Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Освітньо-професійна та морально-культурна характеристика партійного керівництва української РСР У 1965-1982 рр.

Предмет: 
Тип работы: 
Стаття
К-во страниц: 
13
Язык: 
Українська
Оценка: 

адже основна сфера діяльності та повноважень керівників районних партійних комітетів була пов’язана із сільськогосподарською діяльністю – виконання планів заготівель зерна, м’ясо-молочної продукції, підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Так, 1971 р. за такий підхід у роботі з керівними партійними кадрами районної ланки, постановою Політбюро ЦК КПУ був розкритикований Вінницький обком, на чолі з першим секретарем В. Таратутою. Як наслідок, було змінено склад керівних кадрів ряду районів, у тому числі й керівництво Погребищенського райкому, де тривалий час керували посадовці, які не були спеціалістами в галузі народного господарства, а отже, не могли чинити належний вплив на виробництво. Внаслідок реорганізацій, першим секретарем став колишній голова колгоспу, начальник районного управління сільського господарства І. Татарчук [9, 3]. Робота з усунення зауважених невідповідностей проводилась і в інших обкомах [10, 1, 3, 10, 12]. Невдовзі у складі перших секретарів райкомів переважали вже агрономи, зоотехніки, ветлікарі – 1973 р. – 35, 3%, 1978 р. – 44, 4%, 1982 р. – 48% [1, 118; 5, 11; 11, 51].

Освітньо-професійний рівень керівників структурних підрозділів центрального і регіональних апаратів
ЦК КПУ загалом відбивав тенденції, характерні для означеного періоду. Частина керівників, потрапивши до апарату з виробництва та маючи, в основному, інженерні спеціальності, керували на партійній роботі адміністративно-господарськими методами, які не відрізнялися від тих, що застосовують за керівництва виробничим цехом чи заводом. З іншого боку, масова бюрократизація влади з кожним роком породжувала все більшу звітність і, як наслідок, численну «паперо- писанину». Тому значну частину керівників апарату складали педагоги, економісти, подекуди й юристи, які розумілися на канцелярських тонкощах і вміли контролювати на своїй ділянці підготовку необхідних документів. Втім, відсоток юристів був незначним, попри те, що юридична освіта часто є обов’язковою для політичної кар’єри у високорозвинених країнах. Якщо звернутися до статистики, то виявляється, що серед завідуючих відділами обкомів юристами були: у 1975 р. – 6, 9%, 1981 – 7, 9% [12, 13; 13, 55]. У складі зав. відділами ЦК КПУ вона йшла взагалі у бік зменшення: 1969 р.
12, 5%, 1981- 11, 1% [13, 29; 14, 1]. Причини цього, на думку Т. Коржихиної й Ю. Фігатнера, крилися у специфіці професії юриста – правовому типі мислення, переконаннях, традиціях і звичках. Відповідно, потрапляючи до вищої номенклатури, вони поставали перед внутрішнім конфліктом: з одного боку, захищати верховенство права партії над юридичним, з іншого – порушувати, а не виконувати свої професійні обов’язки [6, 33].
Поряд з абсолютними показниками вищої освіти, з-поміж вищих партійних функціонерів УРСР, були й ті, хто мали вчені ступені кандидатів і докторів наук. Статистичні звіти «про склад і змінюваність робітників номенклатури ЦК Компартії України» дають підстави говорити про наявність частки наукових ступенів у всіх групах керівних партійних посад – від перших секретарів райкомів до секретарів ЦК КПУ Найбільша кількість вчених-номенклатурників зосереджувалася на посадах секретарів обкомів, завідуючих відділами центрального й обласних апаратів. Якщо на 1972 р. кандидатами наук були 26% секретарів обкомів, то серед перших і других секретарів наукові кваліфікації були відсутніми [7, 16]. Однак у 1982 р., з-поміж перших секретарів обкомів, їх було вже 16%, других – 8%, інших секретарів – 24, 6%, хоча в останній категорії відбулися якісні трансформації за рахунок присутності 1, 2% докторів наук [1, 50-52]. У центральному та регіональних апаратах ЦК КПУ кандидатами наук були: 1967 р.
6% зав. відділами обкомів, 1981 – 15, 1% зав. відділами обкомів і 22, 2% зав. відділами ЦК Компартії України [13, 29, 55; 15, 7].
Іншу складову освітнього рівня партійної номенклатури ЦК КПУ того періоду становила партійно- політична освіта. За роки «застою» вища партійно- політична освіта стала невіддільною від посади рівня першого секретаря міському чи райкому, а проходження навчання на стаціонарі чи заочно у вищій партійній школі мало ранг обов’язковості для партійного керівництва [16, 285-287]. Головна мета, яку переслідував ЦК КПРС, внаслідок цього процесу, полягала в зменшені ролі господарських методів управління партійними органами, що було закономірним явищем, зважаючи на технічну освіту більшості номенклатури партії. В отриманні другої вищої освіти була зацікавлена і вона сама, особливо представники тих категорій, які бажали підвищити посадовий ранг, потрапити з обліково-контрольного сектору (обласного значення) до основної частини Секретаріату ЦК КПУ Так, випускники Вищої партійної школи при ЦК КПРС, по її закінченні, автоматично направлялися на більш високі посади, ніж до вступу [17, 1, 2]. Так, ті, хто перебували на другорядних посадах, скажімо заступника завідуючого сільськогосподарським відділом обкому чи заступника голови виконкому райради, після навчання могли «потрапити на вид» та обійняти посаду першого секретаря райкому і т. д.
Звідси досить чітко простежується закономірність: чим нижчою була посада в номенклатурній ієрархії, тим більшою була мотивація щодо здобуття вищої партійно-політичної освіти. Найбільший відсоток політичної освіти, з тенденцією до зростання, мали перші секретарі райкомів і міськкомів: у 1965 р. – 50, 7% і 16, 4%, 1982 – 62, 8 і 45, 9, відповідно [2, 3, 118; 3, 2, 84]. При цьому, серед перших секретарів обкомів спостерігався зворотний процес: 1966 р. її мали 40%, а до 1982 р. цей показник упав до 24% [1, 50; 4, 4 ]. На нашу думку, останнє
CAPTCHA на основе изображений