Класична теорія організації: принципи організації А.Файоля; модель бюрократичної організації М. Вебера

 

Вступ

І. Сутність класичної теорії організації

II. Принципи організації А. Файоля

III. Модель бюрократичної організації М. Вебера

Висновок

Використана література

Додатки

 

 

Теоретичні основи побудови та функціонування організацій як частина загальної науки про управління розроблялися на стику різних галузей знань -менеджменту, соціології, соціальної психології, економічної науки, юриспруденції та інших.

Теорія організації, що забезпечує підстави для управлінських дій, не однорідна наука, заснована на загальноприйнятих принципах. Розвивалися і розвиваються різні теорії організацій. Однак лише три теорії організації мають значний вплив на теорію і практику управління. Вони довільно названі в зарубіжній літературі як класична, неокласична і сучасна.

Перші спроби розвитку наукового знання теорії організації зробили вчені саме класичної теорії, її ми і розглянемо. Стрімке підвищення ролі організацій у житті суспільства, швидке зростання і збільшення їх кількості в XIX-XX ст. призвело до необхідності розробки наукового підходу до вивчення організацій, методів і принципів ефективного управління ними. Ряд панували в цей час уявлень та ідей прийнято характеризувати як класичну теорію організацій, яка була орієнтована на раціоналізацію процесу праці учасників на основі їх планомірних дій, координації і контролю з боку керуючих. Класична теорія організації займалася практично виключно вивченням структури формальної організації.

У її рамках організація розглядалася як формальна, як безликий механізм, призначений для отримання конкретного результату (прибутку та інше). Їй властиві: вертикальна і горизонтальна спеціалізація; раціонально побудована функціональна ієрархічна структура, чітко регламентовані процеси і розподіл обов'язків, формальні зв'язки між учасниками, єдність розпорядження, пріоритет внутрішніх факторів виробництва по відношенню до сфери споживання, розгляд праці і капіталу як основних рушійних сил. Розвиток такої організації свідоме, заздалегідь сплановане, спрямоване на пристосування до мінливих умов; поведінка працівників – раціонально, система управління-механістична.

Класична теорія організації побудована на чотирьох ключових основах: поділ праці, лінійні і функціональні процеси, структура і норми керованості (обсяг управління).

Було б несправедливо говорити, що класична школа не усвідомлює щоденних адміністративних проблем організації. Першочерговими серед цих проблем є проблеми, що відбуваються у сфері людських взаємодій. Але взаємодія окремих особистостей, неформальних груп, конфліктів, що виникають всередині організації, і процесів прийняття рішення у формальній структурі в значній мірі нехтується класичною теорією організації. Класична теорія не помічає і вкладу поведінкових наук, тому що не включає їх у свою доктрину.

Класична теорія організації глибоко проникає в характер організації, але цінність цієї теорії обмежена вузькою концентрацією уваги на формальному вивченні структури організації.

  

 

Будь-яка сучасна теорія є системою наукових знань, що узагальнює практичний досвід та відображає сутність досліджуваних явищ, їх необхідні внутрішні зв'язки, закони функціонування та розвитку. Теорія виконує пояснювальну функцію. Вона показує, які властивості та зв'язки має в своєму розпорядженні об'єкт дослідження, яким законам він підкоряється у своєму функціонуванні та розвитку. Поява нової теорії виправдана лише тоді, коли відкриваються об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом пізнання зазвичай вважають те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника, предметом – досліджувані з певною метою сторони, властивості, відносини об'єкта. З теоретико-пізнавального погляду об'єкт і предмет пізнання – феномени одно порядкові, вони належать до дійсності, що оточує нас, і протистоять суб'єктові.

Об'єкт теорії організації – це регульовані та самоорганізаційні процеси, які відбуваються в суспільних організаційних системах, сукупність організаційних відносин як за вертикаллю, так і за горизонталлю: організація і дезорганізація, субординація і координація, впорядкування та узгодження, тобто взаємодія людей з метою організації спільної діяльності, виробництва матеріальних благ, відтворення самих себе як суб'єктів суспільних змін.

Оскільки само організаційні, регульовані процеси характерні для всіх складних організаційних систем, об'єкт теорії організації має багаторівневий характер – від суспільства в цілому, його основних підсистем до первинних підприємницьких, державних, муніципальних та громадських організацій.

Предмет теорії організації – організаційні відносини, тобто зв'язки і взаємодії між різного роду цілісними утвореннями та їх структурними складовими, а також процеси і дії організуючої та дезорганізуючої спрямованості. Різноманіття видів організаційних відносин достатньо наочно розкривається через запропоновані А. Богдановим регулюючі механізми: кон'югації (з'єднання елементів і комплексів між собою) ; інгресії («входження», утворення сполучної проміжної ланки між різнорідними ланками при формуванні нової цілісності) ; дезінгресії («входження», утворення нейтралізуючої, руйнуючої ланки в процесі дезорганізації якоїсь цілісності) ; ланцюгового зв'язку (об'єднання за допомогою загальних ланок) ; відбору і підбору, заходів стихійної регуляції; бірегуляції (зворотного зв'язку), егресії та дигресії (способів централізованого та кістякового формування комплексів). Таким чином, теорія організації – це теорія організаційних відносин.

Метод теорії організації – набір теоретико-пізнавальних і логічних принципів та категорій, а також наукового (формально-логічного, математичного, статистичного, власне організаційного) інструментарію для дослідження системи організаційних відносин. Метод організаційної науки не описує безпосередньо об'єкт і предмет дослідження (організаційний досвід і систему організаційних відносин), але вказує дослідникові, які є засоби дослідження і як їх потрібно застосовувати, щоб отримати дійсні знання про предмет.

До основних методів теорії організації належать: індуктивний, статистичний, абстрактно-аналітичний, порівняльний.

Індуктивний метод є рухом думки від одиничного до загального, від знання меншого ступеня до знання більшого ступеня узагальнення.

Статистичний метод полягає в кількісному обліку чинників