Кваліфікація і класифікація умисних вбивств при обтяжуючих обставинах

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім.. В. М. КОРЕЦЬКОГО

 

УДК 343. 3/. 7

 

КОРОЛЕНКО Микола Павлович

 

 

Спеціальність: 12. 00. 08 – кримінальне право та кримінологія; кримінальне-виконавче право

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

 

Київ – 2002

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права, кримінального процесу та криміналістики економіко – правового факультету Одеського національного факультету ім. І. І. Мечникова.

 

Науковий керівник Доктор юридичних наук Стрельцов Євген Леонідович., професор, проректор з наукової роботи Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. 

Офіційні опоненти: Доктор юридичних наук Скибицький Василь Васильович, провідний науковий співробітник Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України. 

Кандидат юридичних наук, доцент Дзюба Володимир Трохимович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра кримінального права та кримінології, заступник декана юридичного факультету. 

Провідна установа

Львівський національний університет імені І. Франка,

кафедра кримінального права і процесу,

Міністерство освіти і науки України, м. Львів

 

Захист відбудеться “24” квітня 2002 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 236. 02 при Інституті держави і права імені В. М. Корецького НАН України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительска, 4, тел. 228 – 80 – 46).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України. (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительска, 4, тел. 228 – 80 – 46).

Автореферат розісланий ”24” березня 2002 р.

 

 

Актуальність теми дослідження. Відповідно до ст. ст. 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід'ємне (абсолютне) право на життя. Обов'язок держави захищати життя людини. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Ці положення Конституції України відповідають загальновизнаним принципам міжнародного права, сформульованим у Загальній Декларації прав людини, Європейській Конвенції з прав людини, Міжнародному Пакті про громадянські та політичні права та ін. і закріплюють пріоритет загальнолюдських цінностей та положення про заборону свавільного позбавлення життя. Сучасна криміногенна ситуація в Україні характеризується зростанням злочинності, в тому числі умисних посягань на життя людини. Про це свідчать статистичні дані про зростання кількості умисних вбивств, як на терені раніше СРСР, так і на терені України зараз. В 1956 році в СРСР було зареєстровано 9 649 вбивств, а в 1991р. – 25 437, в Росії за 1986-1995 р. р. кількість вбивств збільшилась в 3, 4 разів.

В Україні в 1972 р. було зареєстровано 1 577 вбивств, в 1992 р. – 3 679, а в 2000 р. – 4 034 вбивства, при цьому значна частина цих злочинів залишилась нерозкритою. Відмічається зростання латентності цих особливо тяжких злочинів.

Аналіз структури і динаміки вбивств дає підстави стверджувати, що в даний час умисні вбивства вчиняються з більшою жорстокістю і зухвалістю, та набувають надзвичайно високого рівня організованості при підготовці до їх вчинення та укриття їх наслідків, що призводить до суттєвого спотворення розуміння фактичних обставин і подальшої хибної юридичної оцінки діяння, негативно впливаючи на призначення справедливого покарання.

Саме правова охорона людини від злочинних посягань на її життя і здоров'я, як на найбільш важливі соціальні цінності, повинна бути забезпечена нормами Кримінального кодексу України 2001 р. В розділі II КК більш чітко визначені ознаки злочинів проти життя людини, а саме найтяжчий їх різновид – умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, та встановлює більш суворіше покарання за нього порівняно з КК УРСР 1960р.

Законодавством всіх країн світу умисне вбивство віднесено до найбільш тяжких злочинів, а тому переважна більшість кримінальних кодексів започатковує Особливу частину нормами, що містять положення про відповідальність за умисне вбивство, тим самим стверджуючи пріоритет загальнолюдських цінностей. Адже свавільне позбавлення життя людини на війні, внаслідок теракту, або в результаті злочину надзвичайно тяжко сприймається родичами і близькими потерпілого, співробітниками по роботі, викликає негативне відношення громадськості, як до вбивці, так і до певних політичних ситуацій і державних інституцій.

Проблема умисного вбивства взагалі і вбивства при обтяжуючих обставинах вимагає:

подальшої деталізації ознак юридичних складів умисного вбивства, виходячи з його нормативного визначення (ч. 1 ст. 115) ;

вироблення чітких роз'яснень змісту обтяжуючих (кваліфікуючих) ознак, які суттєво впливають на кваліфікацію дій суб'єкта вбивства і, природно, на призначення законного та справедливого покарання;

проведення більш точної класифікації обтяжуючих обставин умисного вбивства, для уникнення можливих помилок в правозастосовчій діяльності, а в деяких випадках – можливих зловживань з боку працівників правоохоронних та правозастосовчих органів.

Зумовлено це тим, що для прийняття судом законного рішення і постановлення законного вироку, необхідно провести довгострокові та затратні оперативні і слідчі дії, надзвичайно складні експертизи та інші дослідження. Все це разом робить досудове і судове слідство по факту вбивства при обтяжуючих обставинах надто трудомістким та витратним.