Культурне і літературне життя української діаспори

Митці, які входили до МУРу, були свідомі того, що мали виконувати провідне завдання: мистецькими засобами творити синтетичний образ України, її духовність у минулому, теперішньому та майбутньому. Завдання українського мистецтва, як вбачали засновники МУРу, в основному ті самі, що і десяток років тому: беззастережно, повно та віддано стояти на сторожі інтересів нації, що боролася в усі часи за утвердження себе в правах, які їй належать. МУР об’єднував митців різних стилів та напрямків саме для того, щоб підкреслити, загострити, збагатити всі стилі, ідеї та напрямки. І завданням, яке ставила перед собою організація, було: велика свобода в ідеї та вислові, повний творчий вияв особистості. Відкидалася будь-яка політична заангажованість, література повинна перестати служити політиці.

21-23 грудня 1945р. у Ашаффенбурзі був проведений Перший з’їзд організації поетів та письменників “Мистецький український рух”, головою якого було обрано Уласа Самчука.

При націоналістично зорієнтованому “Часі” виходила “Мала бібліотека МУРу”. Саме тут вийшли друком: вступ до “Попелу імперій” Юрія Клена з післямовою Г. Шевчука, розділи з “Юності Василя Шеремети” У. Самчука з післямовою Б. Подоляка, “Оповідання про переможців” І. Костецького з післямовою В. Державина. При демократично зорієнтованому часописі “Наше життя” вийшла друком новела Ю. Косача “Ноктюрн б-моль” з післямовою Г. Шевчука. Загалом у “ Малій бібліотеці МУРу” було заплановано понад двадцять книжок.

Пізніше була створена видавнича комісія МУРу, яка давала дозвіл поставити на виданні марку “Золота Брама”, що свідчило про апробацію даної книжки МУРом і гарантією високого рівня твору. З цією маркою вийшло чимало видань.

Організація українських письменників в еміграції пережила багато внутрішніх та зовнішніх суперечностей і труднощів. Через фінансові труднощі всі її періодичні видання були неперіодичними. Окрім серії “Мала бібліотека МУРу”, видавалося також декілька газет та журналів: “Рідне слово”, “Українська трибуна” (Мюнхен), “Заграва” (Авсбург), “Літературно-науковий вісник” (Гайденава), “Українські вісті” (Ульм), “Неділя” (Авсбург), “Час” (Фюрст). Виходив журнал “Литаври” (Зальцбург), де співробітничали Юрій Клен, І. Кошелівець, Ю. Лавріненко, І. Качуровський. Найбільш представницькою була “Арка”, що виходила у Мюнхені, і проіснувала аж два роки (1947-1949). Тут з’являлися художні твори, рецензії, мистецтвознавчі, філософські та культурологічні статті, критичні огляди. У 1946р. І. Качуровський підготував та видав збірник “Хорс” і “Календар-альманах за 1947 рік”.

У березні 1947р. в Ульмі відбувся другий з’їзд МУРу, головою якого знову було обрано У. Самчука, заступником Ю. Шереха. Центром уваги з’їзду були літературно-творчі питання: доповіді Ю. Шереха “Року Божого 1946”, В. Державина “Наша літературна проза 1946 – початку 1947 року”. Обидві доповіді були продовженням дискусії в межах МУРу. Спеціальна доповідь Ю. Косача про “Обрії нової драми” була присвячена обговоренню проблем сучасної західноєвропейської та української драми.

У Майнц-Кастелі у листопаді 1947р. було проведено драматичну конференцію. Це була перша спроба (і єдина за всю історію існування МУРу) перейти від критико-теоретичних питань до обговорення конкретних творів. На цій конференції, окрім творів “Домахи” Л. Коваленко, “Morituri” І. Багряного, “Близнята ще зустрінуться” І. Костецького, була прочитана драма У. Самчука “Шумлять жорна”. Цей твір так і не побачив світу після переїзду письменника до Канади; є примірник часопису “Вежі”, де було надруковано лише частину драми.  У ІІ пол. 1947р. почав виходити літературно-мистецький місячник “Арка”, що був задуманий спершу при газеті націоналістичного спрямування “Українська трибуна”. Але через певні обставини журнал почав виходити у співпраці з видавничою комісією МУРу. Головним редактором журналу був В. Домонтович, якого пізніше замінив Ю. Шерех. Хоч журнал мав успіх серед інтелігенції, через грошову реформу в Німеччині він припинив існування.

У квітні 1948 р. на третьому й останньому з’їзді МУРу почали проявлятися особисті конфлікти, створені переважно політикою партій, що призвело до загибелі організації. Подальші (1949-1951) роки були безплідними у літературній галузі: не було жодного журналу, видавництва, були втрачені всі літературні зв’язки між письменниками. Лише у 1954р. почало свою діяльність об’єднання українських письменників “Слово”, що знову згуртувало українських митців.

Юрій Клен досить вдало схарактеризував у глибоких та слушних “Думках на дозвіллі” творчі можливості українського еміграційного письменства: “Ми живемо в малокультурних умовинах, у тісноті, не маючи власного кутка, часто серед руїн найбільш поруйнованих міст, загрожені постійною небезпекою втратити навіть той куток з твердим ложем, де провізорично прихилили свої голови. Ми люди без імені й держави, без громадської приналежності. А проте вперто стоїмо на своєму мандрівному шляху й не хочемо зійти з нього. Ми ладні піти світ за очі, за океани, у краї тропічні чи полярні, аби не вертати додому, – це явище, яке не має прикладу в історії. І в цих важких умовинах життя, віддані на ласку чужих народів, ставши перехожими гостями – ми далі творимо свою культуру. Маємо школи, нижчі, середні і вищі, навіть свій університет, маємо свої церкви, лікарні, театри, видавництва, газети, трупи артистів, співців, а наші поети й прозаїки не перестають і тут, на чужині, плекати рідне слово. Який інший народ спромігся б на це? ”

 

 

Ідея