Основи зобов’язального права

1. Поняття та зміст зобов'язань. Підстави виникнення зобов'язальних правовідносин. Договірні та недоговірні зобов'язання

2. Загальні положення про договори. Укладення, зміна та розірвання договорів. Відповідальність за порушення зобов'язань і за порушення виконання договорів

3. Виконання зобов'язань. Забезпечення виконання зобов'язань. Загальні підстави припинення зобов'язань

 

 

Зобов'язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язання вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За підставою виникнення всі зобов'язання поділяють на 2 групи:

1. Договірні (що виникають на підставі цивільно-правових договорів) ;

2. Недоговірні (що виникають з підстав, передбачених цивільним законодавством) :

а) в результаті заподіяння шкоди;

б) за результатами конкурсу;

в) внаслідок публічного обіцяння винагороди;

г) внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи, без достатніх правових підстав;

д) внаслідок рятування, або охорони чужого майна.

Структура зобов'язань:

1. Суб'єкти зобов'язань:

а) боржник (суб'єкт обов'язку, щодо виконання зобов'язання) : може бути один або більше

осіб-боржників у одному зобов'язанні;

б) кредитор (суб'єкт права вимоги виконання зобов'язання) : може бути один або більше осіб-кредиторів у одному зобов'язанні;

2. Кредиторами і боржниками можуть виступати фізичні та юридичні особи.

Об'єкт зобов'язань (певна дія) :

- передача майна;

- виконання роботи;

- надання послуг;

- сплата грошей.

3. Зміст зобов'язання: складають права та обов'язки боржника і кредитора.

4. Правова норма (Закріплює зміст та учасників зобов'язальних відносин, може міститись в цивільному законодавстві та/або в договорі між сторонами зобов'язань, що укладений відповідно до вимог законодавства)

 

 

Відповідальність за порушення зобов'язань і за порушення виконання договорів.

Договір – домовленість двох, або більше сторін, яка спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦКУ).

Може бути двостороннім або багатостороннім. А за змістом – одностороннім (якщо боржник має лише обов'язки, а кредитор лише права) і двостороннім (якщо і кредитор і боржник мають взаємні права та обов'язки). Як правило, договір є відплатним. Не відплатним він є тільки у випадках прямо зазначеним законодавством або умовами договору чи суть зобов'язання така, що не передбачає оплати.

Сторони зобов'язання є вільними в укладанні договорів, виборі контрагента та визначені умов договору, з врахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, а також вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

До змісту договору можуть входити такі умови:

1. Істотні умови – умови, які обов'язково повинні бути включені до договору, відповідно до вимог його сторін і законодавства. Завжди істотними є умови, про предмет договору, умови визначені необхідними законодавством для договору певного виду і ті на яких настоюють сторони.

2. Звичайні (типові) – умови, які присутні у змісті договірного зобов'язання не залежно від включення їх до змісту договору в силу вимог законодавства. Як правило, у договорах норми законодавства не дублюються, а в них робиться посилання на ці норми, або посилання на умови типових договорів оприлюднених у встановлених законом порядку.

3. Випадкові – умови, які включаються до договору на розсуд самих сторін і є обов'язковим до виконання лише тому, що включені в договір, який і є правовим актом, такі умови не повинні суперечити законодавству.

Договір набуває чинності з моменту його укладення.

Ціна договору встановлюється за домовленістю сторін, якщо, сторони в договорі не визначили ціну (або порядок її визначення), то вона визначається виходячи із звичайних цін, які склалися на аналогічні товари, роботи, або послуги на ринку відповідного товару на момент укладення договору.

Якщо сторони не можуть дійти згоди у тлумаченні умов договору, то вони вправі звернутися до суду (до ст. 637, 213 Цивільного Кодексу).

Укладення договору – зустрічні договірно-процедурні дії сторін щодо вироблення умов договору та оформлення його як правового акту.

Договір вважається укладеним, якщо сторони, в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом здійснення пропозиції (оферти) однією стороною і її прийняття (акцепт) іншою. Моментом укладення договору є момент отримання відповіді на пропозицію, або вчинення якоїсь дії на користь особи, яка зробила пропозицію і яка свідчить про згоду другої сторони.

Договір може бути укладений в усній формі (ст. 206 ЦК) ; в простій письмовій формі (як паперовій так і електронній)  (ст. 207ЦК) ; в письмовій, нотаріально посвідченій (ст. 209ЦК) і в реєстраційній формі (ст. 209-211ЦК). Якщо законом прямо не передбачено чітко форму договору, то сторони вправі вільно обирати форму договору.

Договір, який згідно закону підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та/або державної реєстрації вважається укладеним з моменту його посвідчення та/або реєстрації.

Пропозиція укласти договір, повинна містити всі істотні умови майбутнього договору і виражати реальний намір особи взяти