Юридичні сентенції у французькій мові: семантико-стилістичний і прагматичний аспекти

Так само, як далеко не всі звичаєві правила зберегли юридичну актуальність, так і не всі юридичні сентенції залишилися узуальними у сучасній французькій юридичній мові. Факт відповідності більшості ЮС позитивному (діючому) праву та їх сучасна актуальність зумовлюють основний принцип їхньої довговічності: ті юридичні сентенції, що залишилися в узусі французької мови, є носіями найбільш істинних та глибоких понять, правил та принципів людського життя. З огляду на цей факт, усі ЮС ми умовно розподіляємо за ступенем ізоморфізму значення з положеннями французького позитивного права на три групи.

До першої належать такі, що мають смислові або формальні аналоги у позитивному праві Франції, тобто є поширеними смисловими еквівалентами певних статей законодавства:

Nul n’est héritier qui ne veut.

“Nul n’est tenu d’accepter une succession qui lui est échue” [Code civil. – P. : Dallos, 1987-1988. – А. 775. – Р. 623].

Qui a terme ne doit rien.

“Ce qui n’est dû qu’à terme, ne peut être exigé avant l’échéance du terme, mais ce qui a été payé d’avance ne peut être répété” [там само, – А. 1186. – Р. 904].

Цей тип сентенцій є підґрунтям сучасного законодавства, виражаючи ту саму думку іноді більш стисло і образно, ніж його статті.

До другої групи віднесено такі ЮС, що не мають прямого аналога у статтях законодавства, але мають до нього відношення, частково висвітлюючи окремі аспекти права. Якщо сентенція має узагальнюючий характер, тобто стисло формулює загальний принцип, то стаття закону поєднує цей принцип з матеріальним життям, позначаючи і конкретизуючи умови його застосування.

Наприклад, сентенція “Nul n’est censé ignorer la loi” – “незнання закону не звільняє від відповідальності” – висловлює загальний принцип. У цьому випадку важко помилитися стосовно загальної інтерпретації фрази, адже сентенція є стислим виразом загальновизнаного правила, що потрібно лише адаптувати до існуючих конкретних правових умов. Складніше з інтерпретацією ЮС, що висловлюють таку точку зору, яка залишає місце існуванню іншої. Наприклад, сентенція “qui ne dit mot consent” – “мовчання – ознака згоди” – інтерпретує стан мовчання у ряді ситуацій, але залишає можливість альтернативного тлумачення за допомогою протилежної за змістом сентенції “qui se tait ne s’oblige” – “мовчання ні до чого не зобов’язує”. Саме завдяки узагальнюючому характеру ЮС виникає ризик їх неправильного тлумачення.

До третьої групи мають відношення ЮС, що втратили актуальність значення, яке вони мали, і набувають його лише в контексті певної історичної епохи. Так, сентенції “Le mari au-dehors, et la femme au dedans”, “Tout fût au mari, et tout y sera” посідали актуальності лише у патріархальний етап розвитку суспільства, а на сучасному етапі втратили її, проте заслуговують на увагу і мають історичний інтерес, адже є маркерами певного етапу правової еволюції.

У другому Розділі – “Характеристика юридичних сентенцій як паремійних висловлювань” – вирішується питання визначення юридичних сентенцій як особливого типу паремійних висловлювань, розглядаються семіотичні аспекти їхнього значення, подається семантична, прагматична та сигматична характеристика.

Визначаючи юридичні сентенції як паремійні звичаєві висловлювання усного походження, ми розглядаємо їх як окремі значущі лінгвістичні одиниці, елементи особливого коду, що з огляду на семантичні особливості належать до корпусу юридичної мови, утворюючи в ній особливий, стилістично маркований прошарок, формально являють собою автономні конструкції, вводяться до певного дискурсу, де й існують у різних формах, маючи характерні лише для них властивості.

У рамках певного історичного періоду ЮС складають доволі закінчені серії, про що свідчить факт наявності збірок прислів’їв, афоризмів і сентенцій, визначених як юридичні у епоху складання кожної з них. Як показав проведений аналіз цих збірок, багато з сентенцій, як французькою, так і латинською мовами, увійшли до узусу французької мови, втративши свою суто правову специфіку, що зумовило необхідність дослідження факторів, що надають сентенціям юридичного значення і роблять їх причетними до юридичної тематики.

З цією метою було проведено семіотичний аналіз корпусу ЮС. Кожна з юридичних сентенцій досліджувалася як комунікативна подія, що має прагматичну настанову і використовується для досягнення комунікативної мети, як інформаційна система, яка набуває змісту і соціальної значущості в процесі комунікації, коли сприймається реципієнтом як організована множинність мовних знаків, якім властиві певні семантичні, прагматичні, сигматичні і синтаксичні характеристики.

Семантичний аналіз юридичних сентенцій як мовних знаків, пов'язаних з іншими знаками, передбачав розкриття їхнього семантичного значення і вивчення кореляцій між сентенціями і юридичними реаліями.

Юридичні сентенції, які у сучасній мові використовують як цитату, є повідомленнями особливого типу: це завжди урок логіки, здорового глузду, моралі, справедливості, правосуддя, мудрості, обачності тощо, тобто основною їхньою функцією є дидактична. ЮС – це повчання особливого типу, що існує поза межами часу і має універсальний характер.

Семантична концепція юридичних сентенцій визначається предметною областю їх застосування, а саме правовою галуззю спілкування. Будь-яка ЮС завжди, так чи інакше, робить посилання на галузь права або співвідноситься з нею, тобто функціонує як засіб представлення та відображення певного юридичного змісту і/або отримання пізнавальної інформації у цій галузі. У зв’язку з цим, за ступенем семантичної кореляції з юридичними реаліями, ЮС розподілено на такі дві категорії:

Сентенції, що формулюють, викладають та висловлюють право, тобто є носіями