Cтаново-представницькі органи влади в країнах середньовічної Європи

Вивчення феодального суспільства неможливе без глибокого осмислення форм його державного розвитку. Будь-яка соціально-економічна формація, у тому числі й феодальна, являє собою складний суспільний організм, у якому виробничі відносини взаємодіють зі своєю надбудовою у вигляді держави, права й ідеології. Станова монархія, або феодальна монархія зі становим представництвом, вивченню якої присвячена курсова робота, представляє одну з відомих феодалізму форм держави, яка склалася в умовах політичної централізації.

Політична еволюція держави на цьому етапі особливо чітко, у порівнянні з попереднім періодом, виявляє такі своєрідні соціальні структури феодального суспільства, які відрізняє характерне поєднання не тільки класових, але й станових розходжень. 

Проблема станової монархії (особливо її французький варіант) ставиться до числа найважливіших, але далеко не вирішених у літературі проблем. Як у вітчизняній, так і закордонній медієвістиці (історії середньовіччя) немає спеціальних монографічних робіт, присвячених проблемі французької станової монархії. Однак вивчення її як частини політичної історії середньовічної Європи в окремих аспектах нараховує майже двовіковий період. 

Значного успіху на шляху наукового пошуку домоглася буржуазна історіографія XIX століття. Нею була розроблена концепція соціально-політичної історії Європи з X по XV ст., основним змістом якої став процес державної централізації. Вона характеризувалася визнанням вирішальної ролі міст у цьому процесі, політико-юридичним розумінням феодалізму й ідеалізацією держави як органа, що забезпечує суспільний мир і соціальну гармонію. Головне, що привернуло увагу буржуазних учених - це вищий судовий орган середньовічної Франції - Паризький Парламент, і представницький орган - Генеральні Штати з їх обмежувальними можливостями стосовно центральної влади. Тому стосовно держави XIII-XV ст. уживається термін «обмежена» або «представницька» монархія. 

Радянська медієвістика внесла великий вклад у вивчення проблеми станової монархії, у тому числі її теоретичну розробку. Вирішальними в становленні цієї форми феодальної держави дослідники вважають зміни в соціально-економічному житті, пов'язані з розвитком у першу чергу міст і товарно-грошових відносин. Оцінка обмежувальної ролі представницьких зборів дається в тісному зв'язку з визначенням класової природи цієї державної форми. Ці питання були розроблені в першу чергу на матеріалах англійської історії в працях Є. В. Гутнової та її учнів - Ю. І. Писарєва, Т. С. Федорової, П. А. Леонової. Помітно просунули вивчення цієї проблеми дослідження окремих аспектів історії станової монархії у Франції Н. А. Сидорової, А. Д. Люблінської, Н. І. Хачатурян.

Станово-представницька практика в середні віки носила суперечливий характер. З одного боку, вона сприяла формуванню відносин підданства й піднімала стани до рівня суспільних інтересів. Разом з тим у реалізації компромісу монархії й станів вона супроводжувалася наданням приватних привілеїв, які підкріплювали місцеву винятковість окремих станово-територіальних груп.

Покликаний до життя потребами незавершеного процесу централізації, станово-представницький режим з моменту свого виникнення сприяв в остаточному підсумку зміцненню королівської влади й державності, у чому позначилося прогресивне значення цього організму. Об'єктивна необхідність у його функціонуванні припускала вигоду, яка отримується при цьому монархією. Вона полягала у військовій, фінансовій, політичній допомозі, яку вона одержувала від станів, а також у коригуванні політики центральної влади.

Результатом цієї допомоги стало істотне зміцнення монархії, що визначило на її користь наприкінці XV ст. баланс взаємини зі станами, сприяючи згортанню станово-представницької практики. Однак подібне явище не являло собою чогось виняткового. Аналогічні тенденції переживали в умовах абсолютизму і англійський парламент, й іспанські кортеси.