Розвиток просторової перцепції у осліплих осіб зрілого віку

ІНСТИТУТ ДЕФЕКТОЛОГІЇ АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

 

ЖУРОВ ВАДИМ ВОЛОДИМИРОВИЧ

 

УДК: 159. 937: 376. 32

 

 

19. 00. 08 – спеціальна психологія

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

 

Київ – 2002

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті дефектології АПН України.

Науковий керівник — кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Вавіна Людмила Сергіївна, Інститут дефектології АПН України, завідувач лабораторії тифлопедагогіки.

Офіційні опоненти — доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Киричук Олександр Васильович, Інститут підготовки кадрів ДСЗУ, завідувач кафедри психології та соціальної роботи — кандидат психологічних наук, доцент Синьова Євгенія Павлівна, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, завідувач кафедри тифлопедагогіки.

Провідна установа — Інститут психології АПН України імені Г. С. Костюка, лабораторія психодіагностики, м. Київ.

Захист відбудеться “11” червня 2002 року о 1430 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 450. 01 в Інституті дефектології АПН України (04060, Київ, вул. М. Берлинського, 9).

 

 

Актуальність дослідження. Проблема спеціального навчання орієнтації сліпих у відкритому просторі залишається завжди актуальною для реабілітаційного процесу, оскільки в умовах зорової депривації значно обмежуються функціональні можливості людини. Значущість проблеми зумовлюється й тим, що в існуючій системі реабілітації дорослих інвалідів за зором увага переважно надавалась елементарній та трудовій реабілітації. Тим часом ряд проведених досліджень (Р. Бандзявіченє, В. О. Кручинін, О. Г. Литвак, Г. Ю. Мустафаєв та ін.) та реабілітаційна практика засвідчують, що у людей, які пережили фазу загостреного реагування на втрату зору і набули вже необхідних навичок самообслуговування, працевлаштованих, залишаються невирішеними психологічні проблеми, що гальмують повноцінну їх адаптацію і провокують розвиток “стійких патохарактерологічних розладів” (О. І. Семенов). Виникає необхідність у наданні їм своєчасної та ефективної допомоги у просторовій орієнтації та психологічній реабілітації, зокрема в профілактиці й корекції тривожних станів.

Необхідність розробки і обгрунтування психологічних умов перцептивного навчання інтермодальної просторової перцепції осліплих дорослих на основі збережених аналізаторів зумовлюється недостатністю теоретичної розробки функціонування перцептивних процесів при втраті зору та корекційних методик розвитку перцепції в осіб даної вікової категорії. Малопродуктивна життєдіяльність осліплих позначається на соціальних потребах, емоційній сфері людини, яка перебуває в умовах зорової депривації. В Україні ці концептуальні положення реабілітації розроблено в працях І. С. Моргуліса, А. Ю. Максименка, С. О. Покутнєвої, В. М. Ремажевської, Є. П. Синьової та інш.

У загальній та тифлопсихології чільне місце посідають праці з проблем розвитку просторової перцепції (Б. Г. Ананьєв, К. Бюрклен, Л. М. Веккер, П. Віллей, А. А. Крогіус. О. Г. Литвак, І. С. Моргуліс, А. Ю. Максименко, В. С. Сверлов, Ф. М. Шемякін та інші). Однак у більшості досліджень компенсаторне сприймання при втраті зору розглядається у помодальній інтерпретації послідовно поступаючих сигналів. Між тим перцептивний акт є цілісне утворення, а його перцепт може бути полімодальним та інформативнішим.

Максимально можлива інформативність перцепту актуальна для незрячих і цілком можлива, що доведено Д. Брунером, С. Геймезом, Д. Гестом, Дж. Джуурмаа, В. О. Кручиніним, С. Лєхтінен-Райло, Р. Л. Солсо, Ф. М. Шемякіним та іншими вченими. Вітчизняними та зарубіжними авторами було досліджено специфіку перцепції пізноосліплих (А. Алексенє, Р. Бандзявіченє, А. Грігутіс, М. І. Земцова, Б. І. Коваленко, Я. Кучіньська-Квапіш, В. М. Сретенська, В. О. Феоктістова), однак їх дослідження обмежувалися виявленням загальних особливостей психічних процесів цієї категорії інвалідів.

Недостатньо розробленими залишаються питання перцептивного розвитку як цілісного системно-функціонального утворення та психологічні умови його корекції й удосконалення, котрі для кожної вікової категорії за глибиною і часом втрати зору мають бути чітко визначеними.

Ряд дослідників (Н. В. Бухарова, Т. П. Головіна, В. Гудоніс, М. Н. Наумов, Н. В. Клушина, А. Ю. Максименко, Ю. І. Петров, В. С. Сверлов, Н. В. Смірнова та інші), досліджуючи орієнтацію у просторі, хоча і вказували, що збережена аналізаторна система є підґрунтям компенсаторних перебудов у ЦНС та детермінантою просторово-орієнтаційних процесів, але чітко не визначили рівні сформованості просторової перцепції при зоровій патології, зв’язок просторової перцепції та просторового орієнтування. Актуальність і соціальна значущість дослідження підтверджується також результатами проведеного нами вивчення стану просторового сприймання й просторової орієнтації дорослих осліплих інвалідів. Аналіз отриманих результатів підтвердив недостатній рівень сформованості у них просторової перцепції та низьку самостійність під час просторової орієнтації, наявність певних психологічних утруднень у здійсненні зазначених процесів. Враховувався й фактор стресового стану, яким є втрата зору в дорослому віці, що порушує інтеріндивідуальну структуру соціальних зв’язків.

Тому для вибору стратегії психолого-педагогічної корекції просторової перцепції необхідно було визначити психологічні умови спеціального навчання і розробити відповідну корекційно-компенсаторну методику.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження виконано в контексті основних завдань комплексних науково-дослідних тем лабораторії тифлопедагогіки Інституту дефектології АПН України: “Компенсаторно-реабілітаційна організація навчально-виховного процесу в школі для дітей з важкими порушеннями зору” (номер держреєстрації 0196V004423) та “Науково-педагогічні засади удосконалення змісту освіти учнів з порушенням зору” (номер держреєстрації 0101V000608).

Об'єкт дослідження – просторова перцепція відкритого середовища в умовах глибокої