Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Інтелектуальний і культурний внесок України в світову цивілізацію

Предмет: 
Тип работы: 
Повідомлення до семінарського заняття
К-во страниц: 
13
Язык: 
Українська
Оценка: 
Повідомлення на тему:
 
«Інтелектуальний і культурний внесок України в світову цивілізацію»
 
Про якісні зміни в культурному житті України за умов розбудови української державності свідчить динаміка розвитку національної освіти. Вже в березні 1917 р. було відкрито українську гімназію в Києві, невдовзі – університет у Катеринославі, консерваторію в Харкові, сільськогосподарський інститут у Одесі. У жовтні 1917 р. розпочинає роботу Український народний університет у Києві, в Житомирі – Український учительський інститут. Тоді ж відкривається Науково-педагогічна академія. Активізується видавнича справа. За десять пореволюційних років українських періодичних видань виходило більше, ніж за всі 130 попередніх років, серед них, зокрема, в 1921 р. – 121 часопис, 60 газет.
Влітку 1918 р. було створено комісію з організації проекту Української Академії наук (УАН) під керівництвом міністра освіти М, Василенка. У вересні того ж року проект був затверджений Радою Міністрів. Першим президентом УАН призначено В. Вернадського, на той час члена партії кадетів, визначного вченого й організатора науки. До 1928 р. незмінним секретарем Академії був А. Кримський, вчений зі світовим ім'ям, сходознавець, славіст.
Значний внесок в організацію УАН зробили українські вченіака-деміки Д. Баталій, П. Тутковський, Є. Тимченко, М. Петров, М. Туган-Барановський, С. Єфремов, Ст. СмальСтоцький, М. Сумцов, М. Біляшевський, М. Холодний. В Академії в різні періоди працювали Д. Граве, М. Крилов, К. Воблий, М. Птуха, Г. Пфейффер, М. Кащенко, Д. Заболоцький, В. Липський, О. Корчак-Чепурківський, М. Перетц.
У 20-х рр. під егідою Академії плідно розвивається наука. Приділяється увага фундаментальним дослідженням у галузі промисловості, нових технологій, культури та мистецтва.
Загальне піднесення національної культури було тісно пов'язане з розвитком літературного процесу. У 1918-1921 рр. виникає велика кількість літературних об'єднань, друкуються різноманітні художні збірки й альманахи – «Мистецтво», «Літературно-критичний альманах», «Червоний вінок», «Музагет», «Гроно», «Зшитки боротьби», «Шляхи мистецтва», «Жовтень», «Вир революції» тощо.
Тоді ж виходять поетичні збірки В. Чумака («Заспів»), В. Сосюри («Червона зима»), І. Кулика («Мої коломийки»). Помітне місце в тогочасній поезії посідають В. Блакитний, Д. Загул, Г. Епік, В. Поліщук, Є. Плужник, Г. Шкурупій. Подією культурного життя стали поетичні збірки П. Тичини «Сонячні кларнети» і «Плуг».
Новій українській поезії того часу були притаманні романтичні настрої. Характерними рисами поетики нового стилю були неспокій, прискорений рух життя, пошуки адекватних форм і засобів його художнього вираження. Важливою ознакою культурного відродження стало продовження гуманістичних традицій Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського.
На творчості українських літераторів 1917-1921 р. позначився також вплив європейського модернізму. Зокрема, тяжіння до нього було характерним для творів поета, театрознавця, перекладача М, Вороного. Він навчався на філософському факультеті Віденського та Львівського університетів, добре знав європейську літературу. На формування його світогляду й літературно-естетичних уподобань вплинуло знайомство з І. Франко. У 1901 р. М. Вороний опублікував у «Літературно-науковому віснику» лист програмного характеру де закликав письменників до участі в альманасі, який би «змістом і формою наближався до нових течій і напрямів сучасних європейських літератур». Творчість М. Вороного знаменувала певний розрив з народницькою поетичною традицією. Він одним із перших увів до української лірики тему міста, інші модерністські мотиви європейської поезії, в яких протиставлялися поетична одухотвореність і буденність. Як поет М. Вороний утверджував прагнення до вищої краси, осягання космосу («З-над хмар і долин», «В сяйві мрій» тощо). Плідно займаючись новаторськими пошуками в галузі театрального мистецтва, М. Вороний був одним із засновників Національного зразкового театру (1917 р.), засновником і керівником Українських вищих драматичних курсів (1918-1919 рр.). Цей видатний діяч української культури XX ст. був двічі репресований, у 1934 та 1938 рр.
Тенденції європейського модернізму, зокрема в таких формах, як символізм та футуризм, помітні також у творчості поетів Д. Загула, Я. Савченка, О. Слісаренка, М. Терещенка, В. Кобилянсько-го, Г. Михайличенка. У контексті модерністських пошуків складався поетичний доробок таких поетів, як Б. Лепкий, В. Пачов-ський, С. Луцький, М. Яцків, П. Карманський, С. Чарнецький, які групувалися навколо «Молодої музи» (1906-1909 рр.) у Львові.
Проте наближення до західноєвропейської модерністської естетики не було механічним запозиченням. Продовжуючи притаманну для української культури барокову традицію, поети XX ст. виробляли новий, необароковий стиль у формі символізму. На відміну від інших національних типів символізму, зокрема російського, український символізм, попри програмний песимізм та містику, виявляє «поетичний єретизм», переборюючи відчуття безнадії та відчаю. Прикладом цього може бути творчість Д. Загула (1890- 1938 рр.), зокрема його збірка «На грані» (1919 р.), де поет звертається до мотивів революційного героїзму та оптимізму.
Подібні мотиви відчутні й у творчості М. Бажана 20-х рр. Його поезія характеризувалася узагальненнями глибокого філософського значення. Про зрілість таланту поета свідчить збірка «Будівлі» (1929 р.), що цілком відповідає традиціям необароко і водночас є новаторською, наповненою тонкими відтінками художнього зіставлення віків та культур. Це явище яскравого національного колориту – у відчуттях, мові, мисленні.
Найвидатніша постать тогочасної української поезії – П. Тичина, який після виходу збірки «Сонячні кларнети» (1918 р.) здобув славу «глибоко національного поета». Його поезії мали новаторський резонанс далеко за межами України. На жаль, під тиском політичної диктатури поет зайняв примиренську позицію і був канонізованй як зразковий оспівувач соціалістичних
CAPTCHA на основе изображений