Проблема сенсу життя людини в українській філософії ХІ – першої половини ХVІІ ст.

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

 

УДК 1 (447)  (09) + (140)

 

Жеребило Ірина Владиславівна

 

 

Спеціальність – 09. 00. 05 – історія філософії

 

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

 

Львів – 2002

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському Національному університеті імені Івана Франка (кафедра теорії та історії культури).

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, Кашуба Марія Василівна, професор кафедри філософії ЛНУ ім. І. Франка.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук Братасюк Марія Григорівна професор кафедри теорії держави і праваТернопільської академії народного господарства; кандидат філософських наук Семенов Андрій Миколайович, Доцент кафедри філософії Волинського університету ім. Лесі Українки.

Провідна установа: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка.

Захист відбудеться “25” квітня 2002 р. о 15. 00 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 35. 051. 02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 301.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

 

Актуальність теми. Проблема сенсу життя людини особливо вагомо постає тоді, коли загострюється відчуття людської особистості, коли людина відчуває потребу самореалізації, осмислення свого призначення, своєї ролі в суспільному розвитку насамперед. Нині в українській дійсності настали такі часи. У суверенній демократичній державі людина відчуває себе відповідальною не лише за власну долю, а й за долю всієї спільноти. Для українського громадянина настав час осмислення себе, власних можливостей творити своє життя і впливати на життя своєї держави, як це задекларовано у Конституції України. Важливо у цій ситуації знати традиції, які склалися в нашій духовній культурі щодо осмислення призначення й можливості реалізації людської особистості, буття людини, сенсу й мети її життя. Цілеспрямоване включення у соціально-перетворюючу діяльність духовного, інтелектуального потенціалу якнайбільшого числа людей є беззастережною умовою для вирішення завдань гуманістичного оновлення нашого суспільства в процесі тих змін, які нині здійснюються. Перебудова свідомості людини, системи ціннісних орієнтирів, всієї психології особистості не можуть бути здійснені без глибокого знання історичного досвіду, накопиченого десятками поколінь у плані усвідомлення свого призначення на землі, сенсу свого життя й діяльності. Без цього неможливий розвиток і реалізація людських здібностей, виховання в людині вміння свідомо спрямовувати й організовувати свою життєдіяльність.

Розгляд такої проблеми набуває особливої актуальності у зв’язку з перспективами оновлення суспільства, утвердження у свідомості особи спрямованості на гуманістичні цінності, які становлять основний і, можливо, єдино вартісний сенс життя. Правова держава, громадянське суспільство, вільний ринок та ін. не можуть самі собою виступати метою оновлення – це лише засоби відродження зруйнованої загальнолюдської культури, яке неможливе без духовного оновлення особистості, без цілей та ідей, які одухотворюють людське життя і надають йому сенсу.

Тому одним з головних завдань нинішнього етапу становлення особистості є пошук смисложиттєвих орієнтирів, зокрема, як у сучасному духовному полі, так і в нашому минулому.

Стан наукової розробленості теми. Дослідження проблеми сенсу життя людини в українській філософії епохи середньовіччя не представлене окремими працями, хоча є ряд фундаментальних розробок проблеми людини, а також низка праць, де частково розглядається й проблема сенсу життя. Зокрема, подібні питання зачіпають Вілен Горський у своїх дослідженнях філософських ідей епохи Київської Русі, Станіслав Бондар, Надія Пікулик, Мирослав Попович, Марія Братасюк, Богдана Криса, Оксана Матковська, Валерія Нічик, Марія Кашуба, Ігор Захара, Володимир Литвинов, Олесь Старовойт, Іван Паславський, Андрій Пашук та ін. дослідники, які довгі роки працюють у галузі вітчизняної історії філософії епохи середньовіччя, і побіжно, в колі багатьох розмаїтих проблем, висвітлюваних давніми мислителями, торкаються також і сенсу життя людини, осмислення нею свого призначення на землі.

Ученими діаспори чи зарубіжними дослідниками проблема сенсу життя в українській філософії епохи середньовіччя майже не ставилася, хіба що в контексті осмислення історії культури, чи долі людини як суб’єкта культури (Микола Шлемкевич, Євген Маланюк, Володимир Янів та ін).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах наукових досліджень кафедри теорії та історії культури Львівського національного університету імені Івана Франка, де розробляються проблеми становлення та закономірності розвитку української духовної культури, а також у межах тематики наукових досліджень кафедри історії філософії “Розвиток філософської думки України”.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає в з’ясуванні розуміння проблеми сенсу життя людини українськими мислителями епохи середньовіччя, а також впливу такого розуміння на поведінку людини в суспільному житті, на усвідомлення її ролі й призначення в земному бутті.

Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

- проаналізувати розуміння й трактування українськими мисли-телями поняття сенсу життя як земного буття людини;

- прослідкувати різні підходи до розуміння призначення людини й змісту її діяльності мислителів епохи Київської Русі;

- дослідити особливості розуміння українськими мислителями сенсу життя людини як духовного вдосконалення;

- розкрити сутність