Лікарські рослини, які виявляють радіопротекторну дію

1). Соматичні (гостра променева хвороба, хронічна променева хвороба, місцеві променеві ураження) ;

2). Сомато-стохатичні (злоякісні новоутворення, порушення розвитку плоду, скорочення тривалості життя) ;

3). Генетичні (генні мутації, хромосомні аберації).

При дії іонізуючого випромінювання на організм людини, в першу чергу, пошкоджуються клітини, які активно діляться – клітини легенів, молочних залоз, червоного кісткового мозку. За однієї і тієї ж дози опромінення у дітей уражається більша кількість клітин, ніж у дорослих, оскільки у дітей всі клітини знаходяться в стадії поділу, а в дорослих вони перебувають у трьох стадіях: діляться швидко, діляться повільно, зовсім не діляться. А це означає, що особи, які зазнали опромінення в дитинстві, мають вищий ризик утворення пухлин протягом наступного періоду життя, ніж опромінені дорослі.

При іонізації атоми і молекули клітин живої тканини, за рахунок порушень хімічних зв’язків і розпаду життєво важливих речовин, втрачають здатність до подальшої життєдіяльності.

Існує багато видів ураження клітин, з яких слід виділити: параліч клітини (з наступним повним або частковим відновленням), смерть клітини, розлад нормальних функцій клітини, поява клітин злоякісного новоутворення, мутація генів і пошкодження хромосом та ферментів.

У більшості випадків при проникаючій радіації у людей виникає променева хвороба, яку поділяють на гостру і хронічну.

Розрізняють 4 ступені гострої променевої хвороби:

• променева хвороба першого (легкого) ступеня виникає при загальній експозиційній дозі опромінення 100-200 рад. Прихований період може продовжуватись два-три тижні, після чого з’являються загальна слабкість, відчуття важкості в голові, стискання в грудях, підвищена пітливість, можливе періодичне підвищення температури;

• променева хвороба другого (середнього) ступеня виникає при експозиційній дозі опромінення 200-400 рад. Прихований період продовжується близько тижня. Хвороба проявляється в більш важкому нездужанні, розладі функцій нервової системи, болях у голові, запамороченні, можливі нудота, розлади шлунково-кишкового тракту, підвищення температури тіла, різке зниження (майже наполовину) кількості лейкоцитів у крові, особливо лімфоцитів. При активному лікуванні одужання може наступити через 1, 5-2 місяці, але можлива і смерть (до 20% випадків) ;

• променева хвороба третього (важкого) ступеня виникає при загальній експозиційній дозі 400-600 рад. Прихований період – до кількох годин. Відзначається важкий загальний стан, сильні болі в голові, нудота, розлади шлунково-кишкового тракту з кров’янистим випорожненням, інколи втрату свідомості або різке збудження, крововилив у слизові оболонки і шкіру, некроз слизових оболонок в ділянці ясен. Кількість лейкоцитів, а потім еритроцитів і тромбоцитів різко зменшується. Оскільки послаблюється захисна функція організму, з’являються різні інфекційні ускладнення. Без лікування хвороба у 20-70% випадків закінчується смертю, найчастіше від інфекційних ускладнень або від кровотечі;

• при опроміненні експозиційною дозою понад 600 рад розвивається вкрай важка четверта ступінь променевої хвороби, яка, не зважаючи на лікування, як правило, закінчується смертю протягом двох тижнів.

Хронічна променева хвороба також може розвинутись за умови систематично повторюваного опромінення нижче значення доз, котрі викликають гостру форму, але вище гранично допустимої дози. Найбільш характерними ознаками хронічної променевої хвороби є зміни складу крові, деякі симптоми з боку нервової системи, місцеві ураження шкіри, ураження кришталика, пневмосклероз, зниження імунореактивності організму.

Іонізуючі випромінювання викликають також віддалені наслідки – лейкози, злоякісні новоутворення, раннє старіння.

Величина дози, що визначає ступінь ураження організму, залежить від того чи одержує її організм відразу, чи в декілька прийомів. Більшість органів встигає, в тій чи іншій мірі, залікувати радіаційні ушкодження і тому краще переносить серію незначних доз, ніж ту ж саму сумарну дозу опромінення, отриману за один раз.

Різні органи живого організму по різному сприймають радіаційне ураження і реагують на нього [7, 4-7].

КОЕФІЦІЄНТИ РАДІАЦІЙНОГО РИЗИКУ

Коефіцієнт радіаційного ризику

Гонади (статеві залози) 0, 2

Червоний кістковий мозок0, 12

Товстий кишечник0, 12

Шлунок0, 12

Легені0, 12

Сечовий міхур0, 05

Печінка0, 05

Стравохід0, 05

Щитоподібна залоза0, 05

Шкіра0, 01

Клітини кісткових поверхонь0, 01

Головний мозок0, 025

Решту тканин0, 05

Організм в цілому1 

[5]

Так, червоний кістковий мозок і інші елементи кровотворної системи найбільш схильні до впливу опромінення і втрачають здатність нормально функціонувати при дозах опромінення в 50-100 рад (0, 5- 1 Гр). Проте, вони мають здатність до регенерації і якщо доза опромінення не настільки велика, що призводить до ушкодження всіх клітин, то кровотворна система може повністю відновити свої функції.

Репродуктивні органи та очі також мають підвищену чутливість до опромінення. Одноразове опромінення сім’яників при дозі всього лише в 10 рад приводить до тимчасової стерильності чоловіків, а дози вище 200 рад можуть призвести до постійної стерильності – лише через багато років статева система зможе знову продукувати повноцінну сперму. Очевидно, сім’яники є єдиним виключенням з загального правила: сумарна багаторазова доза опромінення, для них більш небезпечна, ніж такої самої величини одноразова.

Яєчники жінок менш чутливі до дії радіації, але одноразова доза більше 300 рад все ж приводить до їх стерильності, хоча ще більші, але кількаразові дози, можуть не впливати на репродуктивну функцію [7, 4-7].

Рис. 1. 2. Зміни в організмі в залежності від поглинутої дози радіації