Організація виховного процесу в інституціях Н.-Л. Цинцендорфа

                                                                                                                              Вікторія ЗАВАЛЬНЮК

 

 

У статті розглядається організація виховного процесу в інституціях общини Гернгут, заснованої графом Ніколаусом Цинцендорфом. Зокрема досліджуються зміст, цілі та задачі функціонування „банд» та „хорів».

 

В статье рассматривается организация воспитательного процесса в институциях общины Гернгут, основанной графом Николаусом Цинцендорфом. Исследуются смысл, цели и задачи функционирования „банд» и „хоров».

 

This article deals with the educational process organization in the institutions of Herrngut's community, founded by the count of Nikolaus Zinzendorf. The sense, purposes and functioning tasks of the „bands» and „choirs» are being investigated in the article.

 

Сучасний розвиток педагогічної науки у нашій країні зумовлює дедалі більшу актуалізацію здобутків вітчизняної та зарубіжної християнської педагогіки. Навчально-виховний процес в умовах сьогодення характеризується використанням ідей багатьох педагогів-християн. Проте ім'я видатного педагога Німеччини Ніколауса-Людвига Цинцендорфа та його внесок у історію педагогічної думки залишається для широкого кола науковців нашої країни ще мало відомим. Це і визначає актуальність обранної теми. Серед дослідників, що вивчали педагогічну спадщину Н. -Л. Цинцендорфа, переважають імена німецьких вчених, як-от: Б. Бекера, В. Беттермана, Й. -Т. Мюлера, Ґ. Райхеля, Ґ. Шпангенбер-га, О. Утендьорфера, П. Ціммерлінґа.

Завданням нашої роботи є дослідження організації та процесу виховання у „бандах» та „хорах» християнської громади Гернгута, заснованої Н. -Л. Цинцендорфом.

Н. -Л. Цинцендорф створив у Гернгуті специфічні духовно-виховні інституції, які мали забезпечувати всебічний духовний та емоційний розвитк його мешканців. Відповідно до бачення засновника усі члени християнської общини Гернгута поділялися на специфічні групи, кожна з яких нараховувала по 5-10 чоловік. Такі групи спочатку називалися „банди», а згодом отримали назву „хорів». „Банди» були об'єднаннями духовного спілкування, наставництва й вивчення Біблії та інших духовних джерел. Мешканці Гернгута об'єднувалися у „хори» за віком, статтю та соціальним станом. Кожна група мала свою специфічну назву, як-от: „хор одружених», „хор неодружених братів», „хор неодружених сестер», „хор дітей», „хор вдів» та „хор вдівців» [4, с 82].

12 травня у Гернгуті було прийнято статут, мета втілення якого – організація життя мешканців міста відповідно до норм християнської моралі. Оскільки усі мешканці Гернгута відрізнялися за своїми релігійними переконаннями та способом життя, то Ніколаус Цинцендорф шляхом організації „банд» мав сприяти їх об'єднанню та духовному порозумінню. Вступ до певної „банди» був добровільним, дозволялося переходити із однієї „банди» до іншої, водночас „банда» мала право ухвалити рішення про виключення певного її члена. Кількість „банд» постійно зростало. Так, у щоденнику братської общини Гернгута від 1732 року зафіксовано існування 77 „банд», а у 1734 році їх кількість збільшилася до 100 [5, с 83].

Про мету об'єднання вихованців у „банди» Н. Цинцендорф говорить так: „Групи, які ми називаємо „бандами», є зборами кількох душ, які від усього серця готові поділитися один з одним своїми переживаннями і проблемами. Члени „банди» зобов'язуються відкрито і чесно обговорювати усі сторони життя та свої духовні переживання для того, щоб якомога краще підбадьорювати один одного на шляху духовного пізнання та повсякденного життя [6, с 277]». Таким чином, „банди» мали бути собою інституційними формами „взаємного напучування та втіхи». Завдання функціонування кожної „банди» – це створення „спільноти світла», тобто такої спільності людей, стосунки між якими могли б бути визнані зразковими. Цинцендорф наголошував, що об'єднання людей у банди відбувалося не через те, що людина не могла обійтися без поради свого ближнього, а задля того, щоб члени християнської общини змогли навчитися довіряти один одному, бути упевненими у своєму братові або сестрі, бачити відвертість та позбутися лицемірства [3, с 154]». Слід зазначити, що члени християнської общини Гернгута зі всією серйозністю і відповідальністю ставилися до життя у „бандах». Так, у німецького дослідника Е. Байройтера знаходимо повідомлення про те, що 22 січня 1732 р. у молодіжній банді Мартіна До-берса під час лекції про зіпсовану природу людини юнаки згодилися збиратися кожного дня для відвертого визнання своїх вчинків та підбадьорення один одного, а також обміну своїми мріями та планами [3, с 165].

Збори у „бандах» відбувалися щонайменше один раз на тиждень. Спочатку час проведення спілкувань був сталим: від шостої до сьомої години вечора, пізніше почали проводитися так звані „ранішні банди». Інші джерела повідомляють про збори практично у будь-який час доби. Основним було спілкування членів „банди» протягом однієї години. Проте відвертість у стосунках та щире спілкування між членами „банд» було не єдиним заняттям: їх члени мали напучувати один одного, підтримувати у молитві та надавати реальну допомогу у повсякденному житті. Так, у щоденнику общини Гернгут знаходимо запис від 19 грудня 1732 р. про те, що після проповіді про милосердя сестра Анне-Лене