Особливості занять фізичними вправами дітей середнього та старшого шкільного віку, які мають ожиріння

Актуальність теми. Проблема ожиріння в педіатрії привертає до себе увагу із-за значного поширення його серед дитячого населення. У дітей, які вступають до школи, серед дефектів здоров’я частіше за ожиріння зустрічаються тільки порушення зору, аденоїдні вегетації, порушення постави і дефекти ступні. Ожиріння в дитячому віці має часто несприятливий прогноз: у сучасних умовах багато повних дітей “несуть з собою вантаж жиру” усе життя, який може виявитись “бомбою сповільненої дії”. Адже ожиріння позначається і на конституції людини, призводить до змін функцій практично всіх органів і систем, завдає значної шкоди розвитку психіки дитини.

Основні властивості організму, який росте, перешкоджають розвитку ожиріння. Організм дитини характеризується дуже високими затратами енергії, що пов’язано із суттєвою руховою активністю, процесами росту і розвитку, великою поверхнею тіла на одиницю маси, а, отже, з високою тепловіддачею. Жирова тканина в період росту відрізняється вмістом великої кількості жирових клітин на одиницю маси (про це свідчить більша кількість дезоксирибонуклеїнових кислот (ДНК) і вищим рівнем активності обмінних процесів. На ранніх етапах розвитку інтенсивно утилізуються жирні кислоти мускулатурою.
Якщо, не дивлячись на такі особливості дитячого організму, розвивається ожиріння, це служить показником серйозних порушень нейроендокринної регуляції діяльності внутрішніх органів, а також обміну речовин і говорить про значні труднощі ліквідації патологічного процесу. Для того, щоб зрозуміти розвиток ожиріння, необхідно зупинитись на характеристиці специфічної тканини, котра в нормі відіграє особливу роль саме в ранньому дитячому віці. Мова про так звану буру жирову тканину, розміщену у новонароджених дітей в міжлопатковій і підпахвинних областях, в області щитовидної і зобної залоз, перикарду, навколо стравоходу, нирок і наднирників, трахеї, в брижі тонкої кишки, в паховій області та біля великих судин. Маса бурої жирової тканини у новонародженого малюка складає біля 30 г, тобто приблизно 1 % маси тіла. Клітини бурої жирової тканини вже на 13-14-му тижні внутрішньоутробного розвитку починають інтенсивно накопичувати жир. Доведено, що в ранньому періоді новонародженості бура жирова тканина сприяє підтриманню температури тіла дитини. Бура жирова тканина перешкоджає розвитку ожиріння завдяки здатності віддавати енергію у вигляді тепла. Індивідуальні особливості функціонування цієї жирової тканини – зниження її активності – можуть бути однією з причин розвитку ожиріння.
Існує два типи ожиріння – гіперцеллюлярний і гіпертрофічний. Гіперцеллюлярним (багатоклітинним, гіперпластичним) ожирінням називають кожний випадок огрядності із збільшенням числа жирових клітин в організмі. При цьому розміри клітин можуть бути і нормальними, і великими. Гіпертрофічна форма ожиріння характеризується нормальним числом жирових клітин та іх великими розмірами. Перша форма ожиріння виникає в дитячому віці, друга розвивається у дорослої людини. Число жирових клітин у випадках ожиріння залежить від віку, в якому почалося надлишкове відкладання жиру в організмі. Особливо інтенсивне зростання кількості жирових клітин відбувається у випадку раннього початку ожиріння (при надлишковому харчуванні матері на протязі останнього триместру вагітності, нераціональному штучному вигодовуванні, яке призводить до перегодовування дитини, ранньому введенні прикорму).
Звичайно, важливо знати, чи у кожної дитини перегодовування на ранніх етапах розвитку може викликати ожиріння. Далі виникає питання, чи зберігається ожиріння, яке розвинулося у грудної дитини, на протязі наступних років дитинсива. Відповідь на нього вже є. Показано, що в багатьох випадках це не так. На першому році життя ожиріння сумісне з оптимальною кількістю жиру в організмі в наступні роки дитинства, хоча у частини дітей раннє ожиріння зберігається і надалі. Існування спадкової схильності до ожиріння безсумнівне, але ж частково це визначається сімейними харчовими звичками (вже в ранньому віці харчова поведінка дорослого впливає на конституцію підростаючого поряд малюка).
На сьогодні нараховується понад 50 синдромів, що включають картину ожиріння. Для визначення форми ожиріння, окрім лікарського обстеження, здійснюють такі діагностичні заходи: рентгенівські знімки кісток зап’ястка (визначають кістковий вік, наявність остеопорозу, син- чи полідактилії), черепа (ознаки підвищеного внутрішньочерепного тиску, розширення турецького сідла), огляд очного дна, аналіз крові, аналіз сечі. У тих випадках, коли ожиріння не можна пояснити конституційними і аліментарними (харчовими, екзогенними, зовнішніми) причинами, рекомендується зробити додаткові обстеження. На підставі індивідуального діагнозу складають раціональні схеми лікування і визначають прогноз захворювання.
Ожиріння серед підлітків стає все більш серйозною проблемою у всьому світі. Епідемія ожиріння особливо очевидна в індустріалізованих країнах, де багато з людей, ведуть сидячий спосіб життя і їдять "зручну" їжу швидкого приготування, яка містить високу кількість калорій, однак не має харчової цінності. За даними Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я за останні 20 років кількість дітей у віці від 8 до 10 років, які страждають від ожиріння, подвоїлося, а кількість підлітків із зайвою вагою - потроїлася. Національні асоціації всього світу щорічно публікують повідомлення, що з кожним роком підлітків і дітей із зайвою вагою стає все більше і більше.
Цим зумовлюється актуальність теми роботи, оскільки з кожним роком все більша кількість учнів шкіл потребує застосування адаптивної фізичної культури, спрямованої на профілактику ожиріння на стадії виявлення перших його ознак.

