Авторьскі та суміжні права в Україні формула корисної моделі. Патент на виробництво соусу Аурелій

 

 

 

Поняття інтелектуальної власності, сутність, зміст, майнові та немайнові права інтелектуальної власності. Національне та міжнародне законодавство з питань інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність (IB) у звичайному розумінні – це права на результати розумової, творчої діяльності в науковій, художній, виробничій та інших областях діяльності. IB є об’єктом цивільно-правових відносин стосовно права кожного володіти, користатися та розпоряджатися резуль- татами своєї інтелектуальної творчої діяльності, які є правом нематеріаль- ним, зберігаються за його творцями та можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ним, за винятком випадків, передбачених законом. IB – єдина в світі монополія, яка визнається законодавчо, але є обме- женою за часом використання та територіально. Вираз „інтелектуальна власність“ пов’язують з французьким законо- давством кінця XVIII ст., зокрема з теорією природного (рос. „естествен- ного“) права, яка отримала свій розвиток у роботах французьких філосо- фів-просвітителів (Вольтера, Дідро, Гельвеція, Гольбаха, Руссо, та ін.). Згі- дно з цією теорією право творця будь-якого творчого об’єкту є не- від’ємним природним правом, яке виникає з самої суті творчої діяльності і існує незалежно від визнання цього права державною владою. 07. 01. 1791 року у Франції було прийнято патентний закон, у вступі до якого прого- лошувалося, що будь-яка нова ідея, виголошення та здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, а промисло- вий винахід є власністю його творця. Вираз „інтелектуальна власність“ став терміном міжнародного права у 1967 р., коли його використали у Стокгольмські конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Неможливо встановити фізичне панування над ідеєю, твором науки чи літератури, ними не можна володіти, але можна використовувати кількома особами й у декількох місцях одночасно, на відміну від речі матеріальної. Результат інтелектуальної діяльності в економічному розумінні не має природного власника, нематеріальні об’єкти не є об’єктами відношень вла- сності в класичному розумінні. Особливістю права IB є його подвійна природа – економічна і духов- на. В цьому розумінні кажуть про дуалізм IB. Право IB містить: – особисте немайнове право творця на створений ним продукт інтеле- ктуальної праці; – майнове право на цей продукт (тобто право власності на матеріальне втілення.

Володілець має абсолютне і безстрокове право на матеріальний об’єкт, а на об’єкти інтелектуальної власності його право є строковим, має просторові обмеження, і в передбачених законом випадках може мати до- даткові обмеження. Після того, як результат інтелектуальної діяльності стає надбанням суспільства, творець (автор) не може контролювати його використання ін- шими особами, тобто неможливо охороняти об’єкт завдяки лише володін- ню ним. Саме цей факт є основою законодавства в галузі права ІВ. Особисте немайнове (або моральне) право належить тільки творцю, тобто фізичній особі. До нього відносяться (Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ), ст. 423) :

Право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахі- дником тощо) об’єкта права IB (ОПІВ).

Право перешкоджати будь-якому посяганню на право IB, здатному завдати шкоди честі та репутації творця ОПІВ.

Інші особисті немайнові права IB, встановленні законом стосовно певного об’єкта ПІВ.

Особисті немайнові права невід’ємні від автора, тобто не відчужують- ся і не передаються. Вони належать автору незалежно від його майнових прав і зберігаються за автором у випадку переходу його майнових прав до іншої особи. Немайнове право діє без обмежень у часі. До майнового права відносяться (ЦКУ, ст. 424) : – право на використання ОПІВ; – виключне право дозволяти використання ОПІВ; – виключне право перешкоджати неправомірному використанню ОПІВ, в тому числі забороняти таке використання; нші майнові права, встановлені законом стосовно певного об’єкта ПІВ. Під виключним правом розуміють лише майнові права. Виключне право – абсолютне право на нематеріальний об’єкт, для якого воно виконує ту саму функцію, що й право власності для матеріальних об’єктів [10]. Майнове право може належати творцю (автору) або іншій фізичній чи юридичній особі, тобто є від’ємним від людини чи підприємства. Майнові права можуть бути предметом договору застави, бути вкладом у статутний капітал, можуть бути передані повністю або частково іншій особі згідно договору (ЦКУ, ч. 3 ст. 424, ст. 427). Майнове право має часові та територіальні обмеження. Наприклад, право на винахід діє протягом 20 років і тільки на території країни, патент- ним відомством якої видало патент. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права ІВ чи обмежений у його здійсненні, крім випадків передбачених законом (ЦКУ, ч. 3 ст. 418). Право ІВ та право власності на річ не залежать одне від одного. Пере- хід права на ОПІВ не означає переходу права власності на річ і навпаки (ЦКУ, ст. 419). При цьому сам процес інтелектуальної діяльності не регулюється пра- вом (за винятком організаційних, майнових та деяких інших обставин тво- рчої праці). Норми цивільного права, які встановлюють охорону прав та законних інтересів творця і забезпечують суспільне визнання ОПІВ, всту- пають у дію лише по завершенні процесу творчості, тобто коли з’являється новий результат (у будь-якій галузі). Сам цей результат, тобто об’єкт, не є