Державне регулювання страхової діяльності

1. Необхідність, мета та значення державного регулювання страхової діяльності

2. Реалізація державної політики у сфері страхування

3. Система державного нагляду за страховою діяльністю в Україні

4. Контроль за діяльністю страховиків. Порядок ліцензування та реєстрації

 

 

забезпечення формування і розвиток ефективно функціонуючого ринку страхових послуг;

створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових форм;

недопущення на страховий ринок спекулятивних та фіктивних компаній, що можуть заподіяти шкоду як страховій справі, так і майновим інтересам страхувальників;

дотримання вимог законодавства України про страхування.

Основні чинники, що зумовлюють необхідність державного регулювання страхової діяльності, пов'язані з:

захистом страхувальника;

економічною політикою, що проводиться державою.

Головною метою державного регулювання страхової діяльності є забезпечення формування страховиками

достатнього обсягу коштів, за рахунок яких вони зможуть виконати свої зобов'язання перед страхувальниками за

будь-яких обставин, тобто забезпечення платоспроможності кожного конкретного страховика.

Державне регулювання розвитку страхового бізнесу здійснюється у таких напрямах:

пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів;

законодавче регулювання (прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів) ;

здійснення спеціального нагляду за діяльністю відповідно до інтересів страхувальників та

загальнодержавних потреб.

Цілісний механізм державного регулювання страхової діяльності включає прямі і непрямі методи впливу держави та її втручання у здійснення страхової діяльності та розвиток страхового ринку.

До ринкових, тобто непрямих методів державного регулювання відносяться проведення державою спеціальної податкової (фіскальної) політики, а також тарифної, цінової, кредитної, грошової та інвестиційної політики. Пряме державне втручання в механізм функціонування страхового бізнесу здійснюється за допомогою: 1) законодавчої бази та 2) нагляду за страховою діяльністю.

1. Система законодавства щодо регулювання страхової діяльності складається з: загального законодавства;

спеціалізованого страхового законодавства; підзаконних актів.

Норми та принципи правового регулювання страхової діяльності визначені Конституцією України, міжнародними

угодами, законами та постановами Верховної ради України, указами та розпорядженнями Президента України,

постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, інструкціями, методиками, наказами,

листами міністерств і відомств, нормативними актами Уповноваженого органу, що здійснює нагляд за страховою

діяльністю (Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг в Україні). Основою системи

законодавчого регулювання страхового ринку є Конституція України та Закон України «Про страхування» в

редакції від 4. 10. 2001 року. Найбільш загальні принципи здійснення страхування викладені в Господарському

кодексі України, нова редакція якого введена з 1 січня 2004 року. Закон про страхування має 5 основних

розділів і 47 статей.

У першому розділі встановлюється основний понятійно-термінологічний апарат (визначаються такі базові

поняття, як страхування, страховик, страхувальник, об’єкт, і види страхування, форми страхування, страхові

ризики і страхові випадки, страхова сума, страхове відшкодування, страхові платежі і тарифи, співстрахування,

перестрахування, об’єднання страховиків, страхові агенти та страхові брокери і деякі інші). Центральним місцем

в цьому розділі посідають норми, що визначають вимоги до страховика при його створені і реєстрації, а також

порядок здійснення обов’язкового страхування.

Другий розділ регулює порядок проведення страхування і визначає вимоги до договорів та правил страхування,

установлює обов’язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації).

Третій розділ визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків (надається фінансовий механізм

здійснення страхової діяльності, встановлюються певні обмеження щодо можливості прийняття зобов’язань і

визначаються загальні принципи аудиту страховика).

Четвертий розділ формулює принципи державного нагляду за страховою діяльністю, в ньому визначено орган,

що здійснює державний нагляд за страховою діяльністю і встановлено його право та функції, також наведено

порядок ліцензування страхової діяльності, що забезпечує правове регулювання роботи страховиків на страховому ринку.

П’ятий розділ передбачає регулювання загальних моментів взаємовідносин сторін, угод при розгляді суперечок,

урахування міжнародного права та ін.

Загальні аспекти державного регулювання страхового ринку характеризують такі основні законодавчі акти:

Закон України «Про господарські товариства»від 19. 09. 1991 року.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12. 07. 2001 року.

Розпорядження КМУ «Про схвалення Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року» від 23. 08. 2005

року та інші.

Нормативні акти міністерств та відомств деталізують ті чи інші законодавчі норми. Так, склад податків, які

сплачуються страховиками, визначається Законами України «Про систему оподаткування» і «Про оподаткування

прибутку підприємств», а порядок їх сплати – відповідними наказами, інструкціями Міністерства фінансів

України, Державної податкової служби України. Нормативними документами міністерств та відомств регулюються

діяльність страхових посередників, механізм проведення операцій з перестрахування, особливості

функціонування товариств взаємного страхування, діяльність аварійних комісарів тощо.

2. Система заходів прямого державного регулювання – нагляду за страховою діяльністю включає:

1) реєстрацію страхових компаній

2) здійснення контролю за діяльністю страховиків

3) видачу ліцензій на проведення певних видів страхування

Порядок реєстрації страховиків визначений «Положенням про єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України» (від 9 грудня 1996р.).

Єдиний державний реєстр страховиків України – це система збору, обліку, нагромадження та зняття з реєстру даних, що стосуються ліцензування