Стан дослідження проблеми. Основою для виконання роботи стали такі праці, як “Ожирение. Влияние на развитие метаболического синдрома. Профилактика и лечение” М. М. Гинзбурга та Н. Н. Крюков, у якій висвітлено поняття, причини та основні фактори, які сприяють виникненню ознак ожиріння, а також подано означення надлишкової ваги і класифіковано види ожиріння за різними факторами. У монографії “Ожирение как болезнь образа жизни: Современные аспекты профилактики и лечения” Сепкова В. П. основну увагу звернуто на способи лікування і профілактики ожиріння, причому як основний спосіб лікування процесу на початковій стадії визначено фізичні навантаження. Крім того, варто відзначити роботу “Ожирение” під редакцією Белякова Н.А. і Мазурова В.І., яка загалом присвячена висвітленню проблеми поширення ожиріння серед різних вікових і соціальних груп населення.
Об’єкт дослідження - ожиріння у підлітків, його причини і ускладнення.
Предмет дослідження – особливості проведення занять з адаптивної фізичної культури з дітьми середнього і старшого шкільного віку, які мають ознаки ожиріння.
Мета роботи - обгрунтувати методику занять з адаптивної фізкультури, які слід застосовувати в школі при роботі з дітьми, які мають ознаки ожиріння.
Відповідно до мети роботи сформульовано наступні завдання:

• визначити сучасні підходи до методики адаптивної фізичної культури;
• уточнити трактування поняття ожиріння, механізми його виникнення;
• проаналізувати медичні проблеми, пов’язані з ожирінням;
• з’ясувати напрямки використання лікувальної фізкультури для запобігання і лікування ожиріння;
• дослідити методику організації фізичного виховання зі школярами, які відносяться до спеціальних медичних груп;
• з’ясувати методичні засади використання дихальних вправ для профілактики і первинного лікування ознак ожиріння у дітей спеціальних медичних груп;
• визначити рекомендації щодо правил харчування дітей з ознаками ожиріння при заняттях лікувальною фізичною культурою;
• дослідити ефективність дії комплексу вправ для підлітків 10-16 років з ознаками ожиріння.

Структура роботи: дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, списку використаної літератури і додатків, загальний обсяг роботи складає 80 сторінок.