Тепловий режим зимових теплиць з позонним опаленням

Вихідною аксіомою сучасних культурологічних досліджень є також теза про те, що їх основою є людська культура, а дихотомія “релігія – атеїзм” становить лише одну з особливих форм буття культури (В. С. Абросімов). Підкреслюється, що змістовне наповнення цих понять слід розглядати у взаємозв’язку та співвідношенні, враховуючи коло тих питань, які вирішуються в той чи інший історичний період (А. С. Попов). Слушною є також думка про те, що у культурологічному аспекті боротьба між релігією і атеїзмом завжди постає як зіткнення різних форм освоювання людиною світу і розуміння самої себе, причому ця боротьба є життєво необхідною умовою реального історико-культурного процесу (В. А. Гура).

З культурологічної точки зору взаємодія релігії та атеїзму постає однією з важливих характеристик духовного життя суспільства, яка відображає протиборство різних світоглядних домінант соціокультурного процесу. Тобто вона фіксує в собі діалектично пов’язані між собою, але протилежні за змістом найважливіші його риси.

Суперечності, що виникають між релігією та атеїзмом, впливають на загальну динаміку соціокультурних коливань. Їх подолання завжди пов’язується із створенням конфліктної ситуації, яка трансформує розуміння цих явищ у площину духовних уподобань людей і тлумачиться як проблема свободи совісті. Значимість цих духовних запитів вимірюється тим ціннісним смислом, який надається релігії та атеїзму у соціокультурному житті суспільства. Їх функціонування в аксіологічних вимірах набуває іншої якості: “культурних висловлювань” інтересів людей, що актуалізує потребу у культурологічному аналізі життєвості цих цінностей, носіями яких є релігія та атеїзм, а також їхніх потенційних можливостей розвитку та взаємодії (А. С. Попов, Ю. Я. Кімелєв, В. І. Корнєєв). Такий аналіз дає можливість не тільки довести вагомість для культурної свідомості релігійних та атеїстичних чинників розвитку культури, але й зняти традиційну упередженість щодо оцінки їхнього рольового призначення в суспільстві з позицій домінуючих ідеологічних і політичних поглядів. Культурологічний підхід також уможливлює науково-теоретичне розв’язання проблеми співіснування релігійних та атеїстичних цінностей у контексті об’єктивних суперечностей, властивих розвитку людської духовності.

З історико-культурологічного погляду потреби нового історичного часу, не отримуючи адекватної мотивації у межах традиційних форм релігійної свідомості, знаходили її у матеріалістичному та атеїстичному тлумаченні духовних цінностей. Вони уявлялись в ідеалах повної свободи совісті, вільного світоглядного вибору між релігією і атеїзмом, вільного виявлення релігійних або атеїстичних переконань кожним громадянином. Завдяки ідейній боротьбі між атеїзмом і релігією свобода совісті як фундаментальна цінність духовної культури набула реального існування у своєму повному обсязі: вона містить у собі як релігійні, так і атеїстичні ціннісні орієнтації.

Проте ціннісне самовизначення суб’єктів культури, яке є результатом духовного розвитку особистості та внутрішнім витоком її культуротворчої діяльності, супроводжувалось у російському суспільстві ХІХ – першої третини ХХ століття гострою ідеологічною боротьбою. Релігію і атеїзм починають активно використовувати як ідеологічну зброю у політичній боротьбі між окремими соціальними групами. Ідеологія розглядається як соціально-класова детермінанта культури (В. П. Андрущенко). Відтак, вона виступає як зовнішній регулятор життєдіяльності людей, за допомогою якого різні соціальні групи коректують соціокультурний процес за своїми інтересами, встановлюючи і закріплюючи відповідно до них ієрархію духовних цінностей. Це й спричинило деформуючий вплив ідеологічних детермінант на соціокультурний процес.

Аби виявити культуротворчу роль релігії та атеїзму, необхідно відкинути ідеологічні нашарування. Та це зовсім не означає, що при тому ігноруватимуться конкретно-історичні форми цих чинників соціокультурного процесу з усіма притаманними їм позитивними і негативними рисами, які виникли і проявилися у певних економічних, політичних, правових, ідеологічних умовах розвитку суспільства. Навпаки, досягнути поставленої мети неможливо без висвітлення усіх зовнішніх і внутрішніх суперечностей у сфері взаємовідношень релігії та атеїзму.

Вивчення релігії та атеїзму як соціокультурних феноменів з урахуванням конкретно-історичних умов дозволяє з’ясувати конкретний зміст суперечностей між ними, а також виявити, як завдяки ним змінюється і розвивається духовна культура суспільства.

З огляду на це важливим методологічним аспектом дослідження релігії та атеїзму в історико-культурному процесі є аналіз їх як носіїв певної системи духовних цінностей, що визначають ставлення людини до явищ природи і суспільства, до самої себе як культурної особистості. Для активних носіїв релігійних або атеїстичних традицій відповідні цінності стають смислостворюючими соціокультурними домінантами життя, що впливають на мотиви, орієнтації, цілі, характер і результати духовно-практичної діяльності людей.

Релігія і атеїзм, як певні системи цінностей, історично належать до різних парадигм духовної культури. Вони мають різні світоглядні підвалини, які визначають ціннісні орієнтації віруючих і невіруючих людей, що призводить до виникнення аксіологічного конфлікту в соціокультурному процесі. Якщо сприйняття цього конфлікту відбувається через посередництво культури, то він набуває якості чинника, що надає інформацію про достатньо високий рівень духовного розвитку і самореалізації особистості та, в цілому, загального стану розвитку духовної культури даного суспільства. В іншому разі це призводить до деформації духовного життя суспільства у вигляді кризових явищ, які породжують антиномічні ситуації за схемою “цінність – антицінність” (А. І. Арнольдов).

Спроможність виходу з них засобами культури визначається не шляхом розподілу цінностей на “позитивні” та “негативні”, а за допомогою аналізу відповідних типів оцінок, жоден з яких не підноситься до абсолюту. Навпаки, такий аналіз не визнає апріорі абсолютних переваг релігійних або атеїстичних цінностей, а досліджує причини і канали їхнього впливу на реальні процеси культури.

Сучасна культурологічна думка