Інтеграція Західноєвропейських художніх течій в образотворчому мистецтві Львова першої третини ХХ ст.

Методологічну основу дисертації складають принципи історизму та системного підходу до об’єктивного висвітлення явищ минулого на основі комплексного використання джерел. Вони органічно поєднані з такими методами мистецтвознавчих досліджень, як систематизація фактологічного матеріалу, його порівняльний аналіз, періодизація, класифікація.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в дисертації на основі систематизації, узагальненню й аналізу значного за обсягом фактичного матеріалу, першоджерел та архівних документів здійснено спробу комплексного дослідження процесів, які відбувалися в мистецькому житті Львова першої третини ХХ ст., передумов виникнення та діяльності основних мистецьких об’єднань в аспекті їх участі в інтеграційних процесах західноєвропейського мистецтва. Такий ку зору дозволив по-новому висвітлити низку художніх явищ, виявити нові факти і теоретичні міркування, які до того часу залишались за межами мистецтвознавчих досліджень. Перебіг тогочасних мистецьких процесів розглядався з позаідеологічних об’єктивно-наукових позицій. Вони стали ключовими для з’ясування широкого кола питань, пов’язаних з інтеграцією західноєвропейських художніх течій.

Особистий внесок полягає у висвітленні маловідомих факторів, що формували особливості мистецького середовища Львова першої третини ХХ ст. В науковий обіг введено маловідомі архівні матеріали, мистецтвознавча спадщина самих художників. Вперше образотворче мистецтво Львова розглядається в контексті художніх напрямків і течій, що панували в Західній Європі в першій третині ХХ ст.

Практичне значення дисертації полягає в можливості застосування її результатів та висновків для розширення теоретичної бази досліджень концептуальних проблем українського та європейського образотворчого мистецтва першої третини ХХ ст. Вони також будуть використані в процесі вивчення тенденцій розвитку українського мистецтва наступних десятиліть. Широкий і різноманітний фактичний матеріал знайде застосування при формуванні лекційного курсу історії українського образотворчого мистецтва в учбових закладах мистецького профілю, а також може бути виданий у вигляді окремого посібника.

Апробація основних положень дисертації здійснювалась у виступах на Міжнародних наукових конференціях “ Славістичні читання” у Львівському державному університеті ім. І. Франка (1995, 1996, 1997, 1998 рр.), міжнародній конференції “Єврейська історія і культура в країнах центральної та східної Європи. Єврейські общини в пострадянських країнах. Досвід, проблеми, перспективи. ” (м. Київ, 2000 р.). Результати досліджень та основні положення дисертації апробовані у дванадцяти публікаціях у фахових наукових та мистецьких виданнях. В контексті мистецьких проблем досліджуваного періоду, дисертанткою була підготовлена наукова концепція виставки, яка відбулась в Національному музеї у Львові (1998 р.), і була присвячена 95-річчю від дня народження видатного українського митця і педагога Романа Сельського.

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота, обсягом 172 сторінки, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (253 позиції) та додатку (155 ілюстрацій).

 

 

У вступі розкриваються підстави для розробки теми, обгрунтовується її актуальність, визначається основна мета і завдання, предмет та об’єкт дослідження, характеризується ступінь наукової новизни проблеми та її практичне значення, подаються відомості про апробацію основних результатів дисертації.

У першому розділі “Аналіз літератури. Джерела і методика дослідження” зроблено огляд літератури з обраної проблеми, охарактеризовано джерельну базу дисертації, описано методику дослідження.

В процесі роботи автором вивчені і узагальнені найрізноманітніші літературні джерела. На загал їх можна об’єднати в три групи:

публікації довідкового, інформативного та науково-популярного характеру вміщені в періодичній пресі дорадянського періоду;

загальні праці з історії українського мистецтва та окремі дослідження українських, а також польських науковців радянського періоду (1960-90-х рр).

мистецтвознавчі дослідження пострадянського періоду, спрямовані на розкриття “білих плям” в українському мистецтві ХХ ст.

Ретельний аналіз згаданих груп джерел дозволяє зробити певні висновки щодо стану наукового опрацювання дисертаційної теми.

Надзвичайно цінну інформацію містить перша група джерел, що складається, в основному, з періодичних виданнь 1920-30-х рр. Вони уможливлюють документовану реконструкцію подій і явищ тогочасного мистецького життя Львова, дають яскраву уяву про складний рушійний механізм і неординарність мистецьких процесів.

Серед джерел такого типу, насамперед, виділимо журнальні та газетні статті С. Гординського, М. Голубця, П. Ковжуна, М. Драгана, В. Січинського, В. Залозецького. В них піднімалися питання професійної майстерності, давався критичний аналіз виставкам різних угруповань, творам окремих митців. Важливо, що творчі пошуки львівських художників розглядались під кутом зору західноєвропейських мистецьких напрямків і течій, тобто як частка загального європейського мистецького процесу, а не як замкнений, самодостатній цикл. Поряд з публікаціями українських критиків, друкувалися статті польських дослідників, в яких широко висвітлюються мистецькі процеси тогочасного Львова, дається критична оцінка діяльності художніх спілок та характеристика творчості їх учасників. Серед відомих польських критиків початку ХХ ст., які з особливою увагою стежили за мистецькими здобутками молодих художників, були Я. Болоз-Антоневич В. Козицький, А. Ляутербах, К. Вінклер, Є. Гютлер, Е. Бик, В. Терлецький, М. Третер, М. Мініх. Ретельне опрацювання тогочасної періодики дозволило відтворити динаміку мистецьких процесів, що відбувались у Львові в першій третині ХХ ст., а також прослідкувати еволюцію тогочасної громадської думки щодо культурно-мистецької ситуації в місті.

Окрему групу джерел становлять видання радянського періоду, в яких частково висвітлюються деякі питання по досліджуваній в дисертації проблемі. Проте, в оцінках подій і явищ зазначеного періоду автори керувались так званим класовим підходом, що неодноразово призводило до упередженості суджень, схематичності аналізу, заідеологізованості оцінок тих чи інших явищ. Крім того, висвітлення польсько-українських проблем міжвоєнного періоду,