Педагогіка як наука. Теорія освіти і навчання. Виховання як педагогічне явище

 

 

6.1 Педагогіка та її основні категорії. Виховання, навчання, освіта, розвиток. Співвідношення понять: "освіта -

самоосвіта", "розвиток - саморозвиток". Поняття про "спонтанний розвиток"

6.2 З історії  педагогічної науки.  Розвиток  вітчизняної педагогічної науки.  Структура педагогічних знань

Завдання педагогіки на сучасному етапі. Завдання педагогіки на сучасному етапі розвитку суспільства

6.3 Педагогіка та її основні категорії. Виховання, навчання, освіта, розвиток. Співвідношення понять: "освіта - самоосвіта", "розвиток - саморозвиток". Поняття про "спонтанний розвиток"

 

Термін “педагогіка” походить від давньогрецького: paidos – дитя, ago – веду (виховую).

У стародавніх суспільствах (Індія, Вавілон, Єгипет) в галузі навчання і виховання були зайняті представники вищих класів суспільства; власне і виховували лише представників цих верств населення. Спрощено кажучи, вищі суспільні класи (а таким були воїни, адміністратори, мислителі) виховували своїх дітей саме як представників свого класу).

За античних часів вчителями-вихователями були найрозумніші і найсильніші люди. Освіта того часу – явище унікальне (одиничне);  не  було  масової (народної)  освіти;  здобути  освіту  мала  можливість  дуже  обмежена кількість людей (aristos – найкращий).

Загальний зміст педагогіки залишається незмінним протягом багатьох століть і навіть тисячоліть. Людство в цілому, або окремі суспільства, або суспільні групи, завжди прагнуть передати свої надбання у спадок наступним поколінням (дітям, онукам і т.д.). Такою є природна потреба людини як  суспільної істоти.  Ціль  педагогіки полягає в тому, щоб активізувати цей процес, зробити його суб’єкт-суб’єктним, тобто активним з обох сторін.

Педагогіка – сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Педагогіка є комплексною наукою, яка об’єднує (синтезує) дані природничих і суспільних наук.

Серед сукупності педагогічних знань і технологій можна умовно виділити 3 основні групи (галузі):

• народна педагогіка,

• духовна педагогіка,

• світська педагогіка.

До надбань світської педагогіки належить доробок видатного чеського педагога і філософа Я.-А.Коменського. Його центральний твір “Велика дидактика” містить тлумачення з гуманістичних позицій основних категорій педагогіки: “освіта”, “навчання”, “виховання”, які він розглядає як процеси, що відбуваються у відповідності до законів природи і залежать від особливостей дитини.

Гуманістичне вчення проголошує людину найвищою цінністю і пропагує процес виховання як засіб всебічного розвитку людини.

Запропоновані Я.-А.Коменським принципи, форми і методи навчання склали багатьох педагогічних концепцій

(теорій) і багато в чому зберігають свою актуальність і нині.

Англійський  філософ  і  педагог  Джон  Локк(Locke)  (1632  –  1704)  “Думки  про  виховання”:  виховання джентльмена (gentleman) – людини, яка поєднує в собі високоосвіченість з діловими якостями, тверді моральні переконання з відповідними манерами поведінки.

Фрідріх-Вільгельм Фребель(1782 – 1852) – Д/с(1840). У 1813р. (після завершення наполеонівської кампанії)

Фребель та двоє його друзів-однодумців прийняли на себе клятву: “Жити заради наших дітей”.

1827р. – починає видавати журнал “Сімейне виховання”.

Основні фактори розвитку особистості

Людина народжується як індивід, як суспільний суб’єкт із притаманними їй  природними задатками і розвивається як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.

Розвиток людини не зводиться до засвоєння, простого накопичення знань, умінь, навичок. Тому його не слід розглядати як лише як кількісне зростання. Адже розвиток полягає передусім у якісних змінах психіки, у переходах від нижчих щаблів до вищих, у формуванні особистості.

Процес розвитку людини як творчої особистості поєднує в собі такі головні фактори (чинники): спадковість,

середовище, виховання.

 

 

Історично склалися  2 напрями  уявлень про фактори розвитку особистості:

• представники так званого біологічного(біологізаторського) напряму в педагогіці: Марія Монтессорі(1870 –

1952), Конрад Лоренц (нар.1903), Е. Фромм(1900 – 1980);

• представники соціологічного (соціологізаторського)  напряму в педагогіці (Ж.-Ж.Руссо, Д.Дідро та ін.) вважали, що вирішальним фактором у розвитку і формуванні особистості є середовище, а головним – вплив домашнього середовища;

• представники біосоціологічного напряму (конвергенції) дотримуються думки, що психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення та ін.) мають біологічну природу, а спрямованість, інтереси, здібності особистості формуються як явище соціальне.

