Форми організації суспільного виробництва

 

5.1 Натуральне виробництво

5.2 Товарне виробництво

5.3 Товар і його властивості

 

 

Натуральне виробництво – це історично перша форма господарювання. Це виробництво при якому продукти праці використовуються для задоволення власних потреб виробника, для споживання в середині господарства, що їх виробляє.

Натуральне господарство переважає в умовах недостатнього розвитку продуктивних сил, суспільного поділу праці, товарно-грошових відносин, коли виробничі відносини є прозорими, тобто безпосередніми відносинами між людьми. Для натурального господарства характерні традиційність, обмеженість виробництва і споживання, незмінність пропорцій і структури виробництва, рутинна техніка, домінування ручної праці та ін. З розвитком продуктивних сил товарне виробництво витісняє натуральне виробництво. У той же час пережитки натурального господарства зберігаються і в умовах панування товарно-грошових відносин. У багатьох слаборозвинутих країнах натуральні форми господарювання складають значну, а в деяких країнах – переважну частину економіки.

 

 

Товарне виробництво – це така форма організації суспільного господарства, при якій економічні відносини між людьми проявляються через ринок, через купівлю-продаж продукції їх праці. В результаті таких відносин продукт праці стає товаром.

Матеріальною основою, першою причиною виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці.

Внаслідок загального та часткового суспільного поділу праці, окремі господарства почали спеціалізуватися на виготовленні певного продукту. Це дало їм можливість підвищити продуктивність праці, збільшити виробництво продуктів та об’єктивно-зумовило виникнення і перетворення обміну у життєву необхідність.

Однак здійснити обмін може лише власник засобів виробництва і виробленого продукту. Отже, другою умовою виникнення товарного виробництва є соціально-економічна відокремленість виробників, яка виступає у формі приватної власності на засоби виробництва.

Розрізняють просте і розвинене (капіталістичне) товарне виробництво. Ці дві форми мають як спільні риси так і відмінності.

Загальні риси простого і розвиненого товарного виробництва полягають у тому, що, по-перше,  обидві форми в своїй основі мають приватну власність на засоби виробництва; по-друге, економічні зв’язки між виробниками здійснюються у формі обміну продуктами.

Відмінності між ними наступні:

при простому товарному виробництві власник засобів виробництва і виробник поєднуються в одній особі; при розвиненому – виробниками є наймані робітники, позбавлені засобів виробництва;

- просте товарне виробництво засноване на особистій праці, а капіталістичне – на найманій, на експлуатації чужої праці;

-  продукт праці  при  простому  товарному виробництві  належить  товаровиробникові,  у  капіталістичному  –

власникові засобів виробництва, тобто капіталістові;

- просте товарне виробництво є дрібним, розпорошеним; у ньому не існує одиничного поділу праці; капіталістичне товарне виробництво передбачає спільну працю багатьох найманих працівників, розвинений одиничний поділ праці;

- метою простого товарного виробництва є задоволення особистих потреб товаровиробника, метою ж капіталістичного виробництва є нажива, отримання прибутку капіталістом;

- просте товарне виробництво має обмежений характер, тобто лише частина вироблених продуктів використовується для обміну; розвинене (капіталістичне) товарне виробництво має пануючий характер в суспільстві, воно стає загальним.

На сучасному етапі суспільного розвитку домінуючою формою господарювання є товарне виробництво. Однак у розвинених країнах все більше проявляє себе безпосередньо суспільна форма виробництва. Це безтоварне і безгрошове  планомірно  організоване  виробництво  продуктів  і  послуг,  їх  розподіл,  обмін  і  споживання  за допомогою новітніх електронних засобів, досконалого механізму планування. Безпосередньо-суспільне виробництво  розвивається  на  основі  одиничного  поділу  праці   в   межах  гігантських  компаній,   країн  та інтеграційних угрупувань типу ЄС.

 

 

Товар – це продукт праці, виготовлений для продажу.

