Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Споживча кооперація України в 60-80 роках 20 століття

Предмет: 
Тип работы: 
Реферат
К-во страниц: 
7
Язык: 
Українська
Оценка: 
1. Історія споживчої кооперації в Україні від 60-80 років 20 століття до сьогодення
 
Споживча кооперація України має 140-річню історію від Харківського споживчого товариства до багатовимірної системи сільськогосподарської, споживчої, кредитної кооперації та у сфері послуг. Саме споживча кооперація є ядром Кооперативної системи України, найбільш структуризованим, соціалізованим і організаційно оформленим. Створюючись як противага засіллю приватного капіталу, СК пройшла період саморозвитку (з 20-х рр. до 50-60 рр. XX ст.), період зростання свого головного принципу використання частки чистого доходу на розвиток власної інфраструктури і здійснення кооперативних виплат (із 60-х рр. до 90-х рр.) і примусове виконання функції держави з організації торговельного обслуговування сільського населення, перетворення на монополіста з продажу ТНС і першочерговому придбанні дефіцитних товарів – можливість пільгового придбання товарів була привабливою можливістю для членства громадян у споживчому товаристві. Споживча кооперація УРСР з 1971р. щорічно зменшувалася на 210 – 215 тис. членів і на 01. 01. 1991 р. кількість членів споживчих товариств склала 12, 3 млн. чол. або 73, 2% до загальної чисельності сільських жителів. У цей постсоціалістичний період розвитку споживча кооперація знаходилась під істотним впливом процесів демонополізації економіки і стимулювання конкуренції, удосконалення видів кооперативної власності, збереження (а інколи і зростання) безробіття, десоціалізації окремих сфер суспільного життя. Ці різнонаправлені процеси досить суперечливо впливали на господарсько-фінансову діяльність підприємств і організацій Укоопспілки у 2004 – 2006рр. : окремі показники діяльності свідчать про подальшу стабілізацію роботи (приріст роздрібного товарообороту і побутових послуг – на 22% кожного, заготівельний оборот на 14%, громадського харчування – на 9%, виробництво ТНС – на 7%; серед 7338 підприємств кількість збиткових зменшилась з 11, 7% до 9, 9%, зріс загальний обсяг чистого прибутку з 39, 8 млн. грн. до 44, 5 млн. грн. ; лише у 5 облспоживспілках мале місце перевищення витрат над обсягом виробництва хліба і хлібулочних виробів; в цілому фінансовий результат в останні роки є позитивним – 11, 1 млн. грн.), але у господарсько-фінансової діяльності Укоопспілки минулого року є ще багато невикористаних резервів і недоліків: залишаються низькими темпи приросту роздрібного товарообороту у порівняні з загальнодержавним; значно зменшився випуск власної продукції у підприємствах громадського харчування Волинської, Рівненської, Сумської, Чернігівської облспоживспілках, а у багатьох споживспілках (Закарпатська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська) власні виробничі потужності значно простоюють; складне становище у виробничій галузі – постійно зменшується обсяг продукції в натуральних показниках (ковбасні і хлібобулочні вироби, консерви, рибна продукція, безалкогольні напої), повільно модернізуються і технічно переоснащуються виробничі підприємства, чимала їх кількість є фінансово збиткова.
Стратегія розвитку споживчої кооперації України до 2015 року базується на подальшому економічному зміцненню системи, забезпеченню ефективного господарювання, захисту майнових прав і інтересів. Найважливіші завдання поширюються на сфери заготівельно-виробничу, торгівлі, громадського харчування, послуг, фінансово-економічної і кадрової роботи. Програма розвитку заготівельної діяльності передбачає створення сучасних баз концентрації, оптово-роздрібних магазинів, підприємств із залученням паїв землевласників для вирощування сільськогосподарської продукції. Пріоритетними завданнями у виробничій галузі вважається проведення технічного переоснащення, урахування маркетингових досліджень ринку, використовування довгострокових кредитів. Удосконалення цінової політики, посилення вживання правових заходів для стягнення дебіторської заборгованості, розрахунки з позасистемними покупцями тільки після попередньої оплати, посилення пропаганди ідей, цінностей і принципів кооперативного руху – це основні завдання щодо підвищення ефективності функціонування системи Укоопспілки.
