Модель розвитку девіантної поведінки особи і коригуючі прийоми педагогічного впливу

                                                                                                                                      С. М. БАДЬОРА

 

 

На зламі двохтисячоліть, в умовах кардинальних соціальних змін, що відбуваються в Україні, перебудовується й психологія людини, її погляди, переконання, звички, моральні цінності, соціальні ролі. І коли одні переживають аналогічні перетворення порівняно легко, то для інших вони стають мало не особистою трагедією, спричиняючись до дискомфорту, депресії, стресів, алкоголізму, наркоманії, бродяжництва, соціальної деградації, правопорушень. Це особливо небезпечно, коли до названої категорії осіб потрапляють неповнолітні. Вони більшою мірою, ніж дорослі, переживають труднощі в діяльності, спілкуванні, самовизначенні у соціумі, що, ясна річ, призупиняє їхній особистісний розвиток. Виникають певні ніші, в яких віднаходить себе «незручна» дитина. У науці таких дітей, підлітків прийнято називати важкими, важковиховуваними, бездоглядними, дискомфортними, девіантними. Такі характеристики, що позначають різний ступінь соціально-педагогічного чи психологічного неблагопо-луччя особистості, яка розвивається, виступають свідченням загальної риси описаної категорії підлітків – дезадаптованості.

У ситуації соціальних перетворень найвразливішим виявляється підліток. Навіть цілком благополучні, на перший погляд, сучасні діти відчувають страх перед майбутнім, побоюються ставати дорослими, хворобливо переживають зраду, самотність; покладаються переважно на себе і почасти – на батьків, не ймучи віри політичним лідерам; мають власну думку стосовно перебудови суспільства; відстоюють право на ранню самостійність; не бажають служити у війську; усвідомлюють своє безправне становище в суспільстві. Усезагальна соціальна фрустрація в Україні виявляється у підлітків зазвичай не в депресивній, а в агресивній формі, тому, скажімо, вони визнають бійку цілком прийнятним способом відстоювання власних ідеалів, вбачаючи в останніх передовсім певні особистісні якості. Образи та моральні цінності літературних героїв, історичних постатей як ідеал для наслідування зведені в нинішньому дитячому сприйнятті нанівець. Помітну негативну роль у духовному занепаді особистості дитини відіграють і сучасні засоби масової інформації.

Наслідком дезадаптованості неповнолітніх зчаста стають вияви ними дев-іантної поведінки, правопорушення та злочини. Із кожним роком зростають негативні соціальні наслідки, завдані цими явищами, моральні й матеріальні втрати. А злочинність неповнолітніх стала сьогодні значно суспільно небезпечнішою, ніжу всі попередні роки.

Актуальність пропонованої роботи зумовлена недостатньою науковою розробленістю, соціально-педагогічною значущістю проблеми, потребою її розв'язання у парадигмі комплексної педагогічної корекції, а також актуальними практичними потребами.

Об'єктом дослідження нашої статті виступає розгляд моделі розвитку девіантної поведінки особи та коригуючих прийомів педагогічного впливу.

Мета роботи – виведення моделі розвитку девіантної поведінки особи і з'ясування її особливостей, а також аналіз коригуючих прийомів педагогічного впливу.

Тією чи іншою мірою різні аспекти аналізованої проблеми розглядалися в роботах таких учених, як В. Баженов, А. Бєлкін, І. Козубовська, Л. Кондрашова, Е. Костяшкін, О. Кочетов, В. Оржеховська, І. Парфенович, Г. Пономаренко, С. Бєлічева, І. Доллард, В. Ковальов, М. Раттер, Г. Товканець, П. Вівчар, І. Звєрєва, Т. Андронюк, Н. Онищенко, О. Шарапова, І. Хозраткулова, Л. Вєйландє, В. Бараннік, Т. Ваврик, І. Пономаренко, О. Волянська, А. Демічева, Т. Перепелиця, В. Білець-кий, Л. Котляров, В. Бурдін, Т. Кальченко, А. Нікітін та ін.

У психологічних студіях девіантна поведінка розглядається як така, що не відповідає нормам і ролям. При цьому одні вчені схильні вважати точкою відліку (норми) експектацію, інші – атитюди поведінки. Експектацією є система очікувань або вимог відносно норм виконання індивідом соціальних ролей; різновид соціальних санкцій, що впорядковують систему відношень і взаємодій у групі. На відміну від офіційних приписів, посадових інструкцій, інших регуляторів поведінки в групі, характер експектацій неформалізований і не завжди усвідомлюваний. Розрізняють дві їх сторони: а) право очікувати від оточуючих поведінки, відповідної їхній рольовій позиції; б) обов'язок поводитися згідно з очікуваннями інших людей. Атитюд (від. фр. attitude – поза) – це соціальна фіксована установка, схильність до певної поведінки особистості в ситуаціях спілкування з іншими людьми. Властиво, цей термін може означати фізичний або розумовий стан готовності до дії – позу, фігуру людини (в смислі моторної чи розумової схильності). Окрім того, психологи часто пов'язують девіантну поведінку з реакцією на неї соціуму. У цьому разі вона кваліфікується як відхилення від групової норми й пов'язується із лікуванням, тюремним ув'язненням порушника і под. Характерно, що дефініція «девіантна поведінка» вживається як на позначення дій конкретної людини, так і для визначення стійкого соціального явища. Таким чином, маємо підстави розглядати її в цих двох виявах.

Девіантні дії виступають, як правило, засобом досягнення певної мети чи психологічної розрядки, можуть бути самоціллю або одним із способів самоствердження, самореалізації особи. Вони виявляються здебільшого через такі прийоми самовираження особи, як вчинок, манера, стиль, сленг, мода і под. Відомий психолог Ю. Клейберг виокремлює такі особливості підліткових девіацій:

• «... висока афективна зарядженість поведінкових реакцій;
• імпульсивний характер реагування на фруструючу ситуацію;
• короткочасність реакцій із критичним виходом;
• низький рівень стимуляції;
• недиференційована спрямованість реагування;
• високий рівень готовності до девіантних дій» [4, с 17-18].

За спостереженнями вчених-психологів,