Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Участь вітчизняних кооперативів у проведенні політики українізації: досвід 1920-х рр.

Предмет: 
Тип работы: 
Стаття
К-во страниц: 
10
Язык: 
Українська
Оценка: 
УЧАСТЬ ВІТЧИЗНЯНИХ КООПЕРАТОРІВ У ПРОВЕДЕННІ ПОЛІТИКИ УКРАЇНІЗАЦІЇ: ДОСВІД 1920-х рр.
 
T. В. Оніпко
 
У статті йдеться про досвід проведення політики українізації в системі споживчої кооперації УСРР 1920-х рр. Наголошено на досягненнях та недоліках упровадження української мови в практику спілкування і діловодства в кооперативних організаціях. Ключові слова: українізація, курси українознавства, споживча кооперація, Вукопспілка, діловодство, підвищення кваліфікації.
Однією з найбільш масштабних кампаній, зініційо- ваних у середині 1920-х рр. політичною верхівкою СРСР, стала так звана політика коренізації партійного, радянського, господарського апаратів національних республік. В УСРР вона дістала назву «українізації» та мала забезпечити максимальне залучення до керівних органів українців і перехід на українську мову діловодства та спілкування в офіційних установах. Метою цієї розвідки є спроба аналізу основних напрямів і результатів роботи щодо українізації керівного складу споживчої кооперації УСРР у 20-х рр. ХХ ст., оскільки ця проблема дотепер не була предметом дослідження. Відтак, стаття більшою мірою базується на архівній джерельній базі.
Пленум ЦК КП (б) У як одне з найактуальнішиих висунув завдання українізації ще у жовтні 1922 р. [1, 81-82], а в квітні і923 р. ХІІ з’їзд РКП (б) офіційно проголосив політику коренізації [2, 87-88]. Керівництво правлячої партії закликало добиватися, щоб у партійному та державному апараті на місцях усі службовці національних окраїн знали й повсюдно користувалися мовою автохтонного населення, підтримували культурний і соціальний розвиток інших народів. Офіційного значення політика українізації в УСРР набула в другій половині 1923 р., після постанови ВУЦВК та РНК УСРР від 1 серпня 1923 р. «Про заходи забезпечення рівноправності мов і сприяння розвитку української мови», в якій визначались основні напрями здійснення в Україні політики «коренізації» – українізації [З, 3].
Від початку її офіційного проголошення, Вукоп- спілка (Всеукраїнська центральна спілка споживчих товариств, ВУКС) та її місцеві організації розпочали відповідну роботу. З цією метою, влітку 192З р. було створено державну комісію з українізації кооперативної системи. Її очолив голова правління Вукопспілки О. Шліхтер. 29 червня 192З р. з’явилася окрема постанова правління ВУКС про перехід апарату центральної спілки з 1 серпня та місцевих спілок з 10 жовтня 192З р. на українську мову діловодства. У зв’язку з цим, керівництво Вукопспілки зобов’язалося терміново відкрити курси з вивчення української мови і зобов’язало місцеві споживспілки організувати курси українознавства та діловодства.
Прикметно, що республіканські лідери споживчої кооперації УСРР, що підтверджують архівні документи, вже незабаром поспішили доповісти партійним керманичам про перші успіхи українізації на кооперативній ниві. Так, 4 липня 1923 р., лише через п’ять днів після прийняття вищезазначеної постанови, правління ВУКС, міжкооперативна більшовицька фракція при Всеукраїнській кооперативній раді (Вукораді) направила до ЦК КП (б) У доповідну записку, де запевняла, що українізація апарату споживчої кооперації, зокрема Вукопспілки, відбувається задовільно від початку впровадження цієї політики. У самій ВУКС рахівництво, листування з держустановами, а також зі спілками, наголошувалося у доповідній записці, здійснюється українською мовою. З контор Вукопспілки, за твердженнями авторів доповідної, на той час вже були українізовані: Правобережна, Чернігівська та Ростовська повністю, а Чорноморська – розпочала цей процес [4, 26]. Однак подібні заяви не відповідали дійсності, а в низці випадків дані були завищені.
Зрештою, здійснення політики українізації стало невід’ємною складовою культурно-просвітницької діяльності кооперативних організацій як у північних, так і в південних округах республіки. Наприклад, рішенням розширеного пленуму Чернігівського губвиконкому про початок українізації на Чернігівщині кооперативні організації зобов’язувалися визначити строки переходу до спілкування українською мовою та діловодства в термін до 1 січня 1924 р. У пояснювальній записці до кошторису Чернігівського губвідділу народної освіти на утримання курсів українознавства від 29 вересня 1923 р. підкреслювалося, що для українізації необхідно організувати короткотермінові курси, головною метою яких мало бути практичне вивчення мови [5, 81]. Програма курсів українознавства, які відбувалися в організаціях споживчої кооперації Чернігівщини, включала не лише заняття з української мови, але й історії та географії України. Зокрема вказана програма, розрахована на 85 год., передбачала вивчення української мови (70 год.) та українознавства (історії України, економічної географії – 15 год.). Заняття на курсах проводилися тричі на тиждень, упродовж трьох місяців.
Загальне керівництво справою українізації покладалося на апарат губвідділу народної світи, де діяло бюро з трьох членів, яким доручалася педагогічно- інструкторська робота. Водночас Чернігівська губнар- освіта забезпечувала кооперативні організації навчальними посібниками для вивчення кооператорами української мови. Щодо оплати курсів потрібно зазначити, що, крім державного фінансування курсів, частина видатків безпосередньо покладалася на кооперативні організації. Загалом за одне заняття (45 хв.) платня становила 1 крб., завідувачу курсів українознавства платили 20 крб., діловоду – 12 крб. щомісяця. Крім цього, кожен слухач курсів з українознавства забезпечувався читанкою для дорослих, творами одного з українських класиків, граматикою та словником на чотирьох осіб. Згідно з кошторисом, витрати на одну книжку для слухачів курсів становили в середньому 50-60 коп., а на словник – 75 коп. [6, 69-70].
Політика українізації все більше набирала темпів і в південних регіонах України, де переважно вживалася російська мова. Одна з перших у південному регіоні республіки – Мелітопольська райспоживспілка 1924 р. влаштувала для працівників курси української мови, розраховані на 50 слухачів. Як зазначалось у тодішньому кооперативному виданні ВУКС «Бюллетени Вукопспилки», заняття
CAPTCHA на основе изображений