Клініко-функціональні аспекти фітотерапії дискінезій жовчовивідних шляхів при хронічному некам’яному холециститі

 

 

Матеріали та методи дослідження. Обстежено 284 хворих на хронічний некам’яний холецистит з супутніми дискінезіями біліарного тракту, які лікувалися в Обласному клінічному гастроентерологічному диспансері, м. Ужгород, віком від 21 до 65 років (середній вік 45, 5±0, 9 років). З них було чоловіків 83 (29, 2%), жінок 201 (70, 8%), що становить приблизно дві третини усіх досліджених пацієнтів і віддзеркалює статеві особливості поширення вказаної нозології. Переважали хворі молодого віку від 20 до 50 років (77, 13%), з яких приблизно 1/3 складали хворі найбільш працездатного віку від 31 до 40 років, що свідчить про значну соціальну важливість хвороби у зв’язку з можливими економічними втратами внаслідок тимчасової непрацездатності.

Більшу частину хворих становили особи з тривалим (від 3 до 10 років і більше 10 років) перебігом хвороби (45, 1% і 25, 0%, відповідно), Загалом, тривалість хвороби коливалася від шести місяців до 31 року, в середньому – 9, 88±0, 62 роки. 24 хворих (8, 5%) пов’язують перші клінічні прояви захворювання з перенесеним вірусним гепатитом, 46 жінок (16, 2%) – з вагітністю та пологами, інші хворі вказують на поступовий розвиток хвороби на фоні неритмічного харчування, нервових стресів, тощо.

В дослідження були включені хворі на ХНХ у фазі ремісії або стихаючого загострення, у яких виявлені різні типи дискінетичних порушень жовчовивідної системи. Хворим було проведено ретельне загально-клінічне обстеження (аналізи крові, сечі, калу, визначення рівня цукру крові, білірубіну крові і його фракцій, тимолової проби, індикаторних ферментів крові – аланін- і аспартатамінотрансферази, загального білка крові та білкових фракцій, електролітів крові, за загальноприйнятими лабораторними методиками). При опитуванні значна увага була звернута на вивчення особливостей больового, диспептичного і астеновегетативного синдромів, перебігу захворювання.

Інструментальне обстеження хворих включало ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, багатофазове фракційне дуоденальне зондування (БФДЗ) з наступним дослідженям фізико-хімічних властивостей жовчі, її мікроскопічним та при необхідності бактеріологічним дослідженням, в окремих хворих проводили рентгенографію органів шлунково-кишкового тракту та холецистографію, езофагогастродуоденоскопію.

Основним методом оцінки функціонального стану жовчовивідної системи в роботі було багатофазове фракційне дуоденальне зондування, яке проводили усім дослідженим хворим за загальноприйнятою методикою. ДЕХГ проведена у 43 практично здорових осіб. Всі пацієнти були розділені на 4 групи в залежності від застосованого жовчогінного сніданку: І група – два сирих яєчних жовтки; ІІ група – відвар кореня кульбаби; ІІІ група – настій квіток нагідок лікарських; розчин спіруліни. При проведенні УЗД визначали лінійні параметри жовчного міхура і розраховували об’єм жовчного міхура за формулою Dodds et al. На основі динаміки зміни об’єму жовчного міхура після введення подразників за даними ДЕХГ встановлено виражену холекінетичну дію відвару кореня кульбаби, менш виражені холекінетичні властивості настою нагідок лікарських і спазмолітичні властивості розчину спіруліни, що стало основою для проведення наступних досліджень з використанням згаданих фітосередників при різних типах ДЖВШ.

На початку усім хворим проводилося дуоденальне зондування з застосуванням стандартних подразників – І-им подразником використовували 33% розчин магнію сульфату в кількості 30 мл; ІІ-им подразником (з метою перевірки повноти випорожнення жовчного міхура) був 10% розчин сорбіту в кількості 30 мл. Дані БФДЗ були вирішальними у визначенні типу ДЖВШ, як основний, найбільш інформативний і доступний метод дослідження патології біліарного тракту (Воробьев Л. П. и соавт, 1996; Никула Т. Д. і співавт., 2000). На основі БФДЗ хворі були розділені на 4 групи в залежності від типу ДЖВШ: І група хворих – з ізольованою гіпертонією сфінктера Одді (n=47, 16, 5% обстежених хворих), ІІ група – з гіперкінетично-гіпертонічною ДЖМ (n=79, 27, 8% хворих), ІІІ група – з гіпокінетично-гіпотонічною ДЖМ (n=74, 26, 1% обстежених хворих), IV група – з змішаною ДЖВШ (поєднання гіпертонусу сфінктера Одді та гіпокінетично-гіпотонічної дискінезії) (n=84, 29, 6% обстежених хворих).

За даними БФДЗ визначали ефект одноразового застосування досліджуваних природних засобів – кореня кульбаби лікарської, нагідок лікарських та спіруліни як стимуляторів жовчовиділення при різних типах ДЖВШ. Готували вказані засоби згідно фармакопейних статей ХІ Фармакопеї (1989) з такого розрахунку: відвар кореня кульбаби – 1 ст. ложка сировини (10, 0 г) на 200, 0 мл води; настій квіток нагідок лікарських – 1 ст. ложка сировини (2, 3 г) на 200, 0 мл окропу; розчин спіруліни – 1 табл. (0, 5 г) на 100, 0 мл води. Досліджувані групи формували наступним чином: пацієнтам у групах з різними типами ДЖВШ через 1 день після дослідження зі стандартними подразниками робили повторне дуоденальне зондування і І-им подразником вводили один з досліджуваних засобів – відвар кореня кульбаби лікарської, настій нагідок лікарських або розчин спіруліни.

Аналіз результатів дослідження одноразового впливу фітозасобів як подразників при дуоденальному зондуванні дозволив провести диференційований вибір природних засобів для курсової терапії хворих на ХНХ в залежності від типу ДЖВШ. Усім хворим базовою терапією призначалась дієтотерапія, ферментні препарати, протягом 21-денного курсу лікування. Відвар кореня кульбаби призначали з розрахунку 2