Галузева структура споживчої кооперації включає близько 20 галузей і підгалузей. Зміст перетворень у галузевій структурі – вбачає у тому, щоб оптимізувати її за всіма параметрами, адаптувати до сучасних ринкових реалій. Саме від масштабів і ефективності функціонування галузей залежить існування та перспективи споживчої кооперації. Стратегічна лінія її розвитку полягає в збереженні життєздатних і розвитку нових галузей; стабілізації та розширенні масштабів діяльності; ринковій орієнтації і підвищенні конкурентоспроможності галузей.
Існують три напрями структурної перебудови господарської організації споживчої кооперації. Перший напрям полягає в перетворенні основної частини господарських одиниць у самостійні господарські суб'єкти. Економічна самостійність та юридичний статус дозволять активізувати діяльність господарських одиниць, адаптувати їх до ринкових умов. Другий напрям – це об'єднання підприємств, їх інтеграція. Крім створення госпрозрахункових об'єднань однопрофільних підприємств, економічно вигідно формувати господарські комплекси на базі інтеграції технологічно і функціонально взаємопов'язаних галузей. Це можуть бути торговельно-сервісні, заготівельно-виробничі комплекси тощо. Третій напрям вдосконалення і розширення господарської організації – це створення за участю споживчої кооперації складних організаційно-правових форм.
Соціальна спрямованість СК реалізується через поступово відродження сфери побутових послуг на селі, яка є новою галуззю: дія понад 170 об’єктів побутового обслуговування охоплює обов’язків асортимент послуг працівникам села. Формування повноцінного кооперативного сектора економіки відбувається на основі єдиної Програми розвитку СК України, поточних і перспективних галузевих програм, співпраці з Міжнародним кооперативним Альянсом, Коопераційним Комітетом асоціацій Європейських кооперативів, що дозволить уникнути деформацій кооперативної власності, посилити позитивний зміст ринкових перетворень.
 
2. Еволюція історичних форм споживчої кооперації та виникнення перших кооперативів
 
Поняття споживчої кооперації є одним з фундаментальних понять у світовій економічній науці. Водночас споживча кооперація залишається складним та малодослідженим явищем. Цьому є багато причин, але найголовніша з них – термінологічна. Це запозичене іноземне слово та створювані в комбінації з ним словосполучення і похідні слова впродовж тривалого часу досить вільно вживались для означення найрізноманітніших явищ і процесів, зовні подібних за змістом, але принципово відмінних за природою, формою та механізмами реалізації. Прикладами можуть бути широко вживані терміни «виробнича кооперація», «кооперація виробництва», «кооперація виробників», «кооперування», «кооперативні форми господарювання», «кооперативні відносини», «міжгосподарська кооперація», «споживча кооперація», «кооперативні принципи», «принципи кооперування», «кооперативна організація», «горизонтальна та вертикальна кооперація», «кооперативне законодавство», «регулювання коопераційних процесів», «кредитна кооперація», «кооперація у фінансово-кредитній сфері», «сільськогосподарська кооперація», «кооперація в сільському господарстві», «обслуговуюча кооперація», «кооперативні процеси», «міжнародна кооперація», «національна (наприклад, українська) кооперація», «міжгалузева кооперація», «кооперативне підприємство», «кооперація праці», «кооперативний рух», «кооперативні (коопераційні) зв’язки», «кооперативне формування», «кооперативна політика», «система кооперації», «чинники кооперації», «суб’єкти (об’єкти) кооперації», «кооперативна діяльність», «учасники кооперації», «колгоспно-кооперативна власність» тощо.
Таке «різноманіття» не тільки створює плутанину, а й часто веде до підміни окремих понять, що, в свою чергу, призводить до їх неправильного розуміння, а іноді й дискредитації. У зв’язку з цим питання термінології, а також методології дослідження кооперативної проблематики є надзвичайно важливими, на що звертають увагу окремі автори.
Слово «кооперація» (від лат. cooperatio) дослівно перекладається як «співпраця» і традиційно вживається у двох значеннях. У першому, широкому, значенні цей термін використовують, коли йдеться про кооперацію як процес, незалежно від конкретних організаційних форм його здійснення. У цьому разі під ним розуміють: спільні (сплановані та скоординовані) дії (свідомі чи несвідомі; добровільні чи примусові) окремих суб’єктів (вільних чи залежних) на основі об’єднання ресурсів (трудових, матеріальних, інтелектуальних; власних чи залучених) для досягнення певного ефекту (економічного, соціального, психологічного чи будь-якого іншого) для себе та/чи інших осіб (учасників процесу або третіх осіб). У цьому значенні слово «кооперація» вживають для означення процесу співпраці між окремими суб’єктами – міжгосподарська кооперація, кооперація праці, міжнародна кооперація, міжгалузева кооперація, горизонтальна та вертикальна кооперації. Окремі похідні слова та словосполучення також належать до цього значення – кооперування виробництва, кооперативні зв’язки тощо.