Роль спадковості у розвитку особистості. Найпершим чинником, що впливає на розвиток особистості, є спадковість. Спадковість – відновлення в нащадках біологічних особливостей  батьків.

Роль середовища в розвитку особистості.

Середовище – сукупність зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і впливають на її розвиток.

Середовище,  яке  впливає  на  людину від  його  народження  до  кінця  життя,  можна  умовно  поділити  на природне  середовище  і  соціальне.  Чинниками  природного  середовища  є  клімат,  рельєф,  географічне положення тощо. Соціальне середовище утворюють соціальні групи, які безпосередньо або опосередковано впливають на людину (сім’я, дитячий садок, школа, позашкільна установа, двір, товариство однолітків, ЗМІ та ін.).

Роль виховання в розвитку особистості. Роль виховання у розвитку особистості (не індивіда) дослідники визнають як вирішальну.

Змінити такі природні якості, як колір шкіри, очей, волосся, конституцію тіла виховання не здатне, але воно може істотно вплинути на стан здоров’я, зробити дитину, підлітка міцним і витривалим.

Природні задатки можуть розвинутись в здібності тільки під впливом виховання і залучення людини до відповідного виду діяльності. Виховання визначає вияв і вдосконалення задатків і здібностей: у процесі правильного виховання можна розвинути слабкі задатки, у той час як неправильне виховання гальмує розвиток навіть сильних задатків.

У вітчизняній педагогічнй практиці середовище розглядають як фактор розвитку (не джерело); джерелом розвитку є власна активність суб’єкта педагогічного процесу.

Предмет, основні категорії та завдання педагогіки.

Кожна наука має свій предмет і є найвищим синтезом знань про ті явища дійсності, які вона вивчає.

Предмет педагогіки – навчально-виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством (навчально-виховна діяльність, яка здійснюється у суспільстві на всіх етапах його історичного розвитку).

Науковий інтерес педагогіки зосереджений на дослідженні сутності, закономірностей навчання і виховання людини  у  процесі  її  підготовки  до  самостійного  життя  і  праці.  Цією  проблематикою  окреслений  предмет педагогіки як науки.

Основні категорії педагогіки.

Педагогіка,  як  і  будь-яка  наука,  має  свій  понятійний  аппарат,  тобто  систему  педагогічних  понять,  які виражають  наукові  узагальнення.  Ці  поняття  називають  категоріями  педагогіки.  До  основнихкатегорій педагогіки належать “виховання”, “освіта”, “навчання”.

Освіта – активний процес, тобто процес засвоєння, залучення до культури суспільства і людства, а не тільки засвоєння так званих знань, вмінь, навичок.  Власне систематизований досвід такого залучення і складає зміст педагогічної науки і педагогічної діяльності.

Основним шляхом і засобом здобуття освіти є навчання.

Навчання – цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів,  у процесі  якого засвоюються  знання,  формуються вміння і навички.

Завдання педагогіки. Центральним завданням педагогіки є організація навчально-виховного процесу відповідно до культурно-історичних умов та національних особливостей суспільства.

Система педагогічних наук,  зв'язок педагогіки з іншими науками.

Сучасна система педагогічних наук охоплює до двадцяти галузей, що сформувалися у процесі розвитку педагогічних знань. До них належать загальна педагогіка, вікова педагогіка, корекційна педагогіка, соціальна педагогіка, професійні педагогіки, історія педагогіки і школи.

Зв'язок  педагогіки з іншими науками. Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка – ефективність виховних впливів, які спричиняють зміни в її внутрішньому світі й поведінці. Тому кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології.

Соціологія, етика, естетика, анатомія і фізіологія людини .

Методи науково-педагогічних досліджень. У педагогіці виділяють  фундаментальні та прикладні дослідження.

Фундаментальні дослідження мають на меті розкрити загальну суть педагогічних явищ, дати наукове обгрунтування педагогічної діяльності.

Прикладні дослідження, враховуючи фундаментальні знання, дають відповіді на питання, що безпосередньо пов’язані з практикою.

Метод науково-педагогічного дослідження – шлях вивчення і опанування психолого-педагогічних процесів формування особистості з метою встановлення об’єктивних закономірностей виховання і навчання.

До методів науково-педагогічного дослідження належать  методи:

1. педагогічного спостереження;

2. бесіди;

3. анкетування,

4. педагогічного експерименту;

5. психолого-педагогічного тестування;

6. соціометрія;

7. аналізу результатів діяльності;

8. узагальнення незалежних характеристик;

9. методи математичної статистики.