Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Проблематика українського політичного руху в Російській імперії в сучасній історіографії

Предмет: 
Тип работы: 
Стаття
К-во страниц: 
11
Язык: 
Українська
Оценка: 
С. Наумов
 
Проблематика українського політичного руху в Російській імперії в сучасній історіографії
 
Анотація
У статті аналізується сучасна українська, російська та західна історіографія українського політичного руху в Російській імперії кінця XIX – початку XX ст. Зроблено висновок, що завдяки зусиллям вітчизняних і закордонних учених проблематика отримала різноманітну й багатогранну за напрямками, засадами, методами й формами історіографію. Разом з тим, комплекс літератури потребує деконструкції з метою очищення від міфології і штучної героїзації чи демонізації її персонажів.
 
Аннотация
В статье анализируется современная украинская, российская и западная историография украинского политического движения в Российской империи конца XIX – начала XX веков. Сделан вывод о том, что благодаря усилиям отечественных и зарубежных ученых проблематика получила разнообразную и многогранную за направлениями, основаниями, методами и формами историографию. Вместе с тем, комплекс литературы требует деконструкции с целью очищения от мифологии и искусственной героизации или демонизации персонажей.
 
Annotation
In this article the author deals with the analysis of modern Ukrainian, Russian and Western historiography of Ukrainian political movement in Russian Empire at the end of XIX – at the beginning of XX century. It was made a conclusion that owing to efforts of native and foreign scientists the problem gets varied and versatile in approaches, grounds, methods and forms historiography. At the same time the complex of literature needs to be reconstructed with the purpose of clearing from mythology and artificial heroism or demonism of the characters.
 
Новітня історіографія українського політичного руху бере свій початок з 90-х pp. XX ст. Вона характеризується кардинальним збільшенням кількісних параметрів та розширенням джерельної основи досліджень, зближенням і поглибленням методологічних підходів, тематичним розмаїттям. Проблематика українського націєтворення так чи інакше зачіпається у величезній кількості праць, створених представниками різних суспільних наук, причому її зміст і спосіб дослідження варіюються в залежності від авторських спрямувань.
Відповідно до домінантної національної парадигми вона посідає центральне становище у загальних виданнях з історії (зокрема, політичної) України даного періоду, а отже, у зображенні їх авторів, – і в суспільних процесах того часу [1-4; та ін.]. Тут, можливо, найбільш помітні відмінності в поглядах примордіалістів та модерністів (прорив останніх на цей рівень вітчизняної історіографії ознаменувала книга Я. Грицака). Історія українських партій достатньо широко представлена у працях, де розглядається весь спектр політичного руху на території України [5-6; та ін.], а також у загальних дослідженнях з історії українського національного руху [7-8; та ін.]. Останніми роками синтетичний підхід до вивчення українського руху доповнюється сегментарним, коли об'єктом дослідження, в тому числі й монографічного, стають окремі течії: соціалістична [9; та ін.], ліберальна [10], молодіжна [11; та ін.], причому мають місце як цілісні, інтегративні, так і компаративістські характеристики.
Інтенсивно розробляється історія окремих політичних партій і організацій, кожна з яких завдяки великому інтересу до теми та політичному плюралізму стала об'єктом спеціального розгляду. Результати вивчення ранньополітичних організацій 90-х pp. XIX ст. були підсумовані й поглиблені А. Катренком [12]. 3-поміж партій початку XX ст. традиційно найпопулярнішою залишається РУП-УСДРП. В. Головченко [13] першим у сучасній історіографії проблеми застосував «монопартійний» підхід, тобто цілісне монографічне дослідження однієї партії. Монографія А. Голуба [14] і десятки статей розкривають не тільки «внутрішню» історію партії, а й її стосунки з іншими партіями, міжнародні аспекти діяльності. Т. Бевз [15], поставивши за мету відобразити історичний шлях українських есерів, зосередила свою увагу передусім на бурхливих подіях Української революції та наступних років. Відповідно сюжети про УПСР дореволюційної доби мають явно вступний характер. Натомість В. Стрілець розглядає історію Української радикально-демократичної партії як єдиний цілісний процес, присвятивши її розвитку до 1917 р. два повноцінні розділи [16]. Не користується популярністю у дослідників Українська народна партія, причому в деяких публікаціях взагалі ставляться під сумнів її статус і значення як партії [17].
Окремі сторони функціонування українських об'єднань висвітлені вкрай нерівномірно. Десятки праць присвячені характеристиці ідеології партій, їхнього розуміння національного питання, бачення майбутньої державності [18-19; та ін.]. Тематично близькі до них дослідження вітчизняної суспільно-політичної думки на межі ХІХ-ХХ ст., серед яких найбільш ґрунтовною видається книга М. Кармазіної [20]. Інші ж напрямки практичної діяльності представлені слабо.
Упродовж останніх п'ятнадцяти років значно зросла кількість праць про окремих діячів українського руху [21-23; та ін.], підтверджуючи тим самим продовження і навіть активізацію процесу творення пантеону «національних героїв» як необхідної складової національної міфології [24, с 66]. Разом з тим ця література відображає зміни, що сталися в суспільній свідомості та історіографії. Значне розширення кола персоналій засвідчує утвердження плюралістичного підходу; переважання інтересу до таких постатей, як М. Міхновський чи С Петлюра-панування державницької парадигми; небувала увага до діячів УДП-УДРП – зростаючу прихильність до ліберально-демократичних цінностей.
Залишається слабо вивченим питання про роль окремих суспільних верств в українському русі; відносним винятком є лише інтелігенція [25; та ін.]. Розпочинається вивчення історії національного руху на регіональному рівні [26-27; та ін.]. Поступово визначається як окремий напрямок дослідження взаємозв'язків українців Наддніпрянщини і Наддністрянщини, їхнього значення для розвитку українського руху [28; та ін.].
Тісно пов'язаною з тематикою українського руху є проблема «українського
CAPTCHA на основе изображений