Клініко-параклінічна характеристика та патогенетичне обгрунтування терапії затяжної діареї у дітей раннього віку

Функціональний стан гуморальної імунологічної резистентності з визначенням рівня імуноглобулінів (секреторного і сироваткового IgA, IgG, IgM у копрофільтратах і сироватці крові) проводили шляхом радіальної імунодифузії в гелі (Mancini G. et al., 1965) з використанням антисироваток виробництва Росії.

Дослідження печінки і жовчовивідних шляхів, підшлункової залози проводили на апараті “ESAOTE Biomedica Sim 7000 CFM” (Італія) за методом H. W. Raymond (1979). За даними ультразвукового дослідження використовувалися діагностичні критерії захворювань підшлункової залози у дітей (О. П. Клименко, С. О. Бабко, О. П. Мощич, С. М. Макеєв, 1995).

Рівень фекальної еластази-1 визначали імуноферментним методом на аналізаторі “Stat fax 303 plus” за допомогою моноклональних антитіл (ELISA-тест) і стандартного набору фірми “Shebo-Tech” (Німеччина). Оцінку результатів рівня фекальної еластази-1 проводили по H. V. Klor (1997).

Ендоскопічні дослідження дистального відділу товстої кишки з одночасним отриманням прижиттєвої прицільної біопсії біоптатів слизової оболонки товстої кишки проводили ректороманоскопом “ОС-100”. Готові блоки біоптатів стинали на ультратомі “ZKB” з подальшим контрастуванням (Reynolds, 1963) і прогляданням в електронному мікроскопі “ЕММА-4”.

Всі одержані цифрові дані оброблені статистично з визначенням критерію t Ст’юдента-Фішера і критерію кореляції r. Різницю між порівнюваними величинами вважали достовірною при р  0, 05. Розробку диференційно-прогностичних критеріїв проводили на основі послідовного аналізу Вальда (Ю. Г. Сосудин, М. М. Фишман, 1985). Результати досліджень обчислювали статистично за допомогою комп’ютерного пакету програм Microsoft Excel.

Результати досліджень та їх обговорення. Згідно анамнезу хвороби обстежених дітей основними чинниками, що спричинили розвиток затяжної діареї були перенесені раніше шлунково-кишкові захворювання (21, 26%), гострі вірусні інфекції (19, 68%), соматичні захворювання у дітей з застосуванням у лікуванні антибактеріальних препаратів (21, 3%), контамінація грудного молока матері УПБ (10, 24%), харчові порушення (7, 87%), лікування матері антибіотиками в період годування дитини груддю (3, 15%) і не встановлені причини (16, 5%).

Всі діти до госпіталізації в нашу клініку зверталися за медичною допомогою по місцю проживання, однак, проведена раніше терапія була малоефективною, розлади процесів ШКТ у них набули затяжного перебігу з епізодами затухання і нових загострень, що і обумовило необхідність їх поглибленого обстеження для уточнення клініко-етіопатогенетичних особливостей перебігу захворювання.

Для оцінки тяжкості стану дітей при вступі в клініку враховували початок і гостроту захворювання, стан соматичного і нутритивного статусу, наявність і вираженість інтоксикаційного, диспептичного, абдомінального синдромів, а також наявність синдрому порушеного кишкового всмоктування.

По сукупності клініко-параклінічних даних у 85 випадках (66, 9%) перебіг захворювання був середньої тяжкості і у 42 (33, 1%) – тяжким.

З врахуванням віку, характеру перебігу і форми захворювання всі спостережувані хворі були розподілені в 6 груп, приблизно рівних по кількості дітей, в тому числі: 1 група – 22 дітей у віці 3-12 місяців; 2 група – 19 дітей у віці 1-3 роки; 3 група – 23 дітей у віці 3-12 місяців; 4 група – 21 дітей у віці 1-3 роки; 5 група – 19 дітей у віці 3-12 місяців; 6 група – 23 дітей у віці 1-3 роки.

Порівняння груп дітей по тривалості і характеру клінічних проявів синдрому діареї показало наступне: у дітей 1 і 2 груп діарея тривала на протязі 3-6 тижнів, мала стертий або підгострий перебіг, без температурної реакції, зі слабовираженою інтоксикацією (у 20%), з наявністю дисфункції в ШКТ (метеоризм, зригування, болі в животі колькоподібного характеру) у 31, 8% спостережень. Частота дефекацій коливалась в межах 3-7 разів на добу, кал неоднорідної консистенції, жовтого кольору або з домішками зелені, кальційних мил і невеликої кількості слизу, наявністю дисбактеріозу кишковика І-ІІ ступеню без ознак органічних змін в слизовій оболонці товстої кишки. В зв’язку з чим, ми розглядали цю форму діареї, як функціональну, або як ранню стадію органічного захворювання кишковика.

Синдром діареї у дітей 3 і 4 груп з середньотяжкою формою і у дітей 5 і 6 груп з тяжкою формою захворювання характеризувався значною тривалістю перебігу – від 3-х тижнів до 6 і більше місяців. При ентероколіті середньої тяжкості в 69, 9% випадків захворювання мало перебіг з підвищенням температури тіла до субфебрильних цифр, ознаками помірно наростаючої інтоксикації, з абдомінальними болями колько- чи переймистого характеру у переважної кількості дітей, з кратністю дефекацій від 5 до 7-9 разів на добу. Кал характеризувався типовими ознаками розладів травних функцій: був рідким, водянистим, пінистим чи гнилісним, з рештками неперетравленої їжі, кальційними милами, помірною кількістю слизу, наявністю кишкового дисбактеріозу ІІ-ІІІ- і ІV ступенів та органічних змін в слизовій оболонці товстої кишки інфекційно-запального характеру.

При тяжкій формі ентероколіту захворювання перебігало з підйомом температури тіла до фебрильних цифр (у 89, 5% спостережень) і розгорнутою клінічною картиною інфекційного токсикозу у кожної третьої дитини. Абдомінальні болі відмічались у всіх без виключення дітей розлитого чи