Вища освіта в умовах ринкових відносин

Ринок праці останнім часом характеризується глибокою регіональною диференціацією, безробіттям, низькою заробітною платою.

Основною проблемою сьогодення визначають невідповідність параметрів функціонування вищої освіти потребам ринку праці. До сучасних проблем їх розвитку відносять різні, але проаналізуємо деякі з них:

Відсутність балансу між попитом і пропозицією на ринку праці. Найбільший обсяг послуг на ринку праці представлений вищою школою – майже 70% обсягу реалізованих освітніх послуг. Це означає, що ринок праці все більше поповнюють фахівці з вищою освітою, хоча попит на них не завжди адекватний. На ринку праці сьогодні затребувані представники технічних професій середньої та нижчої ланки і технічних спеціальностей взагалі, однак відповідний профіль навчання слабко популяризується і залишається недостатньо привабливим для молоді, бо не тільки потребує більш тривалого й складного навчання, а й не відповідає сучасним уявленням про престиж роботи й комфортні умови життя. Сучасний ринок праці і ринок світних послуг мають яскраво виражений регіональний характер. Населення різних території (переважно міста та села) одержують різну за якісними характеристиками вищу освіту. За цих умов ринок освітніх послуг має бути спрямований не лише на виконання завдань, поставлених державою, а й на задоволення постійно зростаючого суспільного освітнього попиту, на підвищення освітнього рівня економічно активної частини населення України [9].

Невідповідність вакансій і рівня кваліфікації. Сучасні випускники стурбовані питанням працевлаштування. Роботодавці майже в усіх установах, організаціях та приватних структурах віддають перевагу людям із досвідом роботи, котрі набули певних навичок, а не випускникам вищих навчальних закладів, у яких лише теоретичні знання.

Молодіжне безробіття. За даними державної служби зайнятості, 2010 року в Україні серед безробітних віком 15-25 років частка випускників вищих, професійно-технічних навчальних закладів, загальноосвітніх шкіл становила відповідно 36, 9%; 55, 9%; 7, 2%.. Саме безробіття є причиною трудової міграції та великих витрат ВВП. Перед Україною стоїть завдання створення європейського наукового та освітнього простору задля підвищення конкурентоспроможності випускників вищих навчальних закладів при працевлаштуванні, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці [11].

Сучасний ринок праці пережмває переначення ринку праці фахівцями «модних» професій: юристів, економістів, тощо. Такі негативні тенденції зумовлені суб’єктивними інтересами вищих навчальних закладів, зацікавлених у кількості показників контингенту студентів з якими пов'язаний рівень фінансування вищих навчальних закладів, як з державного бюджету, так і з позабюджетних коштів. Система професійно – технічної підготовки кадрів в Україні зазнала суттєвих негативних змін, що вплинуло як на ринок праці, так і на ринок освітніх послуг [11, 10].

Іншої негативною та глобальною ознакою в освітньому просторі є відсутність налагодженої системи працевлаштування фахівців. Так, відбувається процес створення спеціальних підрозділів вищих навчальних закладів з питань працевлаштування випусників. На сьогодні вони функціонують не в усіх навчальних закладах, свідченням чого є 27, 9% студентів, які під час соціологічного опитування щодо входження національної системи вищої освіти в Європейський простір вищої освіти, взагалі нічого не знали про їх існування. Лише 15, 9% студентів розраховують на наявні зв’язки своїх ВНЗ з роботодавцями, а 16, 1% – на існування розподілу для бюджетників. Вагомо відзначити, що більшість студентів денної форми навчання потребують в сполученні навчання з роботою з матеріальних або кар’єрних міркувань.

Дуже важливим чинником у ринку праці є конкурентність. Формування конкурентного середовища в освітній галузі, як і в інших галуззях національної економіки, сприяли процеси роздержавлення, приватизації та комерціалізації. У результаті цих процесів утворилася значна кількість різноманітних форм господарювання, що разом з механізмом вільног ціноутворення є класичними необхідними інституціями ринку і створюють середовище для розвитку конкуренції.

На розвиток конкуренції в галузі освіти впливали прояви корупції при вступі у ВНЗ, що породжувало нечесну конкурентну боротьбу. Із заповадженням зовнішнього незалежного оцінювання ситуація щодо конкуренції за абітурієнта змінилась, адже абітурієнт має можливість подавати документи в декілька навчальних закладів. Тому вагомим чинником привабливості конкретного ВНЗ є його здобуті конкурентні переваги: рівень поінформованості про ВНЗ, рівень професійної підготовки студентів, забезпеченість професорсько – викладацькими кадрами, забезпеченість приміщеннями, обладнанням, технікою, забезпеченість навчально – методичною літературою, престижність диплома серед роботодавців, добрі відгуки від колег, друзів, знайомих, організація наукової роботи студентів, розвиток міжнародних зв’язків у галузі освіти. впровадження новітніх технологій навчання, рівень організації поза навчальної та виховної роботи, а не сума хабар при вступі. Запровадження ЗНО сприяє розвитку чесної конкуренції і посилює регіональну конкуренцію між закладами освіти [8].

На посилення внутрішньої конкуренції на ринку освітніх послуг серед ВНЗ за абітурієнт впливає інтеграція і діяльність міжнародного науково – освітнього товариства завдяки Болонському процесу. Конкуренція з боку іноземних ВНЗ, хоч і слабнув, та перебудова системи освіти згідно з Болонською системою навчання, вплинула на універсальність освітніх закладів, що розширило можливості студентів слухати курси різних університетах світу [7].

