Теорії природного права на різних етапах його становлення та розвитку

На думку мислителя, право – це сума соціальних норм. Основою, витоками права є прагнення індивідів до спокійного спілкування з іншими людьми. Гуго Гроцій вважав, що право поділяється на природне і встановлене волею. Природне право непорушне, це закон природи. Право, встановлене волею, має своїм джерелом людську чи Божу волю. Відтак завдання юристів зводилося до того, щоб зіставити існуючий закон з ідеалом справедливості природного права.

Гуго Гроцій розрізняв категорії «право» і «закон». «Закон», на його думку, – це насильницький засіб, із допомогою якого здійснюється право. Ця сила уособлена в державі, яка примушує людей дотримуватися норм права.

У людському праві Гроцій розрізняв цивільне і природне право. Цивільне право виникає історично і залежить від політичної ситуації; природне право випливає з суспільної сутності людини і є предметом не історії, а філософії. Отже, сутність природного права похідна від суспільного характеру людини і тому необхідний суспільний договір, що його люди укладають для забезпечення своїх інтересів в особистому захисті та протистоянні насильству. На основі добровільного суспільного договору стає можливим утворення державного союзу, держави. В книзі Г. Гроція «Про право війни і миру», зазначалося, що її написано на захист справедливості, яка повинна панувати у відносинах між індивідами, народами і державами, а основна мета трактату – вирішення актуальних проблем міжнародного, природного права. Але перш ніж вирішувати ці проблеми, Гроцієві необхідно було розв´язати загальніші питання про те, що являє собою право і хто є суб´єктом міжнародних відносин.

Отже, Гроцій першим джерелом права визначав природу людини. Але, будучи непослідовним у своєму ставленні до релігії, він зробив застереження, що хоча природне право діяло б і без Бога, але все ж Бог існує та є творцем усього сущого. Тому другим джерелом права Гроцій вважав Бога і таким чином, поруч з природним правом, визнавав галузь права божественного. Втім, це не перешкоджало йому твердо дотримуватися тієї думки, що зміст природного права не залежить від божественних установ. Бог, за словами Гроція, не в змозі змінити вимог природного права, бо Він не може зло за внутрішнім змістом перетворити на добро. Розвиваючи ці думки, філософ застерігав, що приписи природного права не розходяться з божественною волею. Мало того, Бог вимагає їх дотримання. Але, оскільки Бог є творцем усього сущого, Він виступає і в ролі творця людської природи, з якої випливає природне право. Але саме людська природа визначає зміст останнього, а не довільний розсуд Бога, тому що Він не може зробити так, щоб явище суперечило власній сутності. Людина, за вченням Гроція, є жива істота вищого порядку. До властивостей, притаманних людині, належить прагнення до спілкування. Відправляючись від цієї віхи, він зазначав, що людині властиве не просто прагнення до спілкування, а прагнення до спокійного і керованого власним розумом спілкування. Саме контрольоване розумом прагнення до спілкування, яке складає особливість людської природи, Гроцій оголосив джерелом природного права. Новгородцев писав, що називати Гуго Гроція основоположником природничого права і всієї нової філософії права не можна, бо це є наслідком перебільшеної оцінки заслуг ученого з боку його німецьких учнів і прихильників. Праці тих французьких та англійських вчених, з якими нам довелося вже познайомитися, значно швидше можуть бути поставлені на чолі нової філософії права, ніж доктрина Гуго Гроція.

 

 

Англійський філософ, один із основних представників англійського емпіризму та Просвітництва. Народився в Англії в сім'ї адвоката. Початкову освіту здобув вдома. Закінчив Вестмінстерську граматичну школу, Оксфордський університет.

Розглядаючи роль і місце індивіда в державі, Локк стверджував, що він не безвільний її підданий, а добровільний член. Ця добровільність, передбачає взаємні права та обов’язки обох сторін договору, а не право у держави, а обов’язки у людей.

Важливе місце в Локківському вченні про права людини займає зв'язок між свободою людини і законом. Він вважав, що закон не лише не знищує і не обмежує свободи, а навпаки зберігає їх. Висловлювання Локка: «Там, де

немає законів, там немає і свободи». Локк сформулював принцип індивідуальної свободи, де зазначено, що свобода людей, які знаходяться під захистом держави, полягає у тому, щоб мати встановлені нею постійні і загальні для всіх правила для життя, а також мати можливість чинити за власним розсудом, коли це не суперечить закону. Отже, визнання, захист і реалізація невід’ємних прав та свобод людини за Локком значною мірою залежить від правової якості законів та від організації влади. У своїх «Трактатах про правління», він називає три недоліки природного стану: тут не вистачає встановленого, визначеного закону, як норми справедливості і мірила в суперечках, знаючого і безпристрасного судді, який би вирішував всі ускладнення відповідно до встановленого закону, сили, що могла б підкріпити і підтримати вирок і його виконання.