Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Микола Костянтинович Зеров

Предмет: 
Тип работы: 
Презентація
К-во страниц: 
16
Язык: 
Українська
Оценка: 
Микола Костянтинович Зеров
 
(26 квітня 1890, Зіньків - 3 листопада 1937, Сандармох, Республіка Карелія) - український літературознавець, аналітичний критик, полеміст, лідер «неокласиків», майстер сонетної форми і перекладач античної поезії.
 
Освіта і перші публікації
 
Микола Зеров народився 26 квітня 1890 року в повітовому місті Зінькові на Полтавщині в багатодітній сім'ї вчителя місцевої двокласної школи. (Мати Марія Яківна походила з козацького роду Яреськів з-під Диканьки).
По закінченні Зіньківської школи, де його однокласником був майбутній гуморист Остап Вишня, Зеров учився в Охтирській та Першій Київській гімназіях (1903–1908). У 1909–1914 роках - студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира.
 
Хронологія
 
1912 - з'явилися друком перші статті та рецензії Зерова в журналі «Світло», газеті «Рада». 
З 1914 - року за наказом попечителя Київського навчального округу Зерова призначено викладачем історії до Златопільської чоловічої гімназії
З жовтня 1916 - жіночої гімназії.
З 1917 - Зеров учителює в Другій Київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства та викладає латину.
1918-1920 - викладає українознавство в Архітектурному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь».
З осені 1923 - професор Київського інституту народної освіти.
В цей час Зеров увійшов до елітарного гуртка діячів української культури(обговорювалися проблеми розвитку української літератури, малярства, графіки.)
1920р. одружився із Софією Лободою і почав серйозно замислюватися про наукову діяльність; вийшли підготовлені ним «Антологія римської поезії» та «Нова українська поезія», 
З голодного Києва Миколу Зерова запрошують на роботу в Баришівську соціально-економічну школу, 1 жовтня 1923 року Микола Зеров став професором української літератури Київського інституту народної освіти
 
1923-1925: Неокласики
 
1923 року до Києва повернулося чимало письменників, що об'єднались у рамках АСПИСу. 
1924 рік розпочався з бурхливих дискусій. 3 січня на культкомісії Всеукраїнської Академії наук М. Зеров виголосив доповідь «Українська література в 1923 році».
1924 року було надруковано «Камену».
 
1925-1928: Літературна дискусія
 
1925 року почалася відома літературна дискусія, яка тривала до 1928 р. Початком її вважають статтю Г. Яковенка «Про критиків і критику в літературі» (Культура і побут 1925, 20 квітня) та відповідь на неї М. Хвильового. Зеров-критик стає на бік М. Хвильового.
Червневий пленум ЦК КП(б)У 1927 року дав прямі директивні вказівки щодо політичної оцінки «неокласиків»; фактично ця постанова означала заборону літературної та критичної діяльності Зерова. Для нього лишалася тільки одна ділянка - історико-літературні студії.
У лютому-березні 1930 року Зеров був змушений виступити «свідком» на процесі СВУ. Його становище було хитке й непевне. Як і всі українські інтелігенти, він жив під постійною загрозою арешту, в атмосфері погроз і цькування. Самогубство Хвильового в травні 1933 року стало ще однією драмою для Зерова.
Наприкінці 1934 Зерова було остаточно звільнено з університету. Він втратив останнє матеріальне опертя й був змушений шукати будь-яку працю або залишити Україну. Водночас він довідався про те, що за сфабрикованими звинуваченнями було засуджено й розстріляно Григорія Косинку й Олексу Влизька.
Переживши ще одну трагедію, - смерть десятилітнього сина - М. Зеров переїжджає до Москви.
У ніч із 27 на 28 квітня 1935 року Зерова було заарештовано під Москвою на станції Пушкіне. 20 травня його доправлено до Києва для слідства. Зерова звинуватили в керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією.
Наприкінці зими Зерова та засуджених з ним за тією ж справою відправлено до Карелії за маршрутом: «Ведмежа Гора-Кем-Соловки». В пункт призначення вони прибули у червні 1936 року. Як згадували ув'язнені, спершу режим у таборі був «ліберальним». За станом здоров'я М. Зеров не міг працювати лісорубом і тому прибирав кімнати господарської служби.
9 жовтня 1937 «справа Зерова та ін.» була переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області. Засуджено до розстрілу. Зеров разом з багатьма іншими представниками української культури був розстріляний в селищі Сандармох 3 листопада 1937 року. З документів відомо, що Миколу Зерова застрелив капітан держбезпеки Міхаїл Матвєєв.
CAPTCHA на основе изображений