Україна протягом останніх десятиліть зробила серйозні кроки в напрямі збільшення фінансування освітньо – наукової галузі. В цілому спостерігається тенденція до зниження фінансування з боку держави, що своєю чергою ставить нові завдання перед закладами освіти, зокрема ВНЗ щодо залучення студентів на платній основі, і як наслідок посилення комерційний підхід до освіти в умовах недостатнього фінансування може призвести до розвитку нерегульованої конкуренції серед навчальних нерегульованої конкуренції серед навчальних закладів, а в подальшому – до зміни їхньої місії, зниження їхньої ролі в соціально – економічному [1].

Платну форму навчання можна розглядати як інструмент цінової конкуренції. встановлюючи ціну на освітні послуги, кожний навчальний заклад враховує середньо ринкові ціни, притаманні регіону, оскільки специфіка надання послуг полягає у невіддільності послуги від виробника [7].

Інструментами нецінової конкуренції на ринку освітніх послуг є якість освітніх послуг, організація їх надання, та імідж ВНЗ у цілому, тобто нецінові конкурентні переваги. Форми конкурентної боротьби визначає кон’ютура ринку.

На розвиток конкуренції на ринку освітніх послуг для конкретного навчального закладу створюють альтернативні засоби навчання і пізнання: диски, книги, Інтернет, освітні канали та передачі радіо, репетиторство, а також виробники друкованих, відео-, аудіо-, комп’ютерних навчальних посібників, тощо. У відносини конкуренції з освітніми установами вступають і ті фірми, які пропонують інші шляхи задоволення потреб у знаннях. наприклад, консультаційні фірми [5].

Висновки дослідження і перспективи подальших розвідок у цьому напрямку. На основ викладеного в статті можемо стверджувати, що освіта не дивлячись на політичні, економічні, соціальні аспекти залишається головним центром культурної молоді. Але в Україні зростають негативні процеси щодо становища системи вищої освіти на ринку праці. Структура якість підготовки фахівців у системі вищих начальних закладах не зовсім відповідає потребам національного ринку праці. що обумовлює високий рівень безробіття.

 

 

1. Балашов Г. В. Экономика высшей школы: проблемы и перспективы / Г. В. Балашов., 1996. – 130 с.
2. Балашов Г. В. Трансформация экономического механизма высшей школы в современных условиях / Г. В. Балашов., 1996. – 205 с.
3. Гук Н. Вища освіта крізь призму ринку праці / Наталія Гук // Віче (Журнал Верховної ради України) [Електронний ресурс] / Н. Гук // № 6. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: Режим доступу: http: //www. viche. info/journal/3028/.
4. Зарецкая С. Л. Образование в контексте глобализации / С. Л. Зарецкая., 2001. – 34 с. – (Экономика образования.).
5. Катеринчук О. В. Модернізація системи освіти [Електронний ресурс] / О. В. Катеринчук – Режим доступу до ресурсу: http: //intkonf. org/katerinchukkovv modernizatsiyaasistemiiosviti
6. Куценко В. І. Ринок праці та освітніх послуг: шляхи оптимізації їх взаємодії у контексті вимог інформаційнооінноваційного суспільства / Куценко В. І., Чорнодід І. С. [Електронний ресурс] / В. І. Куценко // Економіка. Проблеми економічного становлення. – Режим доступу до ресурсу
7. Карпюк О. А. Фактори формування та розвитку ринку освітніх послуг [Електронний ресурс] / О. А. Карпюк – Режим доступу до ресурсу: /www. nbuv. gov. ua.
8. Куценко. Вища і післядипломна освіта в ринкових умовах / В. І. Куценко. – Київ: РВПС України НАН України,, 2009. – 224 с.
9. Лавриненко Л. М. Взаємодія ринку праці з ринком освітніх послуг / Лавриненко Л. М. [Електронний ресурс] / Л. М. Лавриненко // Экономические науки. № 5 – Режим доступу до ресурсу: http: //www. rusnauka. com/ 23_NPM_2011/Economics/5_91171. doc. htm.
10. Мартякова О. В. Взаємодія ринків праці та освітніх послуг: тенденції і перспективи розвитку [Електронний ресурс] / О. В. Мартякова – Режим доступу до ресурсу: http: //archive. nbuv. gov. ua/ portal/soc_gum/sre/2012_7/19. pdf.
11. Плахотнікова Л. О. Взаємодія процесів реформування системи вищої освіти та економіки України [Електронний ресурс] / Л. О. Плахотнікова – Режим доступу до ресурсу: http: //www. rusnauka. com/ 24_SVMN_2008/Economics/27097. doc. htm.
12. Моніторінгове дослідження входження національної системи вищої освіти в Європейській простір вищої освіти та наукового дослідження [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http: //kno. rada. gov. ua/komosviti/doccatalog/document? id= 5401.
13. Ніколаєнко С. Заморожена освіта, або чого очікувати освітянам і науковцям від Держбюджету / С. Ніколаєнко. // Дзеркало тижня.. – 2009
14. Пищуліна О. Особливості боротьби з корупцією у сфері вищої освіти / О. Пищуліна. // Політичний менеджмент. – 2010.