Дослідження комунікативних технологій в діяльності керівника адміністративної служби

Теорія культивування виникла на основі науково-дослідної роботи Дж. Гербнера в області «культурних індикаторів» (середина 1960-х рр.), серед яких центральне місце займали засоби масової інформації та в першу чергу телебачення. Мас-медіа в цілому розглядалися як засоби, культивуючі установки та цінності, які вже існують в культурі.

Теорія набуття користі і задоволення, представлена в кінці 1950-х рр. Дж. Бламлером і Е. Кацем, стверджувала, що глядачі аж ніяк не пасивно сприймають повідомлення засобів масової інформації.

Члени аудиторії, згідно з даною теорією є активними відбирачами повідомлень, що орієнтуються на свої цілі, потреби інтереси, ціннісні орієнтації. Активність споживача інформації зумовлена також, зовнішніми обставинами, до яких у першу чергу відноситься конкуренція засобів масової комунікації [10].

В Україні управлінська наука розвивалася в рамках підходів, які панували в колишньому СРСР. Науковці виділяють 7 етапів розвитку управлінської науки в радянський період.

І етап (1917-1921рр.) – розроблялися форми й методи державного централізованого управління виробництвом, обґрунтовувалися принципи централізму, державного регулювання.

ІІ етап (1921- 1928рр.) – здійснювалося подальше вдосконалення адміністративного управління виробництвом, були зроблені спроби введення так званого госпрозрахунку як основи економічних методів управління, а також формально вивчалися можливості участі трудящих в управлінні.

ІІІ етап (1929-1945рр.) – пов'язаний із організацією індустріальної бази суспільного виробництва й присвячується вдосконаленню структур управління, методів добору та підготовки кадрів, планування й організації виробництва.

IV етап (1946-1965pp) – характеризується пошуком нових форм функціонування та взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної та галузевої систем управління,

V етап (1965-1975рр.) – здійснена спроба проведення господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління. Було показано неефективність реформ, які проводяться в рамках адміністративно-командної системи.

VI етап (1975-1985рр.) – підтвердив необхідність зміни економічних відносин, докорінних економічних реформ, проведення яких слід віднести до сьомого етапу.

VII етап (з 1985р. – по даний час) – початок ринкових реформ, введення моделей госпрозрахунку, кооперативного руху, збільшення економічної свободи.

У розвиток управлінської науки суттєвий внесок зробили такі українські вчені, як О. Терлецький, М. Зібер, С. Подолянський, М. Туган-Барановський, М. Драгоманов, І. Вернадський, І. Коропецький та інші,

Розвиткові науки про менеджмент в Україні за умов державної незалежності сприяли праці відомих вітчизняних вчених Б. М. Андрушківа, Й. С. Заводського, A. M. Колота, А. І. Кредісова, О. Є. Кузьмі на, Ф. І. Хміля, та інших.

Останні десятиліття ХІХ й початок ХХ століття українську політико-ідеологічну думку, провідними ідеями якої були питання національного та соціального визволення, визначали “громадівці”, серед яких чільне місце належить В. Антоновичу, М. Драгоманову, С. Подолинському, О. Терлецькому, І. Франку, Ю. Бачинському, пізніше – М. Грушевському, В. Винниченку і молодій плеяді “національно свідомих українців” – І. Липі, Б. Грінченку, М. Міхновському. Характерно, що ця думка розгорталась двома умовно розрізненими і одночасно взаємодотичними річищами:

1) як відстоювання політичних свобод та парламентського конституціоналізму західного зразка, федеральної побудови держави, яка б давала низку політичних прав Україні (без повного розриву з Росією (В. Антонович, М. Драгоманов, М. Костомаров і С. Подолинський) ;

2) як обґрунтування самостійності України, заперечення ідеї об’єднання слов’янства під російською гегемонією (М. Міхновський та ін.). У 20-ті роки ХХ століття сформувались чисельні політико-ідеологічні доктрини українства, провідними серед яких визначились консервативний напрямок (В. Липинський), національно-державницький (С. Дністрянський, В. Старосольський) та нового націоналізму (Д. Донцов).

М. Драгоманова (1841-1895). М. Драгоманов прекрасно розумів роль економічних чинників у розвитку суспільства, проте не поділяв ортодоксії матеріалістичного розуміння історії, а зазначав роль традиції, культури, національного характеру, тобто виходив з множинності чинників, що детермінують історичний процес.

Роздуми М. Драгоманова щодо розвитку української національної справи знайшли відгук у пошуках таких мислителів, як М. Славінський (1864-1945), М. Туган-Барановський (1865-1919), В. Вернадський (1863-1945), А. Кримський (1871-1941). Біля витоків української управлінської науки стоїть всесвітньо відомий економіст М. Туган-Барановський. який опублікував низку праць, де розкрив зміст людських інтересів. Задовго до формування школи людських стосунків та поведінських наук (1930- 1950 рр) М. Туган-Барановський сформулював групи потреб, які змушують людей діяти так, а не інакше. Іншими основами потреби слугують мотивами до дій для досягнення мети. Найважливішим стимулюючим мотивом нагромадження капіталу вчений називав честолюбство. Таким чином, М. Туган-Барановський. а не американський вчений Маслоу започаткував механізм стимулювання людей до діяльності через змістовні теорії на підставі «піраміди потреб». Учений виділив п’ять груп потреб:

• фізіологічні – для безпосередньої підтримки життя й почуття спадковості;
• статеві;
• симптоматичні інстинкти й потреби;
• альтруїстичні;
• потреби, що не ґрунтуються на практичних інтересах.

Таким чином, менеджмент, як наука, не виник раптово, а пройшов у своєму розвитку ряд історичних етапів, на кожному з яких були характерні відмінності і підходи до керівництва. Особливо насиченим на нововведення треба вважати сучасний етап, якім акумулює все те раціональне, що було напрацьоване на попередніх з них, а також характеризується новими принциповими положеннями в управлінні, що базуються на застосуванні до нього системного та ситуаційного підходів, орієнтації на інновації, інтеграцію, інтернаціоналізацію, поглибленні соціальної відповідальності тощо.

Розвиток менеджменту в Україні відповідає тим етапам, які пройшла управлінська наука у відповідності до тих підходів, що мали місце в колишньому СРСР. Однак з часу отримання нашою державою