої світової війни до села не повернулося, бо загинуло на фронтах, 68 чоловік, а за один 1933 р. було заморено голодом 424 селянина, що в 6,3 раза більше[12,99]. 

Аналіз наявної літератури вказує, що для всебічного вивчення проблеми голодомору необхідно провести регіональні дослідження. До сьогодні ще не створено узагальнюючої праці, що давала б цілісну уяву про трагедію народу 1932-1933 рр. в Україні. Серед дослідників немає одностайної думки про демографічні втрати населення, кількість прямих й опосередкованих жертв. Невизначеними є місцевості, які найбільше постраждали від голодомору. Малодослідженим залишається національний аспект цієї трагедії. Недостатньо вивченими є питання про роль місцевих органів влади у ставленні до голодомору. Не висвітлено питання про репресії щодо селянства та опір населення насильницьким соціально-економічним перетворенням у аграрному секторі економіки, що призвели до занепаду й дезорганізації сільськогосподарського виробництва.

Для всебічного і вичерпного вивчення цих проблем, на мою думку, історикам варто було б досліджувати різні аспекти питань голодомору разом з філософами, соціологами, психологами та фахівцями інших галузей науки.

 

Список использованной литературы: 
  1. Book of the Testimonies. - Toronto: Ukr. Assoc. of Victims of Russ. Commun. Terror, 1983. 
  2. The Great Famine in the Ukraine in 1932-1933. – Detroit, 1990. 
  3. Анатолій Костюк. Парвус, Ленін, Троцький. Голодомор, або організація Жовтневого перевороту 1917 р.-К., 2005, С.3-49
  4. Базак О. Постановления в год голодомора (1933 г.): // Юг. - 1993. - 19 июня.
  5. Бойко И., Иванов В., Сутыгин С. Дискуссионные вопросы коллективизации в СССР // Экономические науки.– 1990.– № 6.
  6. Великий голод в Україні 1932-33: Збірник свідчень, спогадів, доповідей та статей, виголошених та надрукованих у пресі в 1983 році на відзначення 50-ліття голоду в Україні в 1932-1933 роках.– Торонто, 1988.
  7. Вербицький М. Найбільший злочин Кремля: Запланований штучний голод в Україні 1932-1933 років.– Лондон, 1952.
  8. Воропай О. В дев’ятому крузі.– Лондон, 1953.
  9. Гайбонюк В. Комуністичні голодомори в Україні: ідейно-політичні витоки, геноцидна антиукраїнська практика, смертоносні наслідки. – Рівне, 23 с.
  10. Гідно вшануймо жертви московського народовбивства в Україні 1932-1933 років: Заклик Президії Конф. укр. політ, партій і організацій // Новий шлях. - 1993. - 28 травня.
  11. Голодомор 1932-1933 років на Полтавщині: До 60-річчя трагедії // Матеріали наукової конференції.– Полтава, 1993.
  12. Гришко В. І. Москва сльозам не вірить: Трагедія України 1933 року з перспективи 30-річчя (1933-1963). – Нью-Йорк, 1963.
  13. Давиденко В. Сорокаріччя великого голоду 1932-33 рр.//Альманах УНС на 1973 рік.– Джерсі-Сіті-Нью-Йорк, 1973.
  14. Даниленко В. М., Касьянов Г. В., Кульчицький С. В. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки.– К.: Відродження, 1991.
  15. Данилов В. П. Каковы современные оценки коллективизации сельского хозяйства в нашей стране // Историки отвечают на вопросы. – М, 1988.
  16. Діброва С. Перелом: Науковий аналіз окремих сторін колективізації, продовольчих труднощів і голоду у 1932-1933 рр. // Наука і суспільство.– 1989.– № 1. 
  17. Документи 40-річчя голоду в Україні // Гомін України. - 1973. - 1 грудня.
  18. Здійснення суцільної колективізації на Україні 1927-1932 / упоряд.: І. Х. Ганжа, О. О. Кривошеєва, Г. М. Михайличенко та ін. – К., 1985.
  19. Злупко С. Голодомор мовою документів // Шлях перемоги. - 1993. - 30 жовтня.
  20. Колективізація і голод на Україні 1928-1933: Збірник документів і матеріалів.– К., 1992.
  21. Колективізація і голод на Україні. 1929-1933. Збірник документів і матеріалів.– К.: Генеза, 1992.
  22. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор.– К.: А-Вілла, 1993.
  23. Косиор С. В. Итоги хлебозаготовок и задачи КП(б)У в борьбе за поднятие сельского хозяйства Украины: докл. на Пленуме ЦК КП(б)У // Правда. - 1933. - 15 февр.
  24. Кульчицький С. В. Демографічні наслідки голоду 1933 р. на Україні.– К.: Генеза, 1989.
  25. Кульчицький С. В. До оцінки становища в сільському господарстві УСРР у 1931-1933 рр. // УІЖ.– 1988.– № 3.
  26. Кульчицький С. В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928).– К.: Знання, 1996.
  27. Кульчицький С. В. Між двома війнами. 1921-1941 рр. // УІЖ.– 1991.– № 8.
  28. Кульчицький С. В. Трагічна статистика голодомору // Минуле України: Відновлені сторінки.– К.: Терра, 1991.
  29. Кульчицький С. В., Шаталіна Є. П. Джерела про колективізацію і голод на Україні (за матеріалами ЦДЖАР УРСР 1929-1933 рр.) // Архіви України.– 1990.– №6.
  30. Марочко В. І. Геноцид в Україні (1932-1933 роки): хроніка злочину // Найбільший злочин імперії: Матеріали науково-практичної конференції “Слобожанщина. Голодомор 1932-1933 років”.– К., 1993.
  31. Марунчак М. Г. Нація в боротьбі за своє існування: 1932 і 1933 в Україні і діаспорі. – Вінніпег, 1985.
  32. Международная Комиссия по расследованию голода на Украине 1932-1933 годов. Итоговый отчет 1990 год.– К., 1992.
  33. Олег Тягнибок. Геноцид українців повинен бути розслідуваний. – К., 2005, // „Персонал плюс”, №41, 19025 жовтня, С.3.
  34. Резолюція з'їзду членів Українського Товариства у Великобританії: З нагоди 50-річчя голодомору в Україні // Мета. - 1983. - №. 10.
  35. Рудницький О. П. Демографічні наслідки голоду 1932-1933 рр. в Українській РСР // Історія народного господарства та економічної думки в Українській РСР.– 1990.– Вип. 24.
  36. Україна. Голод 1932-1933 років: За повідомл. бриг. дипломатів / пер. з англ. І. Євтуха; вступ. сл. C. Кульчицького // Всесвіт. - 1989. - № 11.
  37. Ульянов Володимир. Терор, голодомор і повстанська боротьба проти геноциду українців голодом у 1921-1923 рр. – М., 2004, С.32
  38. Упокорення голодом: Збірник документів. – К., 1993.
  39. Хвощовий М. 50-ти річчя трагічного голоду в Україні.– Вінніпег, 1983.
  40. Шевчук В. П. Голод 1932-1933 років на Україні: Очима істориків, мовою докоментів // Укр. іст. журн. - 1991. - № 5. 
11052
Терміново зв’язатися з консультантом:  
  Студентська консультація (093) 202-63-01,
 або телефонуйте: (093) 202-63-01, (066) 185-39-18.