У другому, зовсім іншому, значенні слово «кооперація» вживають, коли йдеться про кооперацію як конкретну форму здійснення процесу співпраці. В цьому разі даний термін застосовують для позначення сукупності кооперативів – специфічної організаційно-правової форми кооперації, що виникла на певному етапі суспільного розвитку. Стосовно кредитної, споживчої, сільськогосподарської, житлової та інших видів кооперації мається на увазі сукупність кооперативів відповідного виду. Таке саме значення мають і словосполучення, у складі яких прикметник «кооперативний» у різних варіантах – кооперативний рух, кооперативна ідея, кооперативне право, кооперативна власність, кооперативна політика, кооперативна система, кооперативна організація тощо.
Таким чином, термін «кооперація» застосовують для означення як самого процесу співпраці окремих суб’єктів, так і сукупності конкретних організаційно-правових форм такої співпраці, що мають назву «кооперативи».
Очевидно, що ці два значення терміна «кооперація» досить тісно взаємопов’язані. Будь-який кооператив ґрунтується на кооперації, а кооперація виявляється через конкретну форму – кооператив. При цьому слід зазначити, що кооператив – лише одна з багатьох організаційних форм кооперації. Кооперація як процес виявляється в найрізноманітніших організаційних формах, природа яких залежить від існуючих суспільних відносин.
Для розуміння сутності та природи кооперації як співпраці людей її необхідно розглядати з двох точок зору – загальної та конкретно-історичної. Загальна сторона кооперації – це її внутрішня економічна сутність, яка існує і виявляється незалежно від конкретних умов, форм, ступеня розвитку суспільства та інших чинників. Конкретно-історична сторона – це організаційні форми виявлення кооперації в різних соціально-економічних та історичних умовах. Загальна сторона кооперації (процес співпраці) завжди знаходила свій вияв у певних конкретно-історичних формах.
Загальну сторону кооперації досліджувало багато вчених-економістів. Це питання глибоко розкрите К. Марксом в «Економічних рукописах 1861 -1863 років» та першому томі «Капіталу», де він виділяє просту кооперацію, за якої працівники для досягнення поставленої мети виконують однакові або однорідні операції, та складну кооперацію, за якої має місце розподіл праці, коли кожен незалежно виконує свою ділянку роботи, але весь процес спрямований на досягнення спільного результату.
Внаслідок кооперації та сама кількість працівників може виробити за той самий час значно більше, ніж вони зробили б, якби працювали поодинці. Завдяки кооперації може бути зроблена така робота, яка не могла б бути виконаною окремими працівниками. Таким чином, об’єднання людей, їх кооперація в процесі виробництва дає змогу, з одного боку, підвищувати продуктивність індивідуальної праці, з другого – скорочувати витрати часу та коштів, з третього – «досягати неможливого» для окремих суб’єктів.
Отже, за умов спільних дій людей, їх кооперації математичний принцип, згідно з яким «ціле дорівнює сумі його частин», часто не справджується. Результати спільних дій людей, як правило, перевищують суму можливостей кожного з них. Тому кооперацію можна вважати самостійною продуктивною силою, що дає змогу досягти результату, який не може бути отриманий у разі розрізнених дій окремих осіб. Ця закладена в кооперації продуктивна сила виникає з самого об’єднання і дає змогу підвищувати продуктивність праці та скорочувати витрати для осіб, які об’єдналися, і досягати неможливого для окремого індивіда.
Продуктивна сила, закладена в кооперації, становить її загальну економічну сторону. Ця загальна сторона виявляється через конкретно-історичні організаційні форми кооперації людей. В своїй найпростішій формі (як взаємодія багатьох людей для досягнення певної спільної мети) кооперація є загальною формою, що існує в будь-якій суспільно-економічній формації, за будь-якого способу виробництва.
У своєму еволюційному розвитку кооперація пройшла низку щаблів – від найпростіших, стихійних форм співпраці в первісному суспільстві до досить складних і розвинених форм міжрегіональної та міжнародної кооперації в сучасному техногенному суспільстві. Почуття безпорадної самітності та усвідомлення колосальної сили співпраці проходять червоною ниткою через всю історію людства. Що складнішими ставали економічні відносини наступних суспільно-економічних формацій, то різноманітнішими і досконалішими були властиві їм форми кооперації.
CAPTCHA на основе изображений