Позбавлення усиновлювача батьківських прав, недійсність та скасування усиновлення

 

Вступ

1. Усиновлення: поняття, суб’єкти, умови та порядок його здійснення

1.1 Поняття усиновлення

1.2 Особи, які можуть бути усиновлені

1.3 Особи, які можуть бути усиновлювачами

1.4 Умови усиновлення та порядок його здійснення

2. Позбавлення усиновлювача батьківських прав, недійсність та скасування усиновлення

2.1 Позбавлення усиновлювача батьківських прав

2.2 Недійсність усиновлення

2.3 Скасування усиновлення

Висновок

Використана література

 

Сімейний кодекс України наголошує, що усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки та сина. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Практично усиновлення є формою влаштування особи шляхом юридичного «заміщення» її сім’ї іншою. Основним завданням цього «заміщення» є подолання процесу «соціального відторгнення» особи з боку суспільства, залучення її до нормального процесу природного буття, але у складі іншої сім’ї та іноді навіть і під іншим іменем.

Усиновлення традиційно розглядають як суто сімейно-правовий інститут. Проте сучасне розуміння місця особистих немайнових прав у системі приватноправових відносин дозволяє стверджувати, що право на усиновлення є їх органічним складовим елементом. У цивільному законодавстві ми не знайдемо згадки про особисте немайнове право людини на усиновлення. До числа особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, Цивільний кодекс України (ЦК України) відносить право малолітньої або неповнолітньої особи, а також фізичної особи, яку визнано недієздатною, або цивільну дієздатність якої обмежено, на опіку або піклування.

Під усиновленням у юридичній науці розуміють юридичний акт, в силу якого між усиновленим (та його нащадками) і усиновителем (і його родичами) виникають ті самі права й обов’язки, що й між родичами за походженням. Одночасно за цим актом усиновлена особа втрачає особисті та майнові права і звільняється від обов’язків по відношенню до своїх батьків та їх родичів. Тобто усиновлення є прийняттям у сім’ю чужих дітей, які втратили своїх батьків (сиріт), або які не можуть виховуватись ними внаслідок певних причин. Не в останню чергу усиновлення задовольняє і особисту мету усиновителів, особливо тих, хто не має власних дітей, – зробити своє сімейне життя більш змістовним.

Усиновлення – це юридичний акт, в результаті якого усиновлений отримує щодо усиновителя і його родичів права й обов’язки, встановлені Законом для батьків і дітей, і втрачає їх щодо своїх родичів за походженням. Усиновлення є важливою формою виховання усиновлених (сиріт або дітей, батьки яких з певних причин про них не піклуються). Усиновлення відповідає як інтересам дітей, оскільки вони отримують сім’ю замість втраченої, так і інтересам усиновителів, задовольняючи їх почуття материнства і батьківства.

Усиновлення – це акт великої соціальної ваги, прояв гуманізму та жертовності, а також реалізація природної потреби материнства і батьківства та водночас захист від самотності.

Отже, сьогодні відбулось ускладнення акцентів усиновлення – задоволення інтересів не тільки усиновленого, під якими необхідно розуміти передусім нормальні умови його виховання, а й інтереси усиновителів, які прагнуть, щоб їх сім’я була повною. В результаті усиновлення відбувається певний обмін усіх особистих і майнових прав, бо, з одного боку, припиняються правовідносини дитини з кровними батьками, а з іншого – виникає правовий зв’язок з особами, що їх заміняють.

Дитина може залишитись без батьківського догляду внаслідок дії різноманітних обставин: у разі смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, засудження до позбавлення волі, тяжкої хвороби або тривалої відсутності батьків, ухилення батьків від виконання своїх обов’язків, відмови батьків взяти своїх дітей із пологових будинків або інших установ. У більшості випадків, якщо батьки тимчасово не мають можливості здійснювати догляд за своїми дітьми, вони влаштовують їх до родичів або інших осіб, а у певних випадках і в державні установи.

 

 

Право сучасного цивільного суспільства не може залишати поза увагою дітей, позбавлених батьківської турботи. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Для допомоги таким дітям створено розгалужену систему державних дитячих закладів, у яких вони утримуються на повному державному забезпеченні у віці від трьох років до повноліття. До основних закладів, діяльність яких пов’язана з утриманням дітей, належать:

- дитячі будинки для дітей дошкільного віку;

- дитячі будинки для дітей шкільного віку;

- дитячі будинки змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку;

- загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (можуть бути з дошкільними відділеннями).

Разом з тим велику допомогу по влаштуванню дітей, які залишилися без батьків, надають державі окремі громадяни, які за власним бажанням беруть дітей до себе в сім’ї для того, щоб замінити їм відсутніх батьків, поставивши їх у становище рідних дітей. Саме такою формою виховання та турботи про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, є прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, які за наявності відповідних умов можуть створюватися рішенням місцевої державної виконавчої влади. Метою створення дитячих будинків сімейного типу є подальше посилення державної допомоги дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків,