Людина та її середовище існування

 

У будові земної кулі виділяють зовнішні оболонки – атмосферу й гідросферу, та внутрішні – літосферу (земну кору), мантію та ядро. Земля має геосфери, тобто концентричні оболонки, з яких вона складається. Геосфери мають свої структури, фізичні та хімічні властивості. Крім того, виділяють ще географічну оболонку Землі (епігеосферу) – комплексну оболонку землі, яка існує в шарі взаємодії атмосфери, гідросфери, літосфери й біосфери.

Біосфера (грец. bios – життя, spharia – куля, сфера) – оболонка нашої планети, в якій розвивається життя різноманітних організмів, що населяють воду, повітря, сушу, ґрунт. Вона охоплює нижню частину атмосфери (аеробіосферу) до висоти 25- 30 км (до озонового шару), усю гідросферу (гідробіосферу), тобто річки, моря, океани тощо, верхню частину земної кори (террабіосферу) до глибини 3-5 км і верхні шари літосфери (літобіосферу). Згідно з останніми даними, товщина біосфери становить 40-50 км. Біосфера – активна оболонка Землі, у якій сукупна діяльність живих організмів виявляється як геохімічний фактор планетарного масштабу, що є основою середовищеутворювання. Під терміном і поняттям «біосфера» розуміють як живі організми («живу речовину»), так і середовище їх існування.

За своєю структурою біосфера є результатом взаємодії живої й неживої матерії. Найважливішими компонентами біосфери є:

 жива речовина (рослини, тварини й мікроорганізми) ;

 біогенна (нежива) речовина (органічні та органікомінеральні продукти, створені живими організмами впродовж геологічної історії – кам’яне вугілля, нафта, торф тощо) ;

 косна речовина (гірські породи неорганічного походження й вода) ;

 біокосна речовина (продукти синтезу живого й неживого, тобто опадові породи, ґрунт, мул).

Жива речовина має специфічний хімічний склад. У ній переважають водень (10%), вуглець, кальцій, азот (1-10%), кисень (65-70%), сірка, калій, хлор (0, 1-1%). Загальну масу живої речовини оцінюють у (2, 4-3, 6) 1012 тонн. Усі компоненти біосфери тісно взаємозв’язані.

Особливістю біосфери є її цілісність та наявність життя. Жива речовина Землі – це найпотужніша сила в біосфері, яка матеріально та енергетично визначає її функції. У результаті безперервної взаємодії (обміну) між компонентами біосфери під впливом живої речовини змінюються як організми, що її населяють, так і середовище, в якому вони живуть. Завдяки живій речовині підтримується взаємозв’язок і взаємозумовленість усіх компонентів біосфери.

Живі організми в біосфері та середовище їх життєдіяльності органічно зв’язані й постійно взаємодіють, утворюючи цілісну динамічну систему, що існує завдяки кругообігу речовин.

Цей багатосторонній і різноманітний зв’язок визначає біосферу як гігантську екологічну систему, в якій людина є, з одного боку, біологічною частиною всієї системи, а з іншого – активним її перетворювачем. Біосфера скінченна, вона має певні визначені геометричні розміри й біологічні можливості. Тому не можна взяти від природи більше, ніж вона може дати.

Наростаюча технічна та енергетична озброєність людства негативно впливає на збалансованість процесів, що проходять у біосфері. Тому сьогодні глобальним завданням є визначення та здійснення допустимих меж впливу на біосферу з метою уникнення екологічної катастрофи. Непродумана виробнича діяльність не тільки підриває основу стійкості та організованості біосфери, а й може призвести до тяжких наслідків.

Кінцева мета людини стосовно біосфери – управління всіма найважливішими процесами, що відбуваються в екологічних системах, тобто перетворення біосфери в ноосферу – сферу розуму.

Ноосфера – вища стадія розвитку біосфери, що характеризується збереженням усіх природних закономірностей, притаманних біосфері, більш високому рівню розвитку господарських сил, наукової організації впливу суспільства на природу, з максимальними можливостями суспільства задовольнити матеріальні та культурні потреби людства.

У науці про ноосферу В. І. Вернадський виокремив думку про те, що геохімічні функції людства характеризуються не його масою, а його виробничою діяльністю. Темп, напрям, характер використання людством біогеохімічної енергії мають визначатися не потребами, а розумом людини. Він, зокрема, писав: «Людство загалом стає потужною геологічною силою. І перед ним, перед його думкою й працею постає питання про перебудову біосфери. Цей новий стан біосфери, до якого ми, не помічаючи цього, наближаємось, і є ноосферою».

Ноосфера – не суспільство, що існує в певному середовищі, це не просто природне середовище, що зазнає сильного впливу людства, а єдине ціле, у якому поєднується суспільство, що розвивається, й перетворене природне середовище. Виникає цілком новий об’єкт, в якому переплітаються закони неживої й живої природи, суспільства й мислення. Ноосфера – новий стан біосфери, що ґрунтується на універсальному зв’язку природи й суспільства, за якого подальшу еволюцію планети Земля спрямовує Розум.

Перехід біосфери в ноосферу розпочався з появою суспільства, розвитку науки й техніки. Нині ноосфера перебуває на етапі становлення.

Завершуючи визначення поняття «біосфера», необхідно сказати, що вона може існувати без людини, водночас життя людини поза біосферою неможливе. Загалом біосфера є глобальною екологічною системою («екосистемою»), а її складові частини – локальними екосистеми.

Наявність атмосфери є необхідною умовою життя на Землі. Кисень в атмосферному повітрі потрібний живим організмам для дихання, а вуглекислий газ – рослинам для розвитку. Озон поглинає в стратосфері ультрафіолетові промені, які у разі проникнення на земну поверхню в значних кількостях негативно впливали б на живі організми.

Особливо важливою є участь атмосфери в кругообігу води на Землі, перенесенні водяної пари повітряними масами