Сама річ, продукт праці, ще не товар. Товаром вони стають лише коли опосередковують відносини обміну між людьми. Тобто, товар – це певні економічні відносини – відносини еквівалентного обміну продуктами праці між товаровиробниками.

Будь-який товар має дві властивості: споживчу вартість та вартість.

Споживча вартість – здатність товару задовольняти певну суспільну потребу. Щоб продукт став товаром, він має бути корисним не для виробника, а для покупця. Повинен бути суспільною споживчою вартістю.

Здатність товару обмінюватись на інші товари у певних кількісних пропорціях називається міновою вартістю.

На ринку обмінюються товари, що мають різні споживчі вартості. Що дає можливість їх співставляти, прирівнювати один до одного? Єдине що об’єднує усі товари – це те, що усі вони є продуктом праці. Товари прирівнюються один до одного у відповідності з тією кількістю суспільної праці, яка витрачається на їх виробництво.

Втілена у товарі суспільна праця називається вартістю. Це друга властивість товару. Вартість – це внутрішня властивість товару, яка проявляється при обміні. Отже, мінова вартість є зовнішньою формою прояву вартості.

Наявність двох властивостей у товару пояснюється двоїстим характером праці втіленої у товарі.

З одного боку праця будь-якого товаровиробника як конкретна праця.

Конкретна праця – це корисна праця, яка витрачається у особливій формі і якісно відрізняється від усіх інших видів діяльності. Види конкретної праці відрізняються своєю метою, предметами і засобами праці, значенням, навичками і досвідом виробника, кінцевими результатами. Праця пекаря, столяра, токаря якісно різна. Все це різні види конкретної праці, які створюють різні споживчі вартості.

Праця товаровиробників, що виступає, як витрата робочої сили взагалі, безвідносна, до її конкретного виду, називається абстрактною працею. Абстрактна праця – це витрата в трудовому процесі фізичної, психічної енергії людини, те що притаманне усім видам діяльності. Абстрактна праця створює вартість.

Абстрактна і конкретна праця – це дві сторони одного трудового процесу, праці, втіленої в товарі. Вони нерозривні у просторі і часі.

Розкриття двоїстого  характеру праці дає  можливість  зрозуміти  суперечливий  характер  товарного господарства.

Так, конкретна праця виступає як приватна, бо сам товаровиробник вирішує, якою саме конкретною працею він буде займатися. Однак усі товаровиробники тісно між собою пов’язані розподілом праці та обміном. Саме в процесі купівлі-продажу товару проявляється абстрактна праця, її суспільний характер. Між приватним і суспільним  характером  праці  існують  суперечності,  які  проявляються  на  ринку  у  формі  різних  труднощів реалізації товару – через їх надвиробництво, високу ціну, низьку якість, тощо.

Вартість – це уречевлена в товарі абстрактна суспільна праця. Тому її величина визначається не індивідуальними витратами праці окремого виробника, а суспільно-необхідними витратами праці, або кількістю суспільно-необхідного робочого часу, витраченого на створення товару. Суспільно-необхідний робочий час – це час, що відповідає суспільно-нормальним (типовим) для даного суспільства умовам виробництва (середньому рівню вмілості працівників, техніки, інтенсивності праці).

Суспільно-необхідний робочий час – величина мінлива. Він змінюється під дією кількох факторів.

Продуктивність праці – це кількість продукції, що створюється у одиницю робочого часу. Продуктивність праці зростає внаслідок застосування нової технології, засобів праці. Із зростанням продуктивності праці вартість одиниці продукції зменшується, кількість продукції зростає, вартість усієї продукції не змінюється.

Інтенсивність праці – напруженість праці, витрати робочої сили в одиницю часу. Із зростанням інтенсивності праці, вартість одиниці продукції не змінюється, кількість виготовленої продукції зростає, вартість усієї продукції зростає.

На величину вартості товару впливає і складність праці, яка визначається кількістю суспільно-необхідного часу, затраченого на підготовку даного працівника. Чим вище буде рівень освіти, кваліфікації працівника, тим складнішою буде його праця тим, більшу вартість в одиницю часу вона створить.