Особливості функціонально-вартісного аналізу в процесі інноваційної діяльності підприємства

Для зберігання різних сипких матеріалів використовують бункери, засіки, траншеї, естакади. Бункери – це ємкості різної форми (круглі, прямокутні, конічні), що мають зверху завантажувальний, а знизу – розвантажувальний отвір з механічним затвором. Затвор може бути зв'язаним з автоматичним дозатором, ваговим пристроєм, що дає змогу відпускати споживачеві певну кількість металу. Бункери можуть бути металевими, залізобетонними та з інших матеріалів (дерев'яні з металевим каркасом), а за видом улаштування – надземні, підземні та напівзаземлені. Для зберігання нафтопродуктів на складах використовують резервуари і дрібну тару (бочки, бідони тощо). Резервуари бувають металеві й неметалеві (залізобетонні, бетонні та цегляні). Металеві резервуари за формою можуть бути циліндричними (вертикальні та горизонтальні) ; квадратними, прямокутними, краплеподібними, сферичними та ін. За способом влаштування Резервуари поділяють на наземні, напівпідземні та підземні.

У складському господарстві використовують ваги загального призначення. За конструкцією вони бувають гирьові, шкальні, шкально-гирьові, циферблатні, автоматичні, напівавтоматичні. За використанням та установкою розрізняють ваги настільні, товарні (платформні), пересувні та стаціонарні, автомобільні стаціонарні та пересувні, вагонні, кранові, конвеєрні, бункерні (порційні). Для складської переробки різних матеріалів застосовують різні типи підйомно-транспортних машин і пристроїв. Класифікують їх за такими ознаками:

1) за продуктивністю і рівнем використання ручної праці – основні засоби механізації (мостові, козлові, баштові крани, конвеєри, навантажувачі, крани-штабелери) ; допоміжні (ручні візки, роликові доріжки, блоки, домкрати) ;

2) за напрямом переміщення вантажів, у горизонтальному напрямі і з незначним нахилом – електро- та автовізки, конвеєри, скрепери; у вертикальному напрямі з різним нахилом – елеватори, ліфти, штабелери, підйомники; у змішаному напрямі – електро- та автонавантажувачі, крани усіх видів;

3) за характером переміщення вантажів, періодичної дії – електро- та автовізки, підйомники-навантажувачі, крани; безперервної дії – конвеєри, елеватори, спіральні спуски;

4) за видом рушійної сите, механізми з електричними двигунами – електронавантажувачі, електрокари, електроштабелери, електрокрани; механізми з двигунами внутрішнього згоряння – автокари, автонавантажувачі, дизельні крани; пристрої для самопереміщення вантажів – похилі спуски, роликові доріжки прямолінійні та гвинтові; механізми ручної дії – візки, крани, лебідки;

5) за конструкцією: стаціонарні засоби – крани на колоні, консольні; напівстаціонарні засоби – мостові, баштові, залізничні крани; засоби вільного переміщення – всі засоби підлогового підйомно-транспортного призначення: автокрани, плавучі крани, аерокрани [5, 201].

Серед великої кількості різних машин і засобів для переробки окремих видів матеріалів не всі можна зручно й доцільно використовувати. Зручність та економічна ефективність застосування тих чи інших механізмів залежить від вантажообороту, характеру перероблюваних матеріалів, їх маси, габаритних розмірів та ін. Тільки ретельний аналіз та економічні розрахунки дадуть змогу вибрати найвигідніший для даного складу тип підйомно-транспортної машини чи іншого пристрою.

 

 

Підготовка виробництва до випуску нової техніки носить комплексний характер. Управління підготовкою виробництва входить в обов'язки функціональних менеджерів.

Підготовка виробництва ділиться на внутрішню і зовнішню. Зовнішню підготовку здійснюють проектні та науково-дослідні інститути, конструкторські бюро та інші організації. Внутрішня підготовка проводиться безпосередньо на підприємстві.

Створення нових конструкцій базується на результатах аналізу попиту на нову техніку, в яких сформульовані вимоги споживачів до технічних параметрів вироби, їх економічності.

Розробка конструкції виробу складається з декількох етапів:

- виконання необхідних розрахунків;

- експериментальний проект;

- проектування, конструювання;

- виготовлення дослідних зразків;

- коректування конструкторської документації за результатами складання приймальній комісії дослідного зразка (партії), настановної серії, головний (контрольної) серії.

Після цього розробляється технологія виробництва, що включає:

- створення документації на технологічні процеси;

- проектування і виготовлення спеціального технологічного устаткування і оснащення.

Наступний етап – постановка нової техніки на виробництво:

- поставка,

- монтаж;

- налагодження засобів технічного оснащення виробництва;

- приймальні випробування серійної та масової продукції [7, 111].

На кожній стадії підготовки виконуються наступні роботи: науково-дослідні (теоретичні й експериментальні) ; розрахункові, проектні, економічні. Вони можуть здійснюватися на конкретних стадіях, можуть повторюватися на кількох стадіях, відрізняючись змістом. Так, економічні розрахунки необхідні на всіх стадіях, але виконуються вони з різним ступенем деталізації і уточнюються.

Порядок розробки і затвердження технічних завдань, випробувань дослідних зразків, проведення приймальних випробувань серійної та масової продукції; функції замовників, розробників, виробників і споживачів нової техніки регламентуються відповідними стандартами та методичними матеріалами.

Структура органів підготовки виробництва визначається такими факторами, як новизна, складність, тип виробництва, частота оновлення продукції.

На великих машинобудівних підприємствах з масовим і крупносерійним виробництвом підготовка виробництва нових виробів ведеться централізовано під керівництвом головного інженера. Головному інженеру підпорядковуються головний конструктор, головний технолог, начальник лабораторії, начальник планового відділу, економісти, соціологи, програмісти. Обробка створюваних конструкцій відбувається в експериментальному цеху або дослідному виробництві. Технологічна підготовка здійснюється в цехах.

На підприємствах з одиничного і дрібносерійного виробництва застосовується децентралізована або змішана система підготовки виробництва. Одні підрозділи займаються конструюванням виробів, інші – технологічною підготовкою. Як правило, на невеликих підприємствах конструкторська і технологічна підготовка зосереджена в технічному відділі, який підпорядковується головному інженеру.

Менеджери контролюють виконання графіка підготовки виробництва.

План