Запорожжя та острів Хортиця в поетичній спадщині Тараса Григоровича Шевченка

 

Актуальність теми. Найяскравішою зіркою української культури був її Кобзар – Тарас Григорович Шевченко творчість якого була пронизана любов'ю до Запоріжжя, до Дніпра, до Хортиці, до Великого Лугу. У запорозьких козаках Шевченко вбачав кращі риси українського народу, його волелюбність, його ненависть до гнобителів та загарбників. Народившись майже два століття тому, він передбачив в поетичній формі долю своєї нації і Батьківщини, саме тому, шануючи пам'ять Шевченка, слід зробити все для втілення у життя його мрії про вільну Україну, особливо в сьогоднішніх складних політичних умовах, коли Україна стоїть над прірвою втрати не лише цілісності, але й власного суверенітету, творчість Т. Г. Шевченка не лише не втрачає своєї актуальності, але і набирає нового розмаху натхненого патріотизмом в сучасному українському суспільстві.

Метою роботи є комплексне вивчення всього масиву джерел які свідчать про місце запорозького козацтва та Запорозького краю в творчості Великого Кобзаря. Отримані результати представити на широкий загал.

Острів Хортиця, і Запорізький край знайшли відображення у трьох вимірах життя і творчості Кобзаря: поетичному, епістолярному і безпосередньому знайомстві. Завданням даної наукової роботи є дослідження кожного із них.

Об'єктом роботи є творча, епістолярна і художня спадщина Т. Г. Шевченка.

Предметом роботи виступають писемні, епістолярні, художні джерела, з означеної проблеми.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше залучено весь комплекс історіографічної і джерельної бази відносно проблеми вивчення місця Запорожжя в творчості Т. Г. Шевченка.

 

 

Одним із перших, хто привернув увагу до українських святинь, спробував осягнути їх був Тарас Григорович Шевченко. Хортиця була і залишається одним із найзагадковіших феноменів української культури. Про це, зокрема, свідчать археологічні відкриття Я. Новицького і Д. Яворницького, а також дослідження на острові останніх років, які змінили існуюче уявлення про Хортицю, яка представляється перед нами не тільки як острів козацької слави або рідкісна природна пам'ятка, а і як давній острів-святилище, потужне сакральне місце[8]. Разом із тим Хортиця – одне з небагатьох географічних місць, України, якій присвячено окремі писемні згадки, починаючи від трактату візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного «Про управління імперією» та згадок у руських літописах ХІІ-ХІІІ ст. Проте довгий час Хортиця як феномен культури перебувала в тіні, у зоні забуття.

Ще до зустрічі з Хортицею поет володів значним історичним матеріалом, багато знав про морські походи запорожців, про славетні битви з польською шляхтою, про боротьбу проти турецько-татарської агресії[10]. Запорозька Січ сприймалася ним як осередок волі, центр національно-визвольної боротьби. Свої знання Шевченко черпав з кращих історичних праць свого часу – І. Срезневського «Запорожская старина», козацьких літописів С. Величка, Г. Грабянки, М. Коржа, Самовидця та ін. Шевченко чудово знав Запорожжя й інші історичні місця, тісно пов'язані з історією землі української[16]. Усі ці місця були овіяні думами і піснями про славу і волю. [1] Ще в ранніх поетичних творах він оспівував Запорозьку Січ. Варто назвати хоча б такі твори, як “Тарасова ніч” (1838), “Перебендя”, “До Основ'яненка”, “Іван Підкова”. В історико-героїчній поемі «Гайдамаки» поет вперше створив образ Хортиці. (7 квітня 1841 р., Санкт-Петербург). “Гамалія” (жовтень – перша половина листопада 1842 р) та «Іржавець» в якій розказав «як покидали запорожці «Великий Луг», Січ» (друга половина 1847 р., Орська кріпость) і «Не хочу я женитися» (друга половина 1848 р., Кос-Арал) в якому поет устами козака говорить про свою давню мрію…

« Піду я одружуся з моїм вірним другом

З славним військом запорозьким та з Великим Лугом.

На Хортиці у матері буду добре жити…»

Поему «Чернець» присвятив запорожцю Семену Палію. У вірші «У неділеньку у святую» він прославляє «преславного запорожця Павла Наливайка». Запорозькому козацтву – безстрашному і справедливому – присвятив він ще багато своїх віршів («У тієї Катерини», «Ой чого ти почорніло»[19]. Та й у своєму «Заповіті», вважає запорізький дослідник творчості Т. Г. Шевченка про запорізький край Петро Павлович Ребро, він пише саме про Запорожжя, про Дніпрові пороги, адже Дніпро ревів у порогах, і Ревучим люди називали поріг «Ненаситець»:

« Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого

На Вкраїні милій, щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі було видно, було чути,

Як реве ревучий».

Разом їх об'єднує тема Запорозької Січі, Запорожжя і козацтва: кобзар вшкварив, а козаки – //Аж Хортиця гнеться – //Метелиці та гопака// Гуртом оддирають («Гайдамаки»), «Чи спиш, чи чуєш, брате Луже? Хортице! сестро?» //Загула Хортиця з Лугом: «Чую! Чую!» («Гамалія»), «Не втікали б із Хортиці //Славні небожата» («Іржавець»), «З славним батьком запорозьким // Та з Великим Лугом // На Хортиці у матері // Буду добре жити, // У оксамиті ходити, // Меда-вина пити» («Не хочу я женитися») [28].

Отже, для Шевченка острів Хортиця – це і є Запорозька Січ. Вся творчість Кобзаря пройнята болісною пам'яттю минулої запорозької слави.

Незважаючи на те, що поет залишив лише п'ять поетичних рядків, у яких згадується Хортиця, він був першим у художній літературі, хто не тільки неодноразово у своїй творчості звертався