Духовна культура трипільського населення України

 

 

У населення трипільської культури був поширений культ родючості, тісно пов'язаний з основними галузями господарства. Він асоціювався з образом жінки-матері-прародительниці, що відбилося перш за все у пластиці.

Найпоширенішим персонажем трипільської пластики була діва. Статуетки зображують випрямлену фігурку з грудьми у вигляді маленьких округлих наліпів, з тонкою талією і широкими стегнами на ранньому етапі і стрункішою в пізній час (мал. 9, 10). Цей трипільський жіночий образ знаходить відповідності в еллінській міфології, де обожнювали дівчину – Кору, дочку Деметри. 

У ранньому трипіллі зображалися переважно сидячі, навіть напівлежачі, зрілі жінки з неприродно збільшеними стегнами, причому увага акцентувалася на моделюванні нижньої частини фігури, тоді як торс і голова трактувалися вельми умовно (мал. 11). У таких фігурках втілений образ жінки-матері. Із знаків, що зустрічаються на жіночих фігурах, особливо примітний ромб з крапками, який символізує, перш за все, ідею жіночої родючості, але, що одночасно є символом засіяного поля. Найчастіше він поміщений в нижній частині живота, рідше – на стегнах і спині. На окремих фігурках цей знак багато разів повторений, що, мабуть, повинно було підсилювати його дію. Про використання жіночих фігурок у ритуалах, пов’язаних із родючістю землі, які проводилися під час зимово-весняних свят, свідчать глиняні з домішками зерен злаків та борошна, статуетки з Луки Врублівецької. 

Як на ранньотрипільських пам’ятках, наприклад у Луці-Врублівецькій, так і в пізньотрипільських комплексах типу Кошилівці-Обоз є статуетки із зображенням колоса або якоїсь іншої рослини, що виростає з нижньої частини живота. Таким чином, перед нами в наявності прагнення стародавніх коропластів підкреслити саме материнський, плодоносний початок жіночого персонажа, пов’язаного з космічними символами і оберігається зміями-охоронцями. Його зображення на жіночих статуетках трактуються як символ охорони плода, а на великих посудинах-зерновиках він є охоронцем їхнього вмісту.

Зустрічаються на трипільських пам’ятках й фігурки-Оранти (мал. 18), що моляться. Їх обличчя підняті вверх, вони спілкуються з вищими силами. Руки, як правило, передані невеликими виступами. Зрідка зустрічаються фігурки з піднятими вверх і розкинутими руками, які нагадують про втілення Богині у вигляді птаха (мал. 19). Цей жест символічно відповідає рогам корови, що символізують серп молодого Місяця. Таким чином Богиня-Оранта, яка звертається до вищих сил, має риси корови, птаха і символічно пов’язана з молодим Місяцем.

Образи Прародительки – втілюють, очевидно, статуетки з реалістичними рисами моделювання голови. Є також статуетки із закритими очима або зовсім без них. Науковці їх трактують, як образ людини, що перебуває в стані екстатичного трансу або померлого предка. В любому випадку, в обох варіантах вони відтворюють знаходження того, що зображений, у потойбічному світі.

Варіанти жіночих теракот з акцентованими ознаками вагітності або підтримуючими груди руками („поза Венери”) тільки підтверджують цю основну спрямованість (мал.10, перша зліва). При всіх відмінностях у трактуванні окремих деталей, жіночі статуетки відображають канонізований, багатокомпонентний образ. Це Богиня, що дарує життя.

Зустрічається серед трипільських теракот і образ Місячної Богині. Він відображений у жіночих фігурках із своєрідною зачіскою з довгого волосся, стягнутого на спині у вузол. Знахідки теракот із схематичним фарбованим зображенням зачіски у вигляді чорного кола, що був знаком повного Місяця, свідчить про те, що вузол волосся був його знаком. Цього культу дотримувалися лише окремі племена трипільської культури.

Відомі також і трипільські мадонни. Це схематичні фігурки жінок, які тримають на руках дитину – практично завжди зліва біля грудей. Очевидно такий іконографічний тип і сакральний образ трипільської пластики, на думку Н.М. Бурдо і М.Ю. Відейко, може розглядатися як архаїчний прототип Богоматері з Христом [3].

Образ Великої Матері – Берегині роду, в мотиві якого вивершується Світове Дерево, один із священних символів трипільців, стає найулюбленішим і в наші дні. 

Отже, перше і найголовніше місце в пантеоні трипільських богів належало Великій Богині-Матері – жіночому началу родючості, в якому відображалося уявлення про відтворюючі функції Землі, жінки і Природи загалом. Вона була представлена різноманітними глиняними образами у різних позах. Все це свідчить про піднесене значення жінки у трипільському суспільстві, що й відобразилось у їхніх світоглядних уявленнях.

 

 

Поховання належить до однієї з обрядових дій трипільців. Очевидно, у давніх землеробів складними були й уявлення про життя і смерть, зафіксовані у поховальних пам’ятках. Мабуть, існувала віра в життя після смерті, що зумовило появу звичаю класти небіжчику інвентар у вигляді посуду, знарядь праці, прикрас.

Доволі складною є проблема визначення обряду поховання, притаманного племенам трипільської культури. Для раннього, середнього та початку пізнього етапів розвитку культури могильники невідомі, оскільки труп у ті часи спалювався. Виявлено лише декілька поховань – трупопокладення та трупоспалення на території поселень, а також трупопокладення з трипільським посудом під курганами. Ці поховання слушно вважаються жертовними і не можуть характеризувати обряд поховання трипільців загалом. Слід зауважити, що в цей час обряд був таким, що не фіксується в процесі археологічних досліджень. Відомі прецеденти існування нефіксованих обрядів поховання. Зокрема,