Формування архітектури міст Ємену VII-XIX століть

Важливою ознакою доісламської епохи є монументальна архітектура Ємену -з каменю, дерева, сирцю. Стародавні сабійські храми, палаци, греблі, а також архітектура Хим'яритів залишили ті зразки об'ємнопланувальних вирішень, які продовжували свій розвиток у ранньоісламський період. Центри Хим'яритського царства (III-VI ст.) розташовувались здебільшого в Хад-рамауті – Райбун, Єль-Хураїда, Шабва (столиця). Так як і ці центри, хим'яритське місто Хукка (на півночі Ємену) було обнесено фортечними мурами.

Збереглась велика кількість залишків житлових і культових будов, які були досліджені радянсько-єменськими науковими експедиціями 1980-х pp. Житлові будівлі Ємена напередодні ісламізації подібні до будинків-веж. Це компактні, часто квадратні, споруди. Ширина їх приміщень, однак, не превиoувала трьох метрів. Житлові будівлі споруджували на кам'яних підвалинах зі стінами зі сирцю і з дерев'яним каркасом. Житловий будинок (габарити кожної сторони від 8 до 12) мав не менше двох поверхів, на першому з яких розташовувались господарські комори. Яскраво вираженого укріпленого характеру було помешкання північної частини Ємену, де порівняно великі центри та невеликі поселення укріплювали кам'яними стінами з квадратними та круглими вежами. Багато стін будинків у північних областях викладали з кам'яних блоків після їх обробки.

Язичницькі храми Стародавнього Ємену, зазвичай, споруджували за межами міських стін – іноді на відстані до п'яти кілометрів від міста. Храми Хим'ярит-ського періоду (III-VI ст.) – це зразки двох головних планувальних типів:

1) прямокутний храм із внутрішнім подвір'ям (дворовий тип) ;

2) прямокутний храм без подвір'я – однозальний (зальний тип).

Орієнтація у храмів була нерегулярною. Храми мали вхід по високих сходах з поворотом на 90°. Декоративне вирішення храмів було обмежене фризами на зооморфні теми і написами сабейською та хим'яритською мовами. Храми народів прадавнього Ємену мали нішу, або майданчик для встановлення святилища (може бути у вигляді скульптурного зображення). Храми першого типу мали такі ж басейни з водою у внутрішньому подвір'ї.

Таким чином, архітектура та історичні центри Ємену значною мірою сформувались напередодні ісламізації.

3. 2. У період раннього середньовіччя (початок VII-X ст.) архітектура Ємену переживає значні зміни канонів, які були встановлені релігією ісламу. Близькість загальнорелігійних центрів ісламу (Мекка, Медина), віддаленість від столиць Арабських халіфатів – Дамаска і Багдада, а також наявність національної прадавньої архітектури – все це знайшло відбиток у розвитку архітектури Ємену на цьому історичному етапі.

У період правління Омеядів (661-750 pp.) у Ємені утвердився тип дво-рової мечеті. Місце розташування міхрабу підкреслювалось встановленням невеликого купола на низькому барабані. Аркади внутрішнього двору влаштовували на пілонах або на круглих стовпах (мечеті Джанадія поблизу Таїзза, джамі аль-Кабір у Сані, Велика мечеть у Забіді та інші). Профіль арок встановився до IX ст. – стрільчастий (мечеть у Забіді). Мінарети періоду раннього середньовіччя і в подальшому мають риси домусульманських (хим'яритських) колон, які були в плані 8-ми та 16-гранні. Однак в ісламську епоху єменські мінарети значно збагачуються новими формами і художнім декоративним вирішенням. Форми куполів близькі до півсферичних – з невеликою стрілою підйому.

Головні міста – центри середньовічного Ємену – Сана, Забід, Таїзз, Джібла, Ібб та інші, – набувають живописнішого вигляду. В містах і селищах будували переважно високі будинки-вежі, які прикрашали білими візерунками.

У ХІ-ХПІ ст. почався період розквіту архітектури міст Ємену в його північних областях. Він відзначається феодальною роздробленістю – правлінням династій Сулайхидів, Аюбидів, Рассулидів, Зейдитів. Найсильнішою і найтривалішою серед них була династія зейдитських імамів (X-XV ст.), які розгорнули велику будівельну діяльність на значній території Ємену (імам аль-Мансур Абдаллах Ібн Хамза, кінець XI – початок XII ст., емір Ях'я ібн Хамза – до 1238 р. та ін.).

Крім мечетей, у період національного розквіту будують караван-сараї, бані, медресе. Значне місце в архітектурі займають купольні форми. Мінарети набувають трьох'ярусної структури.

Наводимо приклади розвитку єменської архітектури в тих містах, які переходили від однієї правлячої династії до другої. Так, низку мечетей Таїзза було споруджено до XIII ст. зейдитами, у XIII-XIV ст. – рассулідами, а у XVII-XVIII ст. – адміністрацією турків. Головні мечеті Таїзза (Аль-Ашрафія, Аль-Музаффарія, Махдабія) мають загальну ознаку – багатокупольність. В архітектурі північного Ємену епохи середньовіччя переважали купольні мечеті.

3. 3. Зодчество міст південного Ємену найбільш яскраво представлено в області Хадрамаут. У XIII ст. Ємен перетворюється на країну фортець: 1 – укріплені поселення землевласників; 2 – укріплені садиби; 3 – садиби-фортеці родоплемінної знаті; 4 – фортеці державного значення.

Укріплене житло менш забезпечених прошарків населення споруджували у вигляді будинку-вежі з обмеженими засобами захисту (вхід, піднятий над рівнем землі, вузькі сходи, вузькі вікна, плоский дах з високими парапетами для оборони і т. ін.). Група таких будинків утворювала укріплене поселення.

Заможні сім'ї та родоплемінна знать споруджували укріплені садиби. Головний житловий об'єм – вежа – оточена будинками, призначеними для обслуговування, і фортечними стінами (укріплена садиба Хусн Бену Малат біля селища Шерді у ваді Духр, садиба-фортеця Шарах у ваді аль-Каср та ін.). Садиба